ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.10.2002 Справа N 14/38В
Вищий господарський суд України у складі: судді Москаленка В.С.–
головуючий, суддів Джуня В.В. і Селіваненка В.П. ,
за участю представників:
позивача: Корецької Л.М., Рулевської С.В.,
відповідача: Чікіна О.А., Прокоповича О.В.,
третьої особи: Тартачної В.І.,
розглянувши касаційну скаргу виконавчого комітету Макіївської
міської ради Донецької області (далі – виконком Макіївської
міської ради)
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від
12.08.2002
зі справи № 14/38В
за позовом відкритого акціонерного товариства “Донецьке обласне
підприємство автобусних станцій», м. Донецьк (далі –
підприємство)
до виконкому Макіївської міської ради,
третя особа - комунальна госпрозрахункова організація
“Госпрозрахункова контрольно-диспечерська служба”, м. Макіївка
Донецької області,
про визнання недійсним рішення виконкому Макіївської міської
ради від 07.11.2001 № 1084/4 та визнання переважного права на
укладення договору оренди земельної ділянки,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 15.04.2002
(суддя Арсірій Р.О.) відмовлено у позові про визнання недійсним
рішення виконкому Макіївської міської ради від 07.11.2001
№ 1084/4. Рішення суду у цій частині мотивовано тим, що позовні
вимоги можуть розглядатися лише за умови визнання недійсним
рішення про відмову у продовженні терміну оренди. У частині
визнання переважного права на укладення договору оренди
земельної ділянки провадження у справі припинено, оскільки, на
думку суду, спір не підлягає розгляду в господарських судах
України: відповідно до статті 2 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд розглядає спори
про порушене право, а не встановлює юридичні факти.
Постановою апеляційної інстанції від 12.08.2002, прийнятою
колегією суддів у складі: Старовойтової Г.Я. – головуючого,
суддів Кондратьєвої С.І. і Української Р.М., рішення
господарського суду частково скасовано. Донецький апеляційний
господарський суд, вийшовши на підставі пункту 2 статті 83
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
за
межі позовних вимог, визнав недійсними рішення виконкому
Макіївської міської ради від 07.06.2000 № 318 “Про відмову
відкритому акціонерному товариству Донецьке обласне підприємство
автобусних станцій у продовженні терміну оренди земельної
ділянки» та оспорюване рішення від 07.11.2001 № 1084/4 “Про
надання земельної ділянки комунальній госпрозрахунковій
організації “Контрольно-диспетчерська служба”. У частині
припинення провадження за позовними вимогами про визнання
переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки
рішення господарського суду залишено без зміни. Постанову
апеляційної інстанції мотивовано тим, що зазначені рішення
прийнято виконкомом Макіївської міської ради на порушення вимог
статті 24 Закону України “Про оренду землі» та Земельного
кодексу України від 13.03.92.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
виконком Макіївської міської ради посилається на неправильне
застосування апеляційною інстанцією норм матеріального і
процесуального права, зокрема, безпідставністю застосування до
спірних правовідносин приписів Закону України “Про оренду
землі”, оскільки договір на тимчасове користування землею не
тотожний договорові оренди землі. У зв’язку з цим немає й
правових підстав для застосування норми статті 24 Закону України
“Про оренду землі”. До того ж, на думку виконкому Макіївської
міської ради, апеляційною інстанцією безпідставно прийнято
рішення про вихід за межі позовних вимог.
У відзиві на касаційну скаргу підприємство просить залишити без
зміни постанову апеляційної інстанції, а посилання виконкому
Макіївської міської ради на неправильне застосування статті 24
Закону України “Про оренду землі» заперечує, оскільки спір між
сторонами виник з приводу визнання за підприємством переважного
права на укладення договору оренди земельної ділянки, а не права
на захист орендованої земельної ділянки.
Перевіривши правильність застосування апеляційною інстанцією
норм матеріального і процесуального права, заслухавши
представників сторін і третьої особи, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про необхідність скасування прийнятих у
справі судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду
першої інстанції з огляду на таке.
