ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.04.2002 Справа N 13733/5-30
Вищий господарський суд України у складі: судді Москаленка В.С.–
головуючий, суддів Джуня В.В. і Селіваненка В.П. ,
за участю представників:
позивача: Холодної С.В.
відповідача: Козиря С.В., Шевченко О.О.
розглянув касаційну скаргу закритого акціонерного товариства
“Автохаус Харків”, м. Харків (далі – ЗАТ “Автохаус Харків”)
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від
15.01.2002
зі справи № 13733/5-30
за позовом приватної фірми “Мегаполіс”, м. Харків (далі – ПФ
“Мегаполіс”)
до ЗАТ “Автохаус Харків”
про визнання недійсним підпункту “в” пункту 3.2 договору
поставки від 15.12.99 № 71-12/99Х, укладеного ЗАТ “Автохаус
Харків” і ПФ “Мегаполіс”
За договором поставки автомобіля від 15.12.99 № 71-12/99Х (далі
– договір) ЗАТ “Автохаус Харків” зобов’язався продати ПФ
“Мегаполіс” автомобіль “Опель Зафіра” 2000 року випуску, а
покупець зобов’язався оплатити вартість автомобіля на підставі
рахунка-фактури з розстроченням платежу.
ПФ “Мегаполіс” звернулася до господарського суду Харківської
області з позовом до ЗАТ “Автохаус Харків” про визнання
недійсним підпункту “в” пункту 3.2 договору, відповідно до якого
покупець сплачує щомісяця 20% вартості автомобіля рівними
частинами протягом 12 місяців з урахуванням пені із розрахунку
18% річних на дану суму. На думку позивача, зазначений підпункт
договору не відповідає вимогам законодавства, оскільки пеня є
штрафною санкцією і застосовується у випадку прострочення
платежу. В оспорюваному підпункті сплату пені передбачено в
обов’язковому порядку, тобто незалежно від того, чи виконується
договір належним чином.
Рішенням господарського суду Харківської області від 26.11.2001
(суддя Ткаченко Б.О.) позов задоволено частково, підпункт “в”
пункту 3.2 договору визнано недійсним у частині слова “пені” і
викладено у новій редакції такого змісту: “в) 20% від вартості
автомобіля покупець сплачує рівними частинами на протязі 12
місяців щомісячно з врахуванням процентів із розрахунку 18%
річних на дану суму”.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
15.01.2002, прийнятою колегією суддів у складі: Могилєвкіна Ю.О.-
головуючого, суддів Пушай В.І. і Барбашової С.В., рішення суду
змінено, оспорюваний підпункт визнано недійсним у частині
речення “з врахуванням пені із розрахунку 18% річних на дану
суму” з огляду на невідповідність його вимогам законодавства.
Пеня є штрафною санкцією, тому включення її до ціни продукції є
неправомірним. Крім того у Законі України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
наведено лише
термінологічне визначення товарного кредиту і не закріплено його
правовий режим.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ЗАТ
“Автохаус Харків” просить скасувати названу постанову,
посилаючись на неправильне застосування апеляційним
господарським судом норм матеріального права з урахуванням
такого.
Згідно з підпунктом 1.11.2 пункту 1.11 статті 1 Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
товарним
кредитом є товари, які передаються резидентом або нерезидентом у
власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що
передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк
та під процент.
Слово “пеня” у підпункті “в” пункту 3.2 договору є опискою,
оскільки на увазі малися саме проценти за відстрочення кінцевого
розрахунку за автомобіль.
У відзиві на касаційну скаргу ПФ “Мегаполіс” посилається на те,
що вартість автомобіля сплачено покупцем повністю відповідно до
договору, накладної та акта прийомки – передачі автомобіля.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну
оцінку, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий
господарський суд України дійшов висновку про необхідність зміни
постанови апеляційного господарського суду за таких підстав.
Резолютивна частина постанови не відповідає вимогам статей 103 і
105 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
з
огляду на взаємно суперечливий характер абзаців першого і
другого цієї частини постанови.
