ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.05.2002 Справа N 12/153
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Громадського об’єднання “Закон і
правопорядок” на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 12.02.2001р.
у справі № 12/153 господарського суду Кіровоградської області
за позовом Фонду комунального майна Олександрійської міської
ради
до відповідача Громадського об’єднання “Закон і правопорядок”
про розірвання договору оренди
за участю представників:
Фонд комунального майна Олександрійської міської ради – не
з’явилися;
ГО “Закон і правопорядок” – не з’явилися
В С Т А Н О В И Л А :
Фонд комунального майна Олександрійської міської ради звернувся
до арбітражного суду Кіровоградської області з позовом про
розірвання договору оренди № 517 від 08.08.2000р., який укладено
між ним та Громадським об’єднанням “Закон і правопорядок”,
посилаючись на невиконання відповідачем взятих на себе
зобов’язань в частині використання майна за цільовим
призначенням, своєчасної сплати орендної плати та страхування
орендованого майна (1т а.с.3, доповнення до позову на а.с.91).
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від
15.10.2001р. заявлений позов задоволено (2т. а.с.131-134).
Відповідно до рішення суду договір оренди від 08.08.2000р. №
517, укладений між Фондом комунального майна Олександрійської
міської ради та Громадським об’єднанням “Закон і правопорядок”,
розірвано. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що
відповідач використовує орендоване приміщення не за цільовим
призначенням, яке визначено умовами договору, та не виконав у
встановлений місячний строк зобов’язання по страхуванню
орендованого майна.
Крім того, при прийнятті даного рішення, суд, скориставшись
правом, передбаченим п. 1 ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, визнав
недійсним абз.2 п. 9.4 зазначеного договору, посилаючись на
невідповідність його чинному законодавству, зокрема, ст. 269 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка передбачає можливість розірвання
договору у разі невнесення орендарем орендної плати протягом
трьох місяців з дня закінчення строку платежу, а не протягом
одного місяця, як визначено у договорі.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 12.02.2002р. прийняте у справі рішення залишено без змін
(2т. а.с. 163-165).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами,
Громадське об’єднання “Закон і правопорядок” звернулось до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та
просить їх скасувати, прийнявши рішення про відмову у
задоволенні позову.
У поданій скарзі скаржник вказує на невірне застосування судом
норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Так, скаржник вказує, що:
- судом безпідставно не застосовано до взаємовідносин сторін
ст. 269 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, яка визначає перелік підстав, за
наявності яких договір майнового найма може бути розірвано на
вимогу наймодавця, а помилково застосовано норми Закону України
“Про оренду державного і комунального майна”, які суперечать
зазначеній нормі і погіршують становище орендаря;
- до підстав, за яких договір оренди на вимогу наймодавця
може бути розірвано, не віднесено невчасне страхування
орендованого майна;
- судом не залучено до участі у справі приватного підприємця
Панібратенка В.І., з яким укладено договір суборенди, хоча
рішення стосується його прав та обов’язків
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з
таких підстав.
08.08.2000р. між позивачем – Фондом комунального майна
Олександрійської міської ради та відповідачем – Громадським
об’єднанням “Закон і правопорядок” укладено договір № 517,
предметом якого є передача у користування за плату майна, що
знаходиться у комунальній власності територіальної громади м.
Олександрія.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вірно визначився щодо
правової природи вказаного договору та, виходячи з принципу
конкурентності норм, застосовував до взаємовідносин сторін норми
Закону України “Про оренду державного та комунального майна“
( 2269-12 ) (2269-12)
, який, зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 1, регулює
майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо
господарського використання державного майна, що перебуває у
комунальній власності, і є приоритетними відносно норм
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, які регулють відносини
майнового найму (як спеціальний закон по відношенню до
загального).
Судом першої інстанції встановлено, що об’єкт оренди переданий
відповідно до акта прийому-передачі від 08.08.2000р.
відповідачу.
За умовами укладеного договору позивач взяв на себе
зобов’язання, зокрема:
- використовувати орендоване приміщення у відповідності з
його призначенням (п. 5.1), тобто для використання під
розміщення штабу народної дружини (1.1, 1.2);
- своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату (п. 5.2)
шляхом перерахування на розрахунковий рахунок орендаря щомісячно
до 10 числа місяця, за який проводиться розрахунок (п. 4.6,
4.7);
- в місячний термін з моменту підписання договору оренди
застрахувати об’єкт оренди на користь орендодавця на суму його
відновної вартості від таких страхових випадків: пожежа; дія
атмосферних факторів (снігопад, буря, вихор, ураган, злива,
град); стихійне лихо (землетрус, повінь, обвал); аварія
інженерних комунікацій (водопровод, газове обладнання,
каналізація, тепломережа, електротехнічне обладнання); знищення
або пошкодження майна в результаті протиправних дій та передати
у зазначений строк копію договору страхування орендодавцю, яким
є Фонд комунального майна Олександрійської міської ради.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідач
вказані зобов’язання по сплаті орендної плати та страхуванню
орендованого майна у строк, визначений умовами договору, не
виконав. Лише після звернення позивача з даним позовом до суду
відповідачем погашена заборгованість по орендній платі за
березень-квітень 2001р. та укладено договори щодо страхування
орендованого майна, чим допущено порушення зобов’язань.
