Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИШИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 серпня 2002р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної
податкової інспекції у Харківської області на постанову від
25.04.2002р. Харківського апеляційного господарського суду у
справі № 000
за позовом ТОВ "ХХХ"
до Харківської ОДПІ у Харківській області
про визнання недійсними податкових вимог,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Харківської області від ХХ.02.2002
залишеним без змін постановою Харківського апеляційного
господарського суду від ХХ.04.2002 позов задоволене: визнано
недійсним податкові вимоги № 1 від ХХ.10.2001 та № 2 від
ХХ.12.2001, направлені позивачу Харківською ОДПІ у Харківській
області щодо податкового боргу з єдиного податку на підприємницьку
діяльність юридичних осіб у сумах відповідно 1511,83 грн. і 279,33
грн., в тому числі 17,50 грн. пені.
Судові рішення мотивовані відсутністю у позивача на момент
направлення вказаних позовних вимог податкового боргу з посиланням
на відмітки банківської установи про виконання платіжних доручень
позивача № 1 від ХХ.06.2001 та № 3 від ХХ.ХХ.2001 на перерахування
до бюджету податків у сумі 1620 грн. і 300 грн., перша з яких -
єдиний податок на підприємницьку діяльність.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постановлені у
справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в
позові, посилаючись на неправильне застосування місцевим і
апеляційним господарськими судами ст.12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
п.5.1 ст.5, п.7.5 ст.7, підпунктів 16.5.1, 16.5.2 пункту 16.5
ст.16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від
21.12.2000 № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі за текстом - Закон від
21.12.2000 № 2181).
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без
задоволення, вважаючи викладені у скарзі доводи щодо неправильного
застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і
процесуального права необгрунтованими.
Сторони не реалізували процесуальне право сторони у господарській
справі на участь у судовому засіданні касаційної інстанції.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки у рішенні та постанові, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Господарськими судами встановлено, що відповідачем ТОВ "ХХХ" були
направлені перша податкова вимога № 1 від ХХ.ХХ.2001 на суму
1511,83 грн. податкового боргу за узгодженим податковим
зобов'язанням з єдиного податку на підприємницьку діяльність
юридичних осіб і друга податкова вимога № 2 від ХХ.ХХ.2001 на суму
279,33 грн., в тому числі 17,50 грн. пені, податкового боргу за
цим же податковим зобов'язанням.
Відповідно до п.1.10 ст.1, підпункту 6.2.3 п.6.2 ст.6 Закону від
21.12.2000 № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
податкова вимога - це письмова
вимога податкового органу до платника податків погасити суму
податкового боргу. Податкова вимога містить повідомлення про факт
узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової
застави платника податків, обов'язок погасити суму податкового
боргу та можливі наслідки непогашення його у строк. Крім того, в
другій податковій вимозі може бути повідомлення про дату та час
проведення опису активів платника податків, що перебувають у
податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних
торгів з їх продажу.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що
надсилання податкової вимоги платнику податків обумовлює настання
для нього відповідних правових наслідків, зокрема, обмеження права
на здійснення операцій з активами в силу виникнення на них права
податкової застави (пункт 8.6 ст.8 Закону від 21.12.2000 №
2181-VIX).
З огляду на це касаційна інстанція вважає необгрунтованими доводи
касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх
інстанцій ст.12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
з посиланням на
непідвідомчість господарським судам справ за позовами платників
податків - суб'єктів підприємницької діяльності - про визнання
податкових вимог недійсними.
Задовольняючи позов, господарські суди попередніх інстанцій
виходили з того, що податковий борг у позивача відсутній, оскільки
він надав Л-ському територіальне відокремленому безбалансовому
відділенню Харківської дирекції АКАПБ "УУУ" платіжне доручення № 1
від ХХ.ХХ.2001 на перерахування до бюджету єдиного податку в сумі
1620 грн., яке було виконано банківською установою, про що
свідчить відмітка банківської установи про виконання платіжного
доручення ХХ.ХХ.2001 та відмітка про списання з банківського
рахунку позивача цієї суми у довідці про рух коштів цього рахунку
станом на ХХ.ХХ.2001.
