ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Суддя І-ї інстанції:
Панченко О.Л.;
Доповідач у суді касаційної
інстанції – Харченко В.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.02.2002 Справа N 17-3-13/01-9350
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Борденюк Є.М. (головуючий),
Харченка В.М., Яценко О.В.
розглянувши
касаційну скаргу Білгород-Дністровської митниці
на рішення від 28.11.2001
господарського суду Одеської області
у справі № 17-3-13/01-9350
за позовом ПП “Сорок п'ять”
до Білгород-Дністровської митниці
Про визнання недійсним талону у митному оформленні
Представники сторін в судове засідання не з'явилися, про час і
місце слухання сторони були повідомлені належним чином.
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2001 року приватне підприємство “Сорок п'ять”
звернулось з позовом до Білгород-Дністровської митниці про
визнання недійсним талону відмови у митному оформленні вантажу
за № 9 від 29.10.2001 та зобов'язання провести таке оформлення.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він має спеціальний
торговий патент, який надає йому, як суб'єкту підприємницької
діяльності, право не сплачувати цілий ряд податків, у тому числі
і податок на додану вартість при здійсненні торгівельних
господарських операцій до яких відноситься і здійснення митних
процедур при ввезенні товарів на митну територію України.
Рішенням господарського суду Одеської області від 28.11.2001,
постановленим по справі № 17-3-13/01-9350, вищезазначені позовні
вимоги задоволені. Постановляючи таке рішення суд виходив з
того, що позивач є власником спеціального торгового патенту, а
це, відповідно до вимог ст. 7-1 Закону України “Про патентування
деяких видів підприємницької діяльності” ( 98/96-ВР ) (98/96-ВР)
, в усякому
випадку звільняє його від сплати податку на додану вартість.
У касаційній скарзі відповідач просить рішення господарського
суду скасувати як таке, що постановлено з порушенням
матеріальних норм права. Зокрема, відповідач посилається на те,
що, відповідно до Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, при проведенні оподаткування імпортних
товарів, що ввозяться на митну територію України, зазначений
податок має сплачуватись незалежно від реєстрації відповідної
особи як платника податку на додану вартість, а також від
наявності у неї з цього приводу відповідних пільг.
Позивач письмового відзиву відносно касаційної скарги до суду не
надіслав.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга є
обґрунтованою і підлягає задоволенню.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до угоди № 020Х21
від 01.09.2001, укладеної між ПП “Сорок п'ять” та підприємством
“Wenling Foreign Trading Corp.” (КНР), на митну територію
України надійшов товар – мішки поліпропіленові.
29.10.2001 позивач надав відповідачу відповідну декларацію за
№ 50100/1/002294 для митного оформлення вищезазначеного товару.
В цей же день відповідач видав приватному підприємству талон
відмови у митному оформленні вантажу за № 9. При цьому
відповідач зазначив, що митна декларація не може бути прийнята
до митного оформлення у зв'язку із несплатою податку на додану
вартість при ввезенні товарів на митну територію України.
Із матеріалів справи також вбачається, що приватне підприємство
“Сорок п'ять” має спеціальний торговий патент серії СПА
№ 033916, який йому було видано на право здійснення торгівельної
діяльності і який є чинним з 15.08.2001 по 15.08.2002.
Суд першої інстанції, як про це вже йшлося вище, не піддав
сумніву зазначені обставини з точки зору їх достовірності. Разом
з тим, оцінюючи їх, він дійшов до висновку про те, що позовні
вимоги приватного підприємства підлягають задоволенню.
На думку Вищого господарського суду України, такі висновки є
помилковими.
Відповідно до вимог, що містяться у статті 3 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, об'єктом цього
оподаткування є операції платників податку як з ввезення
(пересилання) товарів на митну територію України, так із продажу
товарів на митній території України.
Із змісту ст. 2 цього ж закону вбачається, що платниками податку
на додану вартість є як особи, що ввозять (пересилають) товари
на митну територію України, так і особи, що здійснюють на митній
території України підприємницьку діяльність з торгівлі за
готівкові кошти.
Отже, відповідно до наведених правових норм, така операція
платника податку як ввезення (пересилання) товарів на митну
територію України, є самостійним об'єктом оподаткування і не
може змішуватись з такою операцією, як продаж товарів на митній
території України.
Посилання позивача на наявність в нього спеціального торгового
патенту, який звільняє його від сплати ПДВ, у даному випадку не
можуть бути прийняті до уваги.
Статтями 1 та 2 Закону України “Про патентування деяких видів
підприємницької діяльності” ( 98/96-ВР ) (98/96-ВР)
, у редакції від
17.05.2001, визначено, що спеціальний торговий патент дійсно
засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на особливий
порядок оподаткування відповідно до цього ж закону. Проте,
об'єктом правового регулювання за цим законом є торговельна
діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших
форм розрахунків на території України.
Отже, щодо досліджуваної справи, позивач, відповідно до ст. 7-1
Закону України “Про патентування деяких видів підприємницької
діяльності” ( 98/96-ВР ) (98/96-ВР)
, має право не сплачувати податок на
додану вартість у сфері торговельної діяльності, що здійснюється
ним на території України. Спірне ж питання не входить до
зазначеного кола, тобто дія спеціального торгового патенту, який
звільняє позивача від сплати податку на додану вартість, не
поширюється на такі види операцій, як ввезення товарів на митну
територію України.
Наведене дає підстави вважати, що митна служба обґрунтовано
відмовила позивачу у митному оформленні вантажу за тих підстав,
що при ввезенні товарів на митну територію України він не
сплатив податок на додану вартість. У цьому ж зв'язку рішення
суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки у даному
випадку встановленим у справі обставинам суд дав невірну
юридичну оцінку, що потягло за собою порушення норми
матеріального права.
Зазначене, в свою чергу, дає підстави Вищому господарському суду
України прийняти по справі нове рішення.
На підставі ст.ст. 2, 3 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ст.ст. 1, 7-1 Закону України “Про
патентування деяких видів підприємницької діяльності”
( 98/96-ВР ) (98/96-ВР)
, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Білгород-Дністровської митниці задовольнити.
2. Рішення господарського суду Одеської області від 28.11.2001,
постановлене по справі № 17-3-13/01-9350, скасувати.
3. У задоволенні позовних вимог приватного підприємства “Сорок
п'ять” до Білгород-Дністровської митниці про визнання недійсним
талону відмови у митному оформленні товарів відмовити.
4. Стягнути з приватного підприємства “Сорок п'ять” (Одеська
обл., Білгород-Дністровський район, смт. Сергіївна, вул.
Чорноморська, 25, п/р № 260013246 в АППБ “Аваль”, МФО 328351,
код ЄДРПОУ 23876031) на користь Білгород-Дністровської митниці
(м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 104) 42 (сорок дві)
грн. 50 коп. судових витрат.
Видати наказ.
Головуючий Борденюк Є.М.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Яценко О.В.