ВИШИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.02.2002 Справа N 20-5-354
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Осетинського А.Й.
суддів Рибака В.В. Уліцького А.М.
розглянувши клопотання про відновлення ТОВ “Тіа-Крим”
пропущеного процесуального строку та касаційну скаргу
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 05.09.2001
у справі № 20-5-354 арбітражного суду м.Севастополя - рішення
від 06.07.2001р.
за позовом Державного підприємства “471 Відділ торгівлі”
Чорноморського флоту Російської Федерації
ТОВ “Тіа -Крим” М.Севастополь
Про визнання недійсним договору клопотання
За участю представників :
від позивача Фоміна В.О., довіреність № 243, від 22.02.2002 р.
відповідача у засідання не прибув
В С Т А Н О В И В:
25.04.2001р. позивач звернувся до арбітражного суду
М.Севастополя з позовом до ТОВ “Тіа-Крим” про визнання недійсним
договору № 59 від 28.09.99 (оренда кафе “Зустріч"), посилаючись
на невідповідність умов договору , угодам , укладеним між
Україною і Російською Федерацією, якими визначено регулювання
правовідносин використання майна Чорноморським флотом РФ на
території України та вимогам законодавства України.
Позивач, мотивуючи позов, вказав на заниження сторонами орендної
плати та перевищення строку оренди визначеного командуванням
Чорноморського флоту Російської Федерації - 1 рік.
Відповідач позов не визнав, посилаючись на відповідність
договору вимогам законодавства України та укладення його
повноважними особами, зокрема, на думку відповідача, договір
відповідає приписам статей 63, 258 ЦК України.
Рішенням арбітражного суду від 06.07.2001р.
позов було задоволене і договір оренди № 59 від 28.09.99 визнано
недійсним, оскільки суд дійшов висновку, що договір не містить
суттєвих умов, визначених законодавством України, яким
регулюється оренда державних підприємств, а саме ст. 10 Закону
України “Про оренду державного і комунального майна”
( 2269-12 ) (2269-12)
. Договір визнано недійсним згідно ст.48 ЦК України.
Інші доводи позивача визнані необгрунтованими.
Севастопольський апеляційний господарський суд, розглянувши
апеляційну скаргу відповідача ( колегія суддів у складі
головуючої Шевченко Н.М., В.С. Голика, М.П. Горошко) постановою
від 05.09.2001р. частково змінивши мотивувальну частину рішення
залишив без змін резолютивну частину рішення та у задоволенні
апеляційної скарги відмовив.
Апеляційна інстанція, виходячи зі змісту міжнародних угод,
укладених між Україною і Російською Федерацією щодо розподілу і
перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на
території України визнала висновки суду першої інстанції
обгрунтованими, відносно порядку застосування законодавства
України до правовідносин оренди, майна Чорноморського флоту
Російської Федерації, розташованого на земельних ділянках на
території України. Апеляційна інстанція визнала договір,
укладений начальником 471 Відділу торгівлі ГФ РФ недійсним, в
зав'язку з відсутністю у керівника повноважень на передачу у
суборенду кафе “Зустріч” і подальшого схвалення угоди
командуючим ЧФ РФ, як це передбачено Директивою командуючого ЧФ
РФ від 29.04.1998р. № ДК-191.
Апеляційна інстанція також, враховуючи надані послуги та неможли
вість приведення сторін у первісний стан, керуючись ч.2 ст. 59
ЦК України визнала договір недійсним на майбутнє.
Скаржник просить рішення арбітражного суду та постанову апеляцій
ної інстанції скасувати, як такі, що суперечать чинному
законодавству України, яке додержано при укладенні договору, а
мотиви, викладені у рішенні і постанові не відповідають приписам
розділу 25 ЦК України та ст. 63 ЦК України.
Скаржником подано про відновлення процесуального строку для
подачі касаційної скарги, в зв'язку з несвоєчасним одержанням
постанови апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідача, заперечення представника позивача,
колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга та
клопотання про відновлення процесуального строку підлягає
задоволенню частково, а рішення і постанову, прийняті у справі
слід скасувати, справу скерувати на новий розгляд, виходячи з
наступного :
Суд першої та апеляційної інстанції встановили, що договір № 59
від 28.09.99 укладений сторонами у справі суперечить чинному
законодавству України та міжнародним угодам, укладеним Україною
і Російською Федерацією стосовно розподілу майна Чорноморського
флоту та використання майна, розташованого на земельних ділянках
на території України Чорноморського флоту РФ.