Разом з тим, відповідно до пункту 10 Інструкції про порядок
ведення державними податковими інспекціями оперативно -
бухгалтерського обліку податків і неподаткових платежів,
затвердженої наказом ГДПІ України від 12.05.94 № 37 ( z0114-94 ) (z0114-94)
в
редакції наказу ДПА України від 02.10.99 № 174 ( z0304-99 ) (z0304-99)
,
чинній на момент передачі позивачем банківській установі
платіжного доручення № 1 від ХХ.ХХ.2001, документами, що
підтверджують сплату платежів до бюджету, є перелічені в цьому
пункті документи, одержані від органів державного казначейства,
фінансових органів, або декларація (розрахунок, повідомлення,
тощо) платника з від'ємним або нульовим значенням, якщо це
передбачено чинними нормативними актами.
Пунктом 2.5 названої Інструкції в чинній редакції, затвердженій
наказом ДПА України від 03.09.2001 № 342 ( z0887-01 ) (z0887-01)
, яким
визначено перелік документів, що підтверджують погашення платником
зобов'язань, також передбачається, що такі документи одержуються
від органів Державного казначейства України або від фінансових
органів за відповідним переліком.
Оскільки обставини щодо погашення позивачем податкового
зобов'язання повинні підтверджуватися визначеними у нормативному
порядку засобами доказування, місцевому господарському суду
відповідно до частини 1 ст.38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
слід було
витребувати від Л-ського відділення Державного казначейства
України відомості щодо зарахування до державного бюджету 1620 грн.
єдиного податку за платіжним дорученням № 1 від ХХ.ХХ.2001.
Таке обумовлюється перш за все тим, що згідно частини 3 ст.9
Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
обов'язок
юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових
платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового
платежу) або його скасуванням або списанням податкової
заборгованості відповідно до Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
.
Відповідно до підпункту 16.5.1 пункту 16.5 ст.16 Закону України
від 21.12.2000 № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
- банки несуть відповідальність
за порушення строків зарахування податків, зборів (обов'язкових
платежів) до бюджетів або державних цільових фондів у вигляді пені
за весь період прострочення з їх вини платежів в розмірах,
встановлених для відповідного податку, збору (обов'язкового
платежу), а також несуть іншу відповідальність, встановлену цим
Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення
податку, збору (обов'язкового платежу). При цьому платник
звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне
зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових
фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Отже, законодавець не передбачив звільнення платника від
податкового зобов'язання в разі неналежного виконання банком
платіжного доручення на перерахування податку, збору
(обов'язкового платежу) до бюджету чи державних цільових фондів.
Відповідальність банку перед платником при здійсненні переказу
грошей, в тому числі у разі помилкового переказу грошової суми на
рахунок неналежного утримувача, передбачена ст.32 Закону України
"Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ) (2346-14)
.
Неповне встановлення обставин справи, яке виразилося в неналежній
перевірці доводів сторін щодо виконання позивачем податкового
зобов'язання, на суму якого позивачу надіслані спірні податкові
вимоги, виключає можливість для висновку стосовно правильності
застосування норм матеріального права при вирішенні спору.
З врахуванням наведеного постановлені у справі судові рішення
підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд. Під час
нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги
наведене, вжити всі передбачені законодавством засоби для
всебічного повного і об'єктивного встановлення обставин справи,
зокрема, витребувати з територіального відділення Державного
казначейства України відомості щодо стану розрахунків позивача по
спірному податковому зобов'язанню, і в залежності від
встановленого та у відповідності з вимогами закону вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5,111-7, п.3 ст.111-9, ч.І ст.111-10, ст.
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Харківської ОДПІ у Харківській області
задовольнити частково.
Скасувати рішення господарського суду Харківської області від
ХХ.ХХ.2002 та постанову Харківського апеляційного господарського
суду від ХХ.ХХ.2002 у справі № 000, а справу передати на новий
розгляд до господарського суду Харківської області.