ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.05.2002 Справа N К-7/41-2001
Вищий господарський суд України у складі: судді Москаленка В.С.–
головуючий, суддів Джуня В.В. і Селіваненка В.П. ,
за участю представників сторін:
позивача: не з’явились
відповідача: Скальського Є.В.
розглянув касаційну скаргу Мукачівської об’єднаної державної
податкової інспекції Закарпатської області (далі – державна
податкова інспекція)
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від
27.12.2001
зі справи № К-7/41-2001
за позовом закритого акціонерного товариства “Укртранс -
Мукачево” (далі – ЗАТ “Укртранс – Мукачево”)
до державної податкової інспекції
про визнання недійсними рішень державної податкової інспекції
від 28.12.98 № 000462, від 26.11.99 № 000461, від 07.12.2000 №
000420 і такими, що не підлягають виконанню, інкасових доручень
від 09.07.99 № 222, від 29.02.2000 № 179
За результатами перевірки дотримання позивачем вимог податкового
законодавства у період 01.07.97 – 01.10.98 державною податковою
інспекцією прийнято рішення від 28.12.98 № 000462 про
донарахування ЗАТ “Укртранс – Мукачево”, зокрема, 160 188
гривень відрахувань на дорожні роботи.
У зв’язку з несвоєчасним внесенням суми відрахувань до бюджету
рішеннями державної податкової інспекції від 26.11.99 № 000461 і
від 07.12.2000 № 000420 позивачу нараховано пеню у розмірі
відповідно 85 407 гривень і 95 434 гривні.
ЗАТ “Укртранс–Мукачево” звернулося до арбітражного суду
Закарпатської області з позовом про визнання недійсними рішень
державної податкової інспекції від 28.12.98 № 000462, від
26.11.99 № 000461 і від 07.12.2000 № 000420, наводячи доводи
щодо невідповідності цих рішень вимогам законодавства лише у
частині сплати відрахувань на дорожні роботи.
Крім того, позивач просив визнати такими, що не підлягають
виконанню, інкасові доручення від 09.07.99 № 222 і від
29.02.2000 № 179.
Рішенням арбітражного суду Закарпатської області від 28.02.2001,
прийнятим колегією суддів у складі: Шведа С.Б. – головуючого,
суддів Йосипчука О.С. і Рогач Л.І. та залишеним без зміни
постановою голови суду, позовні вимоги задоволено частково,
оспорювані рішення державної податкової інспекції визнані
недійсними у частині донарахувань дорожнього збору:
за рішенням від 28.12.98 № 000462 – у сумі 79 411 гривень;
за рішенням від 26.11.99 № 000461 – у сумі 53 380 гривень;
за рішенням від 07.12.2000 № 000420 – у сумі 94 765 гривень.
У частині визнання інкасових доручень від 09.07.99 № 222 і від
29.02.2000 № 179 такими, що не підлягають виконанню, провадження
у справі припинено з огляду на вирішення цього питання Законом
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Рішення суду мотивовано неправильним застосуванням державною
податковою інспекцією статті 6 Закону України “Про джерела
фінансування дорожнього господарства України” у редакції від
24.02.94 (далі – Закон), оскільки її приписи стосуються
здійснення перевезень за тарифною платою і не поширюються на
позивача, який здійснював автоперевезення за договірними цінами.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
27.12.2001, прийнятою колегією суддів у складі: Процика Т.С. –
головуючого, суддів Галушко Н.А. і Юрченка Я.О., рішення зі
справи залишено без зміни з посиланням на те, що “ставка
відрахувань на дорожні роботи у розмірі 2% від доходів по
експлуатації автомобільного транспорту з включенням цих
відрахувань до тарифів на перевезення Законом України “Про
джерела фінансування дорожнього господарства України”
передбачена лише для транспортних підприємств, що здійснюють
перевезення за тарифною платою.” Таке законодавче виокремлення
певного кола суб’єктів господарювання, які застосовують тарифну
форму оплати перевезень свідчить, на думку апеляційної
інстанції, про необґрунтованість ототожнення термінів “тариф” і
“оплата за домовленістю”.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
державна податкова інспекція посилається на неправильне
застосування апеляційною інстанцією норм матеріального права,
зокрема, статті 6 Закону, якою передбачено здійснення
автотранспортними підприємствами відрахувань на дорожні роботи у
розмірі 2% від доходів по експлуатації автомобільного транспорту
з включенням цих відрахувань до тарифів на перевезення.
На думку державної податкової інспекції, судом неправильно
застосовані поняття “тариф” і “вільні ціни”. Відповідно до
постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.91 № 376 “Про
систему цін у народному господарстві і на споживчому ринку
України” з 2.01.1992 року на всі послуги введено вільні тарифи,
що визначаються підприємствами і організаціями, виходячи з
попиту і пропонування.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
застосування апеляційною інстанцією норм матеріального права,
заслухавши пояснення представника державної податкової
інспекції, Вищий господарський суд України встановив таке.
Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.91 № 376 “Про
систему цін у народному господарстві і на споживчому ринку
України”, на яку посилається державна податкова інспекція,
втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України
від 23.12.92 № 715 “Про регулювання цін”.
Згідно із статтею 4 Закону промислові, транспортні, будівельні
та інші підприємства, колгоспи, радгоспи, кооперативи і
господарські організації, незалежно від відомчої
підпорядкованості та форм власності, відраховують кошти на
дорожні роботи у розмірі від 0,4 до 1,2 процента обсягу
виробництва продукції, виконуваних робіт (послуг), а
заготівельні, торговельні (в тому числі оптові) та
постачальницько-збутові організації - у розмірі від 0,03 до 0,06
процента річного обороту (без обороту по громадському
харчуванню). Конкретний розмір відрахувань, що надходять
відповідно до цієї статті на розвиток доріг загального
користування в Республіці Крим і областях, а також напрями їх
використання визначаються Верховною Радою Республіки Крим та
обласними Радами народних депутатів.
Статтею 6 Закону передбачено відрахування на дорожні роботи від
доходів по експлуатації автомобільного транспорту. Відповідно до
приписів цієї статті державні, кооперативні та інші
автотранспортні підприємства і організації, що перебувають на
самостійному балансі та здійснюють перевезення за тарифною
платою, а також підприємства, організації (крім колгоспів і
радгоспів), які мають автомобільні господарства, що не
перебувають на самостійному балансі, але здійснюють перевезення
за тарифною платою, відраховують на дорожні роботи 2 проценти
від доходів по експлуатації автомобільного транспорту з
включенням цих відрахувань до тарифів на перевезення.
Апеляційною інстанцією зроблено неправильний висновок щодо
несумісності термінів “тариф” і “оплата за домовленістю”,
виходячи з такого.
Відповідно до статті 6 Закону України “Про ціни і ціноутворення”
в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи,
державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.
Статтею 7 цього Закону передбачено, що вільні ціни і тарифи
встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за
винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і
тарифів.
З огляду на зазначені приписи Закону України “Про ціни і
ціноутворення” оплата за домовленістю є застосуванням вільного
тарифу. Отже помилка в інтерпретації законодавчої термінології
потягла за собою неправильне застосування статті 6 Закону.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-7-111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Рішення арбітражного суду Закарпатської області від 28.02.2001,
постанову голови арбітражного суду Закарпатської області від
07.06.2001, постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 27.12.2001 зі справи № К-7/41-2001 скасувати.
У позові відмовити.
Суддя В. Москаленко
Суддя В. Джунь
Суддя В. Селіваненко