Крім того касаційна інстанція дійшла висновку, що посилання у
рішенні господарського суду на те, що “угода, укладена сторонами
є притворною угодою відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
” не відповідає ознакам цієї норми і підлягає
виключенню з мотивувальної частини рішення, оскільки з
матеріалів справи не вбачається наміру жодної із сторін договору
укласти удавану угоду, яка приховувала б іншу угоду.
Позивач просить визнати недійсним повністю підпункт “в” пункту
3.2 договору, наводячи доводи щодо невідповідності цього
підпункту вимогам законодавства лише у частині сплати пені.
Згідно з пунктом 3.2 договору покупець зобов’язався сплатити
вартість автомобіля на таких умовах:
а) 15% від вартості автомобіля покупець сплачує авансом на
розрахунковий рахунок продавця у строк не пізніше 2 (двох)
банківських днів з дати підписання цього договору;
б) 15% від вартості автомобіля покупець сплачує по факту
поставки автомобіля на склад продавця на протязі 2 (двох)
банківських днів;
в) 20% від вартості автомобіля покупець сплачує рівними
частинами на протязі 12 місяців щомісяця із розрахунку пені 18%
річних на дану суму;
г) залишок 50% від вартості автомобіля покупець вносить на
розрахунковий рахунок продавця за рахунок кредиту, наданого ХФ
КБ “Приватбанк” у день передачі покупцю документів на
автомобіль.
Із зазначених умов договору вбачається, що сторонами досягнуто
згоди щодо оплати вартості автомобіля на умовах розстрочення
платежу. Відповідно до пункту 5 статті 24 Закону України “Про
підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
і пункту 1.12 статті 1 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
розстрочення платежу можливе за умови визначення строку
кінцевого розрахунку за товар та відповідного проценту.
Натомість у підпункті “в” пункту 3.2 договору зазначено про
сплату в обов’язковому порядку пені із розрахунку 18% річних.
Посилання ЗАТ “Автохаус Харків” на “описку” у договорі не
підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до пункту 2 статті 83 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд, приймаючи
рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це
необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або
третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є
клопотання заінтересованої сторони. Проте у матеріалах справи
відсутнє відповідне клопотання сторін, отже у прийнятті рішення
у частині викладення оспорюваного підпункту у новій редакції,
суд вийшов за межі позовних вимог безпідставно. Зазначення у
мотивувальній частині рішення господарського суду про те, що у
судовому засіданні представники сторін досягли згоди щодо
викладення оспорюваного підпункту договору у новій редакції,
також не підтверджується матеріалами справи.
Згідно із статтею 179 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або
договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові
в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання,
зокрема в разі прострочення виконання. Отже умова договору,
згідно з якою пеня сплачується в обов’язковому порядку як ціна
товару, не відповідає цій нормі кодексу.
Враховуючи викладене, апеляційна інстанція дійшла правильного
висновку про необхідність визнання недійсним підпункту “в”
пункту 3.2 договору у частині слів “з урахуванням пені з
розрахунку 18% річних на дану суму”.
З огляду на викладене та керуючись статтею 48 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
, пунктом 1 статті 83, статтями 111-7-111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
15.01.2002 зі справи № 13733/5-30 змінити таким чином.
1) абзац другий резолютивної частини постанови виключити.
2) абзац третій замінити двома новими абзацами у такій
редакції:
“У мотивувальній частині рішення виключити абзац: “Зміст угоди
свідчить про те, що угода, укладена сторонами є притворною
угодою відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, так як
при укладанні вказаної угоди в пп. ”в” п. 3.2 сторони мали на
увазі надання товарного кредиту із сплатою відсотків, а не
сплату неустойки (пені) в разі прострочки платежу”;
У резолютивній частині рішення виключити абзац другий - третій.”
3) У зв’язку з цим абзаци третій – четвертий резолютивної
частини постанови вважати абзацами другим – четвертим.
В іншій частині постанову залишити без зміни.
Суддя В. Москаленко
Суддя В. Джунь
Суддя В. Селіваненко