ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.06.2002 Справа N 36/75
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого
суддів
за участю представників
позивача
відповідача
розглянувши
касаційну скаргу Приватного малого підприємства "Фірма "А"
на рішення від 5 березня 2002 року
Господарського суду Донецької області та
постанову від 16 квітня 2002 року Донецького
апеляційного господарського суду
у справі № 36 за позовом Приватного малого підприємства "Фірма "А"(далі - Фірма)
до Колективного сільськогосподарського
підприємства "М" (далі - Підприємство)
про стягнення 193 233грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Донецької області від 5 березня 2002
року в задоволенні позовних вимог відмовлено, оскільки пропущені
строки позовної давності.
Вищезазначене рішення переглянуто в апеляційному порядку і
постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16
квітня 2002 року залишено без змін.
Поданою касаційною скаргою Фірма просить Вищий господарський суд
України вказані рішення місцевого суду і постанову апеляційного
суду скасувати, оскільки вони винесені з порушенням норм
матеріального права, а саме ст. ст. 76, 161 Цивільного кодексу
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Судова колегія, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини)
на предмет правильності їх юридичної оцінки місцевим та
апеляційним судами при прийнятті оскаржуваних рішення і постанови
та заслухавши пояснення присутнього в засіданні представника
позивача, дійшла висновку, що вони підлягають залишенню без змін,
а касаційна скарга без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 76 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
перебіг строку позовної
давності починається з дня виникнення права на позов. Право на
позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була
дізнатися про порушення свого права.
Оскільки в договорі № 19/98 від 18 грудня 1997 року (далі
Договір), укладеного між сторонами передбачалося, що Фірма повинна
поставити насіння кукурудзи та соняшника у кількості 14,2т на суму
100641,60грн. а Підприємство прийняти та оплатити продукцію не
пізніше 30 листопада 1998 року, і своє зобов'язання Підприємство
не виконало, то відповідно до вищезазначеної норми у Фірми виникло
право на позов.
Твердження скаржника з приводу того, що 24 грудня 1998 року між
сторонами була укладена додаткова угода до договору № 19/98 від 18
грудня 1997 року і відповідно до п.3 якої кінцевий строк
розрахунку за договором встановлений 15 листопада 1999 року і
строк позовної давності починає спливати з 15 листопада 1999 року
- є помилковими. Відповідно до ст. 73 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зміна
строків позовної давності і порядку їх обчислення угодою сторін не
допускається.
Апеляційний суд вірно зазначив, що додаткову угоду не можна брати
до уваги, оскільки вона укладена (24.12.98.) після того, як
договірні зобов'язання були припинені (30.11.98.).
Згідно ч. 2 ст. 115 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція використовує процесуальні права
суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення. Наведені факти
свідчать про відповідність рішення Господарського суду Донецької
області від 5 березня 2002 року та постанови Донецького
апеляційного господарського суду від 5 квітня 2002 року вимогам
норм матеріального права, а тому підстав для задоволення
касаційної скарги Вищий господарський суд не вбачає.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 ,
111-11, Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
постановив:
Рішення Господарського суду Донецької області від 5 березня 2002
року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
5 квітня 2002 року у справі № 36 залишити без змін, а касаційну
скаргу Приватного малого підприємства "Фірма "А" без задоволення.