Наведений висновок слід визнати обгрунтованим в цій частині,
враховуючи, що з моменту ратифікації Верховною Радою України
угод між Україною і РФ, пов'язаних з розподілом Чорноморського
флоту, який базувався на території України, правовий статус
об'єктів нерухомості, які використовуються Російською Федерацією
за цими міжнародними угодами та інше зазначене в угодах майно
набуло правовий статус, виключно орендованого для забезпечення
функцій Чорноморського флоту РФ.
Наведений висновок відповідає ч.2 статті 2 угоди між Україною і
Російською Федерацією про статус і умови перебування
Чорноморського флоту Російської Федерації на території України,
підписаної 28.05.97 і ратифікованої 24.03.99.
Посилання скаржника на відповідність угоди чинному законодавству
України, зокрема, розділу 25 ЦК України є необгрунтованими, так
як об'єкт оренди, є об'єктом державної власності України і
регулювання оренди та суборенди повинно здійснюватися згідно
приписів Закону України “Про оренду державного і комунального
майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Одночасно, не можна погодитися з висновками суду першої
інстанції про визнання договору недійсним за відсутністю
суттєвих умов, так як такі обставини ст.153 ЦК України визначає
договір неукладеним.
Суд першої та апеляційної інстанції, надавши різну оцінку
Директиві головнокомандуючого Чорноморським флотом Російської
Федерації від 20.04.98 не врахували, що з моменту ратифікації
міжнародних угод по Чорноморському флоту, майновий стан позивача
підлягав зміні і ця Директива повинна була бути пов'язана з
правовідносинами, що виникли або повинні були виникнути з
моменту ратифікації міжнародних угод по Чорноморському флоту РФ.
Відповідно не з'ясовані обставини зміни правового стану майна,
закріпленого за позивачем та його право оперативного управління
майном, зазначеного у його статуті, не давав підстав для
вирішення спору по суті у відповідності із чинним
законодавством.
Суд першої інстанції та апеляційний суд при розгляді справи не
врахували, що при розгляді справи № 20-7/096 арбітражний суд
М.Севастополя рішенням від 17-19.07.2000р. за позовом ДП 471
Відділ торгівлі Чорноморського флоту РФ до ТОВ “Тіа-Крим” про
розірвання договору № 59 від 28.09.99 визнав договір відповідним
розділу 25 ЦК України, що не відповідає припису ст.35 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Здійснюючи розгляд справи суд першої та апеляційної інстанції,
правильно визначивши законодавство, яким регулюються спірні
відносини у справі не надав правової оцінки передачі зазначеного
у договорі майна у відповідності з приписами статей 4,5,22
Закону України “Про оренду державного та комунального майна”
( 2269-12 ) (2269-12)
та правоздатності позивача, відповідача набувати
прав, обов'язків орендодавця, орендаря або суборендатора на
об'єкт оренди, зазначений у договорі.
Виходячи із змісту статті 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, висновки
суду першої та апеляційної інстанції не засновані на оцінці усіх
обставин у справі, їх законності, тому рішення, постанова,
прийняті у справі і підлягають скасуванню для встановлення при
новому розгляді справи законності обставин зі спірних відносин.
Обставини, з яких скаржником пропущено строк, слід визнати пова
жними, враховуючи первісний строк подачі касаційної скарги, тому
клопотання підлягає задоволенню.
Зважаючи на викладене та керуючись статтями 53, 108, 1115,
1117,1119 , 11110, 11111 Господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
1 .Клопотання ТОВ “Тіа-Крим” про відновлення процесуального стро
ку задовольнити.
2. Рішення арбітражного суду М.Севастополя від 06.07.2001р та
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
05.09.2001р. у справі № 20-5/354 скасувати, а справу скерувати
на новий розгляд до господарського суду М.Севастополя.
3.Касаційну скаргу задоволити частково