ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.10.2002 Справа N 2/134
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Ткаченко Н.Г.
Суддів - Грека Б.М.
Черкащенка М.М.
За участю: представників Варвинської МДПІ Гломозді Т.І.,
доручення № 21 від 21.01.2002 р.; Сіромолота В.В, доручення
№ 2100 від 09.10.2002 р.; Смичок В.М., доручення № 2099 від
09.10.2002 р.
представників ВАТ “Укрнафта» Канівець П. М., довіреність № юр788
від 25.10.2001 р.; Колісник Л.І. довіреність № юр 79 від
24.01.2002 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну
скаргу Варвинської міжрайонної державної податкової інспекції
Чернігівської області
на рішення господарського суду Чернігівської області від
21.03.2002 р. по справі № 2/134 та постанову Київського
апеляційного господарського суду від 01.07.2002 р. по справі
№ 2/134 за позовом Відкритого акціонерного товариства “Укрнафта»
до Варвинської міжрайонної державної податкової інспекції
Чернігівської області
про зобов’язання виконати певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач ВАТ “Укрнафта» звернувся з позовом до суду про
спонукання Варвинської МДПІ зарахувати надмірно сплачені 4 млн.
грн. податку на прибуток та 3,033 млн. грн. податку на додану
вартість в рахунок платежів за вересень – грудень 2001 р. та
січень 2002 р.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від
21.03.2002 р. у справі № 2/134 (суддя Гоголь Т.Г.) позов ВАТ
“Укрнафта» був задоволений повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
01.07.2002 р. у справі № 2/134 (судді: Острович С.Е., Алданова
С.О., Волинець А.П. ) рішення господарського суду Чернігівської
області від 21.03.2002р. по справі № 2/134 було залишено без
змін, а апеляційна скарга Варвинської МДПІ - без задоволення.
В касаційній скарзі відповідач Варвинська МДПІ просить скасувати
рішення господарського суду Чернігівської області від 21.03.2002
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
01.07.2002 р., посилаючись на те, що вони постановлені з
неправильним застосуванням норм матеріального права, які
регулюють питання податкового законодавства.
В судовому засіданні 10.10.2002 р. представниками Варвинської
МДПІ було заявлене клопотання про зупинення провадження у справі
№ 2/134 до завершення ліквідаційної процедури банку “України”,
посиланням на те. що податкові проплати позивача не надійшли до
відповідних бюджетів з вини банку-переказувача і в даний час
неможливо компенсувати бюджету неотримані податкові кошти.
Заявлене клопотання про зупинення провадження по справі,
колегією суддів залишене без задоволення.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників
сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи
касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що
касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи і було встановлено судом, в
травні 2001 р. Гнідинцівський ГПЗ перерахував до бюджету 4968900
грн. податку на додану вартість та 4254320 грн. податку на
прибуток. В тому числі по спірним платіжним дорученнях № 1906 та
№ 1907 від 30.05.2001 р. платником податку перераховано 4 000000
грн. податку на прибуток і 3033000 грн. податку на додану
вартість за травень 2001 р.
Зазначені суми були списані з рахунку заводу 30.05.2001 р., що
підтверджено листом банку від 05.11.2001 р. № 010-32,
банківськими виписками та іншими матеріалами справи.
Державне казначейство у Варвинському районі довідкою від
21.02.2002р. № 03-10/009 повідомило Варвинську МДПІ про
відсутність цих коштів на рахунку отримувача.
4.07.2001 р. позивач звернувся до податкової інспекції з заявою
про зарахування надмірно сплачених податків в травні 2001 р. в
рахунок платежів третього кварталу 2001 р., тобто 3,033 млн.
грн. ПДВ та 4,000 мл. грн. податку на прибуток, надавши при
цьому копії платіжних доручень по перерахуванню зазначених
коштів.
Листом від 11.07.2001 р. № 1450 Варвинська МДПІ відмовила в
задоволенні вимог позивача з тієї причини, що станом на
12.07.2001 р., згідно карток особових рахунків переплата не
обліковується.
Згідно п. 1.3 ст. 1 Закону України “Про платіжні системи та
переказ грошей в Україні” ( 2346-14 ) (2346-14)
, під датою валютування
платежу потрібно розуміти зазначену платником у розрахунковому
документі або у документі на переказ готівки дату, починаючи з
якої гроші, переказані платником отримувачу, переходять у
власність отримувача. Таким чином, кошти у сумі 3,033 млн. грн.
та 4 млн. грн. перейшли у власність отримувача – Державного
казначейства 30.05.2001 р.
Згідно п.п. 16.5.1 ст. 16 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами» за порушення строків зарахування податків,
зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів або державних
цільових фондів, встановлених законодавством, з вини банку такий
банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день
сплати, у розмірах, встановлених для відповідного податку, збору
(обов’язкового платежу), а також несе відповідальність,
встановлену цим Законом, за порушення порядку, своєчасності та
повного внесення податку, збору (обов’язкового платежу) до
бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник
податків, зборів (обов’язкових платежів) звільняється від
відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких
платежів до бюджетів або державних цільових фондів, включаючи
нараховану пеню або штрафні санкції.
Посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що оскільки
кошти, які були перераховані позивачем на рахунки Державного
казначейства у Варвинському районі не надійшли, то і перехід
права власності не відбувся, є помилковим, так як, згідно
п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8, п. 16.3 ст. 16 Закону України “Про
порядок погашення забов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондам” виконання платником зобов’язання
по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов’язання пов’язує
з моментом подання в банк платіжного доручення та перерахування
сум податку. Здійснення платником будь-яких інших додаткових
дій, крім подання платіжних документів, чинним законодавством не
передбачено.
Крім того, Варвинська МДПІ звернулась з кредиторською вимогою до
ліквідаційної комісії банку “Україна», яка визнала вимоги МДПІ,
в тому числі і суми 3033000 грн. та 4000000 грн., перераховані
Гнідинцівським ГПЗ.
Дослідивши всі в сукупності обставини справи, суд, як першоїх
так і апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку,
що п. 21.3 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств» та п.п. 7.7.3 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платник податків має право на
відшкодування з бюджету податкових платежів, що надміру сплачені
до бюджету, або на зменшення платежів до цього бюджету у
майбутніх періодах. Таким чином, позивач правомірно скористався
своїм правом зарахувати 4 млн. грн. податку на прибуток і 3,033
млн. грн. податку на додану вартість в рахунок зобов’язань,
визначених в податкових деклараціях за вересень, жовтень,
листопад, грудень 2001 р. та січень 2002 р.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, які
викладені в рішенні та в апеляційній постанові.
Рішення господарського суду Чернігівської області від 21.03.2002
р. по справі № 2/134 та постанова Київського апеляційного
господарського суду від 01.07.2002 р. прийняті у відповідності з
вимогами чинного законодавства і підстав для їх скасування не
вбачається.
На підставі викладеного та керуючись ст. 111-5, 111-7-111-9
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Варвинської міжрайонної державної податкової
інспекції Чернігівської області залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Чернігівської області від 21.03.2002
р. по справі № 2/134 та постанову Київського апеляційного
господарського суду від 01.07.2002 р. по справі № 2/134 залишити
без змін.
Головуючий Ткаченко Н.Г.
Судді - Грек Б.М.
Черкащенко М.М.