ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Суддя І-ї інстанції: Ковтун Л.О.;
Судді апеляційної інстанції:
Головуючий – Черткова І.В.,
Судді – Фенько Т.П. , Градова О.Г.;
Доповідач у суді касаційної
інстанції – Харченко В.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.07.2002 Справа N 2-1/11444-2001
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Борденюк Є.М. (головуючий),
Харченка В.М.,
Щотки С.О.
розглянувши у відкритому засіданні у м. Києві
судовому
за участю представника Харченко І.О.
позивача -
касаційну скаргу Компанії “RHAFILGEM”
на постанову від 20.03.2002
Севастопольського апеляційного господарського суду
у справі № 2-1/11444-2001
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Компанії “RHAFILGEM”
до Кримського державного медичного
університету ім. М.І.
Георгієвського
Про стягнення 180 000 доларів США
В судове засідання представник відповідача не з’явився, про час
і місце слухання сторони були повідомлені належним чином.
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2001 року компанія “RHAFILGEM” звернулася з позовом
до Кримського державного медичного університету ім. М.І.
Георгієвського про стягнення з відповідача на користь позивача
180 000 доларів США неустойки за порушення відповідачем
зобов'язань за договором № 5 від 08.04.1999.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
25.12.2001 у справі № 2-1/11444-2001 у позові відмовлено та
визнано недійсним п. 7.2 договору № 5 від 08.04.1999, який
укладено між позивачем та відповідачем у справі.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 20.03.2002 вищезазначене рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі позивач просить постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 20.03.2002 скасувати та
прийняти нове рішення, згідно з яким, позов Компанії “RHAFILGEM”
задовольнити у повному розмірі. На думку скаржника, при
винесенні постанови апеляційним судом порушено норми
процесуального та матеріального права.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду без
змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представника
позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого
господарського суду України не знаходить підстав для задоволення
касаційної скарги.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, 08.04.1999 сторони уклали
між собою договір за № 5, відповідно до якого позивач
зобов'язався здійснювати підбір та комплектування груп
абітурієнтів для вступу в університет, яз числа осіб, які
проживають за межами України і бажають отримати медичну освіту у
відповідача. У цьому ж зв'язку відповідач зобов'язався створити
на лікувальному факультеті англо-російське відділення та навчати
зарахованих студентів.
Згідно цього ж договору сторони обумовили, що право позивача
комплектувати абітурієнтські групи носить виключний характер, і,
що відповідач зобов'язується не надавати аналогічних прав іншим
особам, що він зобов'язується навчати студентів на створеному
відділенні лише при наявності направлення, яке має дати студенту
позивач.
Сторони також дійшли до згоди відносно того, що у випадку
порушення вищезазначеної умови, відповідач повинен сплатити
компанії неустойку у відповідному розмірі.
Додатковою угодою від 23.02.2000 сторони обумовили між собою з
яких саме регіонів позивач має здійснювати підбір абітурієнтів
та дійшли до згоди відносно того, що навчання таких студентів
відповідач буде проводити за фахом лікувальна справа.
Як вбачається із змісту п. 5 Положення “Про прийом іноземців та
осіб без громадянства на навчання до вищих навчальних закладів”,
затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від
05.08.1998 № 1238,останнє передбачає вичерпний перелік
документів, які іноземці мають подавати до вищих навчальних
закладів для прийому на навчання. При цьому у переліку не
згадується про необхідність подання такого документу як
направлення від того суб'єкту підприємницької діяльності, який
здійснював набір іноземців.
Таким чином, ті умови договору сторін відповідно до яких
відповідач зобов'язався навчати студентів на створеному
відділенні лише за наявності у них направлення, наданого
позивачем, не відповідають вимогам наведеного Положення.
Крім того. Із змісту статуту відповідача вбачається, що він
належить до того числа юридичних осіб, для яких підприємницька
діяльність не є основною. На таких осіб, відповідно до ст. 2
Закону України “Про підприємництво” ( 698-12 ) (698-12)
, зазначений закон
розповсюджує свою дію щодо тієї частини їх діяльності, яка за
своїм характером є підприємницькою. Отже ті правовідносини, які
склалися між сторонами регулюються, у тому числі, Законом
України “Про підприємництво” ( 698-12 ) (698-12)
. Відповідно до ст. 3
цього Закону, підприємці мають право без обмежень приймати
рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не
суперечить чинному законодавству.
З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов до обґрунтованого
висновку про те, що обумовлене сторонами виключне право позивача
комплектувати групи для їх подальшого навчання в університеті,
обмежувало права відповідача на здійснення підприємницької
діяльності, тобто не відповідало вимогам ст. 3 Закону України
“Про підприємництво” ( 698-12 ) (698-12)
.
Враховуючи, що наданням виключного права на здійснення певних
дій без достатніх для того підстав, позивачу, фактично, були
надані переваги перед іншими суб'єктами підприємницької
діяльності, апеляційний суд дійшов до правильного висновку також
і про те, що у даному випадку надання виключного права не
відповідало вимогам ст. 11 Закону України “Про захист від
недобросовісної конкуренції”.
З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій
обґрунтовано визнали недійсним договір № 5 від 08.04.1999 у
відповідній його частині, оскільки, згідно до вимог ст.ст. 48,
60 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, недійсною є та частина угоди, яка не
відповідає вимогам закону.
У цьому зв'язку, суд не приймає до уваги посилання позивача на
невиконання договору у тій його частині, яка була визнана
недійсною.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу компанії “RHAFILGEM” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
25.12.2001 та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 20.03.2002 у справі № 2-1/11444-2001
залишити без змін.
Головуючий Борденюк Є.М.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Щотка С.О.