Верховний Суд України у складі:

головуючого          Маринченка В.Л.,

суддів:              Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., 

                     Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., 

                     Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., 

                     Ємця А.А., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., 

                     Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., 

                     Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., 

                     Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Онопенка В.В., 

                     Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., 

                     Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., 

                     Пошви Б.М., Редьки А.І., Сеніна Ю.Л., 

                     Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., 

                     Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Яреми А.Г., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Оріс" (далі – Товариство) до державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області (далі – ДПІ) про визнання дій неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У вересні 2010 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 12 серпня 2010 року № 0002061502/0/32507 про визначення податкового зобов’язання із податку на додану вартість (далі – ПДВ) у сумі 923 357 грн і штрафних санкцій у сумі 314 044 грн 10 коп., а також прийняте відповідачем за результатами адміністративного оскарження цього рішення податкове повідомлення-рішення від 9 вересня 2010 року № 0002171504/1/36299, яким визначено податкове зобов’язання із ПДВ у сумі 918 814 грн та штрафні санкції у сумі 312 681 грн 20 коп.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ на підставі акта від 3 серпня 2010 року № 1700/15-2-30983166 про результати невиїзної документальної перевірки позивача з питань повноти та своєчасності розрахунків з бюджетом, у якому вказано на порушення Товариством підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1., 7.4.5 пункту 7.4 та підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), зокрема включення до податкового кредиту за квітень–травень 2010 року сум ПДВ за відсутності первинних документів, які б підтверджували факт реального виконання робіт та надання послуг його контрагентами, транспортування і оприбуткування придбаних товарно-матеріальних цінностей та їх зв’язок із господарською діяльністю позивача. Крім того, в акті зазначено, що контрагентами Товариства не задекларована сплата ПДВ до бюджету.

На обґрунтування позову Товариство послалося на те, що податковий кредит у період, що перевірявся, сформований ним із дотриманням вимог чинного законодавства, а висновки, викладені у акті, на підставі якого йому донараховано податкові зобов’язання, не відповідають дійсності. Тому позивач також просив визнати неправомірними дії ДПІ щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 18 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою (rs16849772) від 24 травня 2011 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, позов задовольнив частково: визнав недійсними податкові повідомлення-рішення від 12 серпня 2010 року № 0002061502/0/32507 та від 9 вересня 2010 року № 0002171504/1/36299, у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дій ДПІ щодо прийняття цих рішень відмовив.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ДПІ, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2011 року та направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2009 року № К-8064/07 (rs7987823) , від 17 червня 2010 року № К-31459/09, від 24 лютого 2011 року № К-39755/10 та від 7 липня 2011 року № К-25801/08, у яких, на думку заявника, згадані норми закону у подібних правовідносинах застосовані по-іншому та правильно.

Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відмовляючи у задоволенні позову у справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що позивачем не надані первинні документи, які підтверджують факт вчинення господарських операцій, а отже встановлені ними фактичні обставини справи свідчать про відсутність правових підстав для віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту. У свою чергу касаційний суд, задовольняючи позов у цій справі та скасовуючи податкові повідомлення-рішення ДПІ про донарахування позивачу податкового зобов’язання із ПДВ, дійшов висновку, що зібрані у справі докази підтверджують фактичне отримання Товариством від його контрагентів робіт та послуг, оплату і оприбуткування товарно-матеріальних цінностей, а отже, віднесення ним сплачених сум ПДВ до податкового кредиту за період, що перевірявся, є правомірним.

Судові рішення, на які посилається ДПІ, обґрунтовуючи наявність підстав для перегляду постанови Вищого адміністративного суду України (rs16849772) від 24 травня 2011 року, ухвалені за інших фактичних обставин справ, встановлених судами, що не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

На думку Верховного Суду України, ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах стало наслідком недотримання судом касаційної інстанції норм процесуального права, які визначають межі його повноважень при перегляді судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

При цьому Верховний Суд України позбавлений можливості усунути розбіжності у застосуванні норм процесуального права, оскільки відповідно до статті 235 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановленому цим Кодексом, а підставою для перегляду судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Верховний Суд України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.