ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.02.2002 Справа N 7/96
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого Першикова Є.В.,
суддів: Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П.
розглянула у відкритому засіданні касаційну скаргу державного
підприємства агрокомбінат “Пуща- Водиця” надалі –(Агрокомбінат)
на постанову арбітражного суду м. Києва
від 27.06.2001
у справі № 7/96
арбітражного суду м. Києва
за позовом Агрокомбінату
до приватного підприємства “Володимир” (надалі – ПП “Володимир“)
про визнання договору оренди від 09.02.98 недійсним та
звільнення займаного приміщення.
В засіданні взяли участь представники
-позивача: Лімонтова B.C. - заступник генерального директора з
юридичних питань (дов. № 16 від 24.01.02),
Науменко В.Б. -юрист (дов. № 126 від 25.01.02);
- відповідача: Довгопол В.П. — директор,
Жураковська Л.А. - директор юридичного департаменту (за дов. від
03.01.02).
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні21.02.02 оголошено лише вступну та резолютивну
частини постанови колегії суддів Вищого господарського суду
України.
Рішенням арбітражного суду м. Києва від 28.02.01 (суддя Кондес
Л.О.) Агрокомбінату в задоволенні позову відмовлено. Зустрічний
позов ТОВ “Володимир” задоволене. Суд вважав, що договір про
оренду нежилого приміщення (сіносховища площею 1000 кв.м в
с.п. Борщагівка Києво-Святошинського району) від 09.02.98.
укладений із змінами і доповненнями, внесеними орендарем - ТОВ
“Володимир”.
Рішення суду мотивоване тим, що договір оренди підписувався на
умовах орендодавця, орендар добросовісно виконував умови
договору, своєчасно сплачував орендну плату, здійснив поліпшення
орендованого майна і запропоновані орендарем зміни і доповнення
до договору повністю відповідають вимогам ст. 10 Закону України
“Про оренду державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Постановою від 27.06.2001 заступника голови арбітражного суду
м. Києва Мельника В.І. рішення арбітражного суду залишено без
змін з тих самих підстав та з посиланням на роз'яснення президії
Вищого арбітражного суду України від 12.03.99. № 02-5/111 “Про
деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням
угод недійсними”, вважаючи, що в процесі вирішення спору сторони
можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які могли
б потягти за собою визнання договору недійсним, зокрема, шляхом
внесення змін до договору, який не відповідає закону у певній
частині.
З прийнятими рішенням суду першої інстанції та з постановою
наглядової інстанції не погоджується Агрокомбінат, вважаючи, що
при їх прийнятті порушено норми матеріального та процесуального
права, у зв'язку з чим він звернувся з касаційною скаргою до
Вищого господарського суду України.
Агрокомбінат просить скасувати постанову та задовольнити його
позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення та постанова
арбітражного суду не відповідають вимогам ст. ст. 9, 10 Закону
України “Про оренду державного та комунального майна”
( 2269-12 ) (2269-12)
(надалі - Закон), ст. 153 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
(надалі - ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
), оскільки судом не
враховано відсутність погодження проекту договору оренди з
органом, уповноваженим управляти майном, та органами
Антимонопольного комітету України.
Крім того, на думку заявника, судом не взято до уваги вимоги
Закону про те, що договір не містить повного переліку істотних
умов оренди про склад і вартість майна з урахуванням індексації,
та сума орендної плати визначена без урахування індексації і
суми страхування майна.
Скаржник також просить подовжити термін подання касаційної
скарги, оскільки він пропущений з поважних причин, а тому при
призначенні справи до розгляду це питання було вирішено колегією
суддів позитивно.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши
матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на неї і додані
документи, заслухавши пояснення сторін та суддю-доповідача,
встановила, що радгосп “Совки” як Орендодавець та приватне
підприємство “Володимир” як Орендар уклали угоду від 09.02.98
про оренду нежилого приміщення.
Предметом угоди обумовлено, що Орендодавець надав Орендарю
приміщення сіносховища, яке знаходиться у с. Петропавловська
Борщагівка, площею 1000 кв.м для розміщення виробничої база
терміном з 09.02.98 по 09.02.2008.
Угодою на Орендаря покладено зобов'язання утримувати приміщення
в порядку згідно з нормами протипожежної безпеки і санітарії та
проводити в разі необхідності поточний ремонт.
Також угода надає право Орендарю здійснити переобладнання та
перепланування приміщення згідно зі своєю статутною діяльністю.
Крім того договір передбачив права то обов'язки сторін при
достроковому розірванні угоди та зобов'язав сторони не
передавати права і обов'язки по даній угоді іншим особам без
досягнення згоди на це іншої сторони, але в той же час надана
перевага праву Орендаря при зміні форми власності на
першочергове придбання у власність орендованого майна.