Відповідно до п. 3 ст. 26 Закону України “Про оренду державного
та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, на вимогу однієї із сторін
договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду,
арбітражного суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань
та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Разом з тим, вказана норма передбачає дострокове розірвання
договору оренди комунального майна у разі невиконання сторонами
своїх зобов’язань, однак не визначає, порушення яких саме
договірних зобов’язань тягнуть за собою розірвання договору за
рішенням суду. Таким чином, при визначені, які саме порушення є
підставою для розірвання договору, суду необхідно було
керуватися загальними нормами, які регулюють майновий найм.
Так, відповідно до 269 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, підставою для
розірвання договору на вимогу наймача в судовому порядку є:
користування майном не відповідно до договору або призначення
майна; погіршення стану майна навмисно або з необережності;
невнесення плати за користування протягом трьох місяців з дня
закінчення строку платежу; порушення зобов’язання наймача по
здійсненню капітального ремонту.
Оскільки невнесення орендної плати менш ніж протягом трьох
місяців з дня закінчення строку платежу та порушення
зобов’язання щодо страхування майна не є підставою для
розірвання договору у судовому порядку, а нецільове використання
майна, як встановлено судом апеляційної інстанції, не доведено
позивачем, заявлені вимоги не можуть бути задоволенні.
Таким чином, суди допустили порушення норм матеріального права,
неправильно витлумачивши ст. 26 Закону України “Про оренду
державного та комунального майна ( 2269-12 ) (2269-12)
та не застосувавши
ст. 269 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, у зв’язку з чим дійшли
помилкового висновку щодо обгрунтованості заявлених вимог.
Висновок суду першої інстанції щодо недійсності на підставі ст.
48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
абз.2 п. 9.4 договору, який передбачає
розірвання договору у випадку не внесення орендної плати
протягом одного місяця з дня закінчення строку платежу, у
зв’язку з невідповідність його ст. 269 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, є
обгрунтованим і рішення господарського суду Кіровоградської
області від 15.10.2001р. у цій частині підлягає залишенню без
змін.
В іншій частині рішення господарського суду Кіровоградської
області від 15.10.2001р. та постанова Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 12.02.2002р. підлягають
скасуванню, з прийняттям рішення про відмову у задоволенні
позову.
Посилання скаржника на те, що судом допущено порушення норм
процесуального права, оскільки ним прийнято рішення, що
стосується прав та обов’язків приватного підприємця Панібратенка
В.І., з яким укладено договір суборенди, безпідставні, оскільки
прийняте рішення не стосується прав та обов’язків вказаної
особи, а лише могло вплинути на права та обов’язки вказаної
особи щодо відповідача. Разом з тим, клопотань про залучення
вказаної особи в якості третьої особи без самостійних вимог на
предмет спору на стороні відповідача ні вказаної особою, ні
сторонами у справи заявлено не було.
Понесені судові витрати у вигляді оплати державним митом
апеляційної скарги у сумі 42,50грн. та касаційної скарги у сумі
42.50грн., а всього у сумі 85грн. підлягають відшкодуванню
відповідачу за рахунок позивача.
У випадку виконання рішення господарського суду Кіровоградської
області від 15.10.2001р., яке скасовується, в частині стягнення
з відповідача на користь позивача, в рахунок відшкодування
понесених судових витрат, державного мита в сумі 85грн. та
витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в
сумі 69грн., позивач не позбавлений права у порядку,
передбаченому ст. 122 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, звернутися з
заявою про поворот виконання рішення суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Громадського об’єднання “Закон і
правопорядок” задовольнити частково.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 12.02.2002р. скасувати.
3. Рішення господарського суду Кіровоградської області від
15.10.2001р. в частині визнання недійсним абз.2 п. 9.4 договору
оренди № 517 від 08.08.2000р. в частині визначення, що однією з
підстав для розірвання договору оренди є невнесення орендної
плати протягом одного місяця з дня закінчення строку платежу
залишити без змін.
В іншій частині рішення суду скасувати, відмовивши у позові.
4. Стягнути з Фонду комунального майна Олександрійської
міської ради на користь Громадського об’єднання “Закон і
правопорядок” в рахунок відшкодування судових витрат по оплаті
державним митом апеляційної скарги в сумі 42,50грн. та
касаційної скарги в сумі 42,50грн., а всього 85грн.
5. Доручити видати наказ господарському суду Кіровоградської
області.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.