Судовими інстанціями встановлено, що згідно з рішенням
Макіївського виконкому від 21.06.95 № 287 Донецьким обласним
об’єднанням автобусних станцій № 11499, правонаступником якого є
підприємство, та Макіївським виконкомом укладено строком на
п’ять років договір від 20.11.95 на право тимчасового
користування землею (в тому числі на умовах оренди) площею
0,4626 га. За умовами договору підприємство має право на
відновлення договору після закінчення строку його дії.
Рішенням виконкому Макіївської міської ради від 17.06.2000 № 318
підприємству було відмовлено у продовженні терміну оренди
земельної ділянки, а згідно з рішенням виконкому Макіївської
міської ради від 07.11.2001 № 1084/4 земельну ділянку площею
0,2724га надано на умовах тимчасового користування комунальній
госпрозрахунковій організації “Контрольно-диспетчерська служба”.
У названому договорі зазначалося, що земельна ділянка надається
Донецькому обласному об’єднанню автобусних станцій № 11499 на
умовах оренди, а плата за землю вноситься землекористувачем
щомісячно у вигляді орендної плати (пункти 1.2 і 2.1 договору).
Суд першої інстанції вважав цей договір саме договором оренди
земельної ділянки, чинність якого припинено 20.11.2000 на
підставі пункту 1 статті 26 Закону України “Про оренду землі”.
Водночас, як зазначено, у постанові суду апеляційної інстанції,
позивач (підприємство) на протязі всього періоду користування
земельною ділянкою відповідно до Закону України “Про плату за
землю» сплачував земельний податок за ділянку, розташовану під
будинком автостанції і за прилеглу до автостанції територію.
Відповідно до статті 2 Закону України “Про плату за землю» ця
плата справляється у вигляді земельного податку або орендної
плати. Земельний податок сплачують, зокрема, землекористувачі,
крім орендарів. За змістом цієї норми, орендарі землі сплачують
за землю орендну плату, а інші землекористувачі – земельний
податок. Отже висновки суду апеляційної інстанції є
суперечливими: якщо підприємством дійсно сплачувався земельний
податок, а не орендна плата, то воно не могло вважатися
орендарем у розумінні статті 6 Закону України “Про оренду
землі», а відтак норми цього Закону не могли застосовуватись до
взаємовідносин підприємства з виконкомом Макіївської міської
ради.
Таким чином, судами як першої, так і апеляційної інстанцій не
встановлено характеру платежів, які здійснювало підприємство за
договором від 20.11.95, а в зв’язку з цим – і правову природу
даного договору, визначення якої є необхідним для правильного
розгляду даної справи.
Встановлення і належна правова оцінка цих обставин є, по суті, й
передумовою вирішення питання про наявність чи відсутність у
підприємства переважного права на продовження строку дії
договору від 20.11.95.
У зв’язку з наведеним слід дійти висновку про неповне
встановлення судовими інстанціями тих обставин, що входять до
предмету доказування у цій справі.
До того ж судом апеляційної інстанції неправильно застосовано
статті 31, 32, 33, 34 Земельного кодексу України від 13.03.92.
Згадані норми передбачали вилучення (викуп) земель. У даному ж
разі йдеться не про вилучення земельної ділянки у підприємства,
а про припинення права користування землею після закінчення
строку, на який було надано земельну ділянку, і пов’язані з цим
питання регулювалися статтею 27 названого Кодексу.
З урахуванням викладеного у Вищого господарського суду України
відсутні підстави для висновку щодо правильного застосування
судовими інстанціями норм матеріального права у вирішенні цього
спору.
Не встановлені судом обставини, про які зазначено у даній
постанові, підлягають з’ясуванню під час нового розгляду справи.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Рішення господарського суду Донецької області від 15.04.2002
3 постанову Донецького апеляційного господарського суду від
12.08.2002 зі справи № 14/38В скасувати повністю.
2. Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Донецької області.
Суддя В. Москаленко
Суддя В. Джунь
Суддя В.Селіваненко