Орендна плата встановлена в розмірі 500 грн., що становить 0,50
грн. за один квадратний метр.
Колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла
висновку, що приймаючи рішення і постанову, перша та наглядова
інстанції суду не взяла до уваги вимоги ст. 153 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 1, 10 Закону України “Про оренду державного
та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, де вказано, що договір
вважається укладеним, коли між сторонами у потрібній формі
досягнуто згоди по всіх істотних умовах, коли передавалося в
оренду майно.
Істотною умовою договору оренди є орендна плата з урахуванням її
індексації, але умова п. 3.1. угоди вказує лише, що орендна
плата складає 500 грн. на місяць без зазначення індексації.
Крім того в угоді вказано лише назву об'єкта, який передано в
оренду, без визначення складу та вартості майна, а також договір
не містить умов про порядок використання амортизаційних
відрахувань, у ньому не визначені питання відновлення та
страхування орендованого майна і порядок його повернення.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
відсутність вказаних істотних умов угоди, які визнані такими за
законом або необхідні для угоди даного виду, а також всі ті
умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути
досягнуто згоди, є підставою для визнання договору недійсним, а
тому при прийнятті процесуальних документів не були враховані
вимоги матеріального права, що є підставою для скасування рішень
судових інстанцій.
При розгляді справи також не взято до уваги наявність зміни
сторін по угоді у зв'язку з реорганізацією Орендодавця та
Орендаря, хоча при розгляді справи суд визнав ТОВ “Володимир”
правонаступником ПП “Володимир” без дотримання вимог
ст.ст. 23,24-29,34 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки в залежності
від наявності правонаступництва була б можливість вирішувати
питання про розгляд справи за участю відповідної юридичної
особи.
Крім того запропоновані 29.01.2001 Орендарем (ТОВ “Володимир“)
зміни і доповнення до угоди, затверджені арбітражним судом
м. Києва, також не містять розміру орендної плати через
відсутність експертної оцінки спірного приміщення. Також нові
умови угоди оренди про вартість об'єкту оренди не відповідають
Методиці, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від
10.08.95 № 629, оскільки розмір річної плати за нерухоме майно
повинен визначатись відповідно до Методики розрахунку і порядку
використання плати за оренду державного майна, затвердженої
постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95. № 786.
Як в попередній угоді оренди, так і в угоді, до якої внесені
зміни при розгляді справи в суді, відсутні істотні умови для
договорів такого виду, а саме щодо страхування орендарем взятого
ним в оренду майна.
Крім того при прийнятті рішення та постанови не взято до уваги,
що в угоді Орендарю надано переважне право при зміні форми
власності орендованого майна придбати його у власність в
першочерговому порядку, що є фактичною умовою приватизації
державного майна, а тому колегія суддів Вищого господарського
суду України приходить до висновку про порушення вимог ст. 25
Закону України “Про оренду державного та комунального майна”
( 2269-12 ) (2269-12)
, оскільки зміна форми державної власності може бути
здійснена з дотриманням вимог чинного на той час законодавства
про приватизацію, а не за рахунок першочергового придбання майна
Орендарем, тобто згідно з законодавством, яке діяло на момент
укладання угоди, так і на момент внесення до неї змін не
передбачалася оренда держмайна з викупом, що має місце у спірній
угоді та дає підстави визнання угоди недійсною.
Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені ст. 48
ЦК, а тому судом повинна бути визначена наявність або
відсутність порушень чинного законодавства, які дають підстави
для визнання угоди недійсною як при укладенні, так і при
внесенні змін до неї.
Матеріали справи не свідчать, що сторонами досягнуто згоди з
усіх істотних умов при внесенні змін до угоди, а тому визнана
лише наявність підстав для переукладання угоди не є підставою
для відмови у задоволенні вимог позивача визнати запропоновані
умови угоди не відповідними діючому законодавству, а угоду - не
укладеною між сторонами.
Враховуючи матеріали справи та вказані в постанові порушення
норм матеріального і процесуального законодавства, колегія
суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення і
постанова арбітражного суду м. Києва підлягають скасуванню, а
справа - направленню на новий
розгляд, оскільки судом не враховано вимоги конкретної юридичної
особи, по відношенню до якої прийнято відповідні рішення.
У зв'язку з викладеним та керуючись ст. ст. 80, 111-5, 111-7,
111-10 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Рішення арбітражного суду м. Києва від 28.02.2001 та постанову
цього ж суду від 27.06.2001 у справі № 7/96 скасувати,
направивши справу на новий розгляд до господарського суду
м. Києва.
Головуючий Є. Першиков
Судді Г. Савенко
І. Ходаківська