ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.05.2002 Справа N 22/124
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Усенко Є.А.,
суддів : Глос О.І. – (доповідача у справі),
Жаботиної Г.В.,
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Печерському районі міста Києва
матеріали касаційної скарги
на рішення від 15.02.2002 господарського суду
міста Києва
у справі № 22/124
господарського суду міста Києва
за позовом Дочірньої компанії “Укртрансгаз”
Національної Акціонерної Компанії
“Нафтогаз України”
до відповідачів: Державної податкової інспекції у
Печерському районі міста Києва;
про визнання недійсними рішення ДПІ
в судовому засіданні взяли участь представники від :
позивача - Черенок М.П. за довіреністю від 19.09.2001 за № 2-
408
відповідача Демидов О.О. за довіреністю від 15.02.2002 за №
- 112/9/10-016
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.02.2002 у справі
№ 22/124 задоволено позов ДК “Укртрансгаз” НАК “Навтогаз
України” про визнання недійсним рішення ДПІ у Старокиївському
районі м. Києва від 29.03.2001 за № 383-2320-30019801-111-4 “Про
застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення
законодавства про оподаткування” у частині донарахування збору
до Державного інноваційного фонду в сумі 13430, 88 грн.,
нарахування пені за несвоєчасну сплату збору до Державного
інноваційного фонду в сумі 4 062 600, 71 грн. та пені за
несвоєчасну сплату збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і
утримання автомобільних доріг загального користування в сумі 1
061 988, 36 грн.
Судове рішення мотивоване тим, що: по – перше, законодавством
про оподаткування не визначені періоди і строки сплати збору до
Державного інноваційного фонду, у зв’язку з чим вимоги
відповідача по сплаті пені не ґрунтуються на нормах чинного
законодавства з оподаткування; по – друге, відповідач перевищив
свої повноваження стосовно здійснення контролю за сплатою збору
на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних
доріг загального користування, оскільки відповідні функції
покладено на Київське обласне управління по будівництву, ремонту
та експлуатації автомобільних доріг у зв’язку зі створенням
Обласного дорожнього фонду рішенням Київської обласної Ради
ХХІІІ скликання “Про обласний бюджет Київської області на 2000
рік”; по – третє, відповідач нарахував штрафні санкції за
несплату збору, який не входить до переліку обов’язкових
податків і зборів, сплата яких передбачена Законом України “Про
систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
.
Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва у
касаційній скарзі просить скасувати рішення господарського суду
м. Києва від 15.02.2002 у справі № 22/124, посилаючись на
неправильне застосування господарським судом ст. 2 Закону
України “Про державний бюджет України на 1999 рік”; ст. 5 Закону
України “Про державний бюджет України на 2000 рік”; ст. 4 Закону
України “Про джерела фінансування дорожнього господарства
України”; Постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.1993 №
83 та від 20.05.1997 № 466.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити скаргу
без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва – без
змін, вважаючи доводи відповідача необґрунтованими.
Заслухавши пояснення представника відповідача, який підтримав
касаційну скаргу, та заперечення представника позивача проти
скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та
правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Рішенням господарського суду м. Києва від 15.02.2002 у справі №
22/124 задоволено позов ДК “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України”
про визнання недійсним рішення ДПІ у Старокиївському районі м.
Києва від 29.03.2001 за № 383-2320-30019801-111-4 “Про
застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення
законодавства про оподаткування” у частині донарахування збору
до Державного інноваційного фонду в сумі 13430, 88 грн.,
нарахування пені за несвоєчасну сплату збору до Державного
інноваційного фонду в сумі 4 062 600, 71 грн. та пені за
несвоєчасну сплату збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і
утримання автомобільних доріг загального користування в сумі 1
061 988, 36 грн.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що
оскаржуваним рішенням ДПІ у Старокиївському районі м. Києва було
донараховано вищезазначені збори і пеню за несвоєчасну сплату
збору до Державного інноваційного фонду та збору на будівництво,
реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального
користування.
Обов’язок господарського суду оцінити докази за своїм внутрішнім
переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і
об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності, керуючись законом, покладений на господарський
суд статтею 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
В порушення вимог вищезазначеної норми Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
суд першої інстанції
не дослідив і не надав оцінки тексту оскаржуваного рішення ДПІ,
в якому взагалі не йдеться про донарахування збору до Державного
інноваційного фонду і про нарахування пені за несплату
вищевказаного збору та збору на будівництво, реконструкцію,
ремонт і утримання автомобільних доріг; також, судом не дано
оцінки невідомо ким зробленій дописці у верхньому лівому куті
рішення ДПІ.
Крім того, господарським судом не дано оцінки письмовим
поясненням позивача , згідно з якими позивач уточнив
позовні вимоги і просить суд визнати недійсним рішення ДПІ у
частині донарахування збору до Державного інноваційного фонду в
сумі 13430, 88 грн., нарахування пені за несвоєчасну сплату
збору до Державного інноваційного фонду в сумі 4 062 600, 71
грн. та пені за несвоєчасну сплату збору на будівництво,
реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального
користування в сумі 2 019 955, 02 грн., оскільки в описовій
частині рішення судом неправильно викладено вимоги позивача у
частині розміру пені по збору на утримання автодоріг, у зв’язку
з чим висновок суду в резолютивній частині рішення про повне
задоволення позову не відповідає змісту позовних вимог.
Також, слід зазначити, що зміст мотивувальної частини рішення
господарського суду не відповідає висновкам суду в резолютивній
частині рішення, оскільки в мотивувальній частині рішення
йдеться про необґрунтованість вимог відповідача щодо сплати пені
по збору до Державного інноваційного фонду, а в резолютивній
частині рішення йдеться про визнання недійсним рішення ДПІ у
частині донарахування збору до Державного інноваційного фонду
будь-якого обґрунтування.
Порушення судом першої інстанції вимог ст. 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо повноти
з’ясування фактичних обставин справи, в т.ч. недослідження
предмету позову (оскільки зі змісту рішення ДПІ однозначно не
можна зробити висновок щодо податків і зборів, які донараховано
і які підлягають сплаті до бюджету) унеможливлює перевірку
правильності висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у
рішенні або постанові господарського суду.
Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а
останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом засоби для всебічного, повного і об’єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов’язків сторін і в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, –
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському
районі міста Києва від 13.03.2002 за № 433/9/10-016 –
задовольнити частково.
Скасувати рішення господарського суду міста Києва від 15.02.2002
у справі № 22/124, а справу передати на новий розгляд до
господарського суду м. Києва.
Головуючий – суддя Є.Усенко
Судді О.Глос
Г.Жаботина