ВИШИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.02.2002 Справа N 6/225-Н
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддів: Михайлика М.В.
Добролюбової Т.В. Дроботової Т.Б.
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні м. Красний Луч Луганської області
матеріали касаційної скарги
про перегляд у касаційному порядку постанови Донецького
господарського апеляційного суду від 1.11.2001
у справ? № 6/225-Н
за позовом ВАТ “Краснолуцький машзавод“
до ДШ у м. Красний Луч
Про визнання рішення недійсним
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача Ткаліч Б.Г., Щучкіна Н.І.
відповідача Забровський А.В., Яковлєва О.Б., Заіграєва К.В.
Рішенням від 23.08.2001 господарський суд Луганської області
задовольнив позов ВАТ “Красно луцький машинобудівний завод”
м. Красний Луч” до ДШ у м. Красний Луч про визнання недійсним
рішення податкового органу про застосування та стягнення
фінансових санкцій.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
01.11.2001 рішення суду залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду,
ДНІ у м. Красний Луч просить її скасувати, посилаючись на те, що
вона не відповідає чинному законодавству.
Висновок суду про те, що податковий орган не вправі був
самостійно визначати рівень звичайних цін, оскільки таке право
податковому органу не надане п. 13 Указу Президента України “Про
деякі заходи щодо регулювання підприємницької діяльності” є
помилковим. Рівень цін податковим органом визначений на підставі
переліку цін затвердженому позивачем. Тому суд, на думку
скаржника, не вірно застосував ст. 20 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та п. 13 Указу
Президента “Про деякі заходи щодо регулювання підприємницької
діяльності”.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді
Михайлю-ка М.В. та доводи сторін, суд вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно акту комплексної документальної перевірки ВАТ “Красно лу
цький машинобудівний завод” за період з 01.01.2000 по 31.12.2000
№ 142-2001 від 29.05.2001 ДІЛ у місті Красний Луч встановлено,
що позивачем протягом 2000 проводилась реалізація власної
продукції по бартерних операціях контрагентам по договорах і
робітникам заводу в рамках оплати праці по цінам нижче
собівартості, в цілях оподаткування проводилось коригування цін
у бік збільшення до собівартості, ціна собівартості продукції
приймалася позивачем за звичайну ціну, що призвело до заниження
валового доходу за 2000 рік на суму 3230219 грн. і бази
оподаткування.
За наслідками перевірки 08.06.2001 прийняте рішення про застосу
вання та стягнення сум штрафних санкцій, донарахованих сум
податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення
податкового та іншого законодавства, що оспорюється позивачем в
частині донарахованого податку на прибуток в сумі - 298600 грн.,
податку на додану вартість в сумі 662524 грн., та застосування
фінансових санкцій з податку на прибуток в розмірі 29860 грн.,
податку на додану вартість в розмірі 165615 грн.
Згідно акту перевірки рівень звичайних цін, який повинен
враховуватись з метою оподаткування, податковим органом
визначений самостійно на підставі даних Луганської
Торгово-промислової палати, а також галузевих середньозважених
цін на гірничошахтне обладнання по Мінвуглепрому України
доведених листами Міністерства палива та енергетики від
02.03.2000.
Своє право на самостійне визначення рівня звичайних цін
відповідач обґрунтував п. 13 Указу Президента України № 817/98
від 23.07.98 “Про деякі заходи з до регулювання підприємницької
діяльності”.
Згідно п. 1.20. Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
звичайна ціна - це ціна продажу товарів (робіт,
послуг) продавцем, включаючи суму нарахованих (сплачених
процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у
разі її продажу особам, які не пов'язані з продавцем при
звичайних умовах ведення господарської діяльності.
У разі коли ціни підлягають державному регулюванню, звичайною ці
ною вважається ціна, встановлена згідно принципу такого
регулювання. Зазначений закон і інші закони з питань
оподаткування не наділяють податкові органи правом самостійно
визначати з метою оподаткування рівень звичайних цін.
Статтею 23 Закону “Про підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
передбачено, що підприємства реалізують свою продукцію за цінами
і тарифами, які встановлюють самостійно або на договірній
основі, за винятком випадків, коли ціни і тарифи підлягають
державному регулюванню. Ціни на гірничошахтне устаткування, що
виробляється позивачем, державному регулюванню не підлягають.
Тому позивач за висновками суду правомірно реалізував обладнання
за бартерними угодами за самостійно встановленими цінами.
Виходячи з цього єдиним законним джерелом для визначення рівня
звичайних цін, у випадку, що розглядається, міг бути лише аналіз
господарської діяльності позивача. Між тим, дані про рівень
звичайних цін відповідачем одержані з інших джерел, і тому не
можуть вважатись обґрунтованими. Відповідно Закону “Про
торгово-промислові палати в Україні” завданнями цього органу є
сприяння розвитку народного господарства та національній
економіці ті інтеграції у світову господарську систему,
формуванню сучасної промислової, фінансової і торгівельної
інфраструктур, створенню сприятливих умов для підприємницької
діяльності, всебічному розвитку усіх видів підприємництва, не за
боронених законодавством України. Враховуючи завдання, покладені
на Луганську торгово-промислову палату законом, її не можна
вважати органом, який вправі визначати рівень звичайних цін,
визначених на підставі кон'юнктури ринку та прайс - листів
позивача. З відповіді також не зрозуміло, за допомогою яких
методів досліджувалась ринкова кон'юнктура, які дані та джерела
використовувались і яким методом вони отримані, тощо. Щодо даних
прайс-листів, то вони є лише комерційною пропозицією покупцям
продукції, і не є документами, що підтверджують рівень звичайних
цін.
о Положенням про Міністерство палива та енергетики України,
затвердженим Указом Президента України від 14.04.2000 № 598/200,
Міністерству не надано право по визначенню рівня звичайних цін.
Крім того, позивач не відноситься до сфери управління цього
міністерства, що підтверджує лист останнього від 14.11.2000
(а.с.254).
На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що у
листах Міністерства палива та енергетики України, на які
послався відповідач у акті перевірки, мова йде про
середньозважені ціни, які склались по підприємствам
Мінвуглепрому України. Ціни не можуть вважатися звичайними ціна
ми підприємства виробника і використовуватись для обчислення
бази оподаткування, оскільки є орієнтовними. Тобто, в основу
акту перевірки щодо рівня звичайних цін покладені документи, що
не можуть вважатися належними доказами.
Посилання відповідача на п. 13 Указу Президента України “Про
деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”
( 817/98 ) (817/98)
також є неправомірними, оскільки ним передбачено, що
індикативні або звичайні ціни встановлюються на підставі
статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт,
послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповнова
женим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні
або звичайні ціни не можуть встановлюватись органами виконавчої
влади, які використовують їх для нарахування та стягнення
податків і зборів (обов'язкових платежів) крім випадків
відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види
товарів (робіт, послуг). Виходячи зі змісту п. 13 Указу,
підставою для встановлення звичайних цін з метою оподаткування є
статистична оцінка рівня цін реалізації на внутрішньому ринку
України. Але така оцінка відповідачем фактично не проводилася,
оскільки податковий орган обмежився направленням запиту до
Луганського обласного управління статистики та не взяв до уваги
те, що позивач реалізував продукцію в інших областях України.
Умовою для самостійного встановлення податковим органом звичай
них цін є відсутність статистичних даних про рівень цін на
товари на внутрішньому ринку України. Між тим, Луганське обласне
управління статистики листом від 29.04.2001 повідомило
податковий орган про відсутність таких відомостей в обласному
Управлінні статистики, а не про відсутність їх взагалі по
Україні. Тому, зазначений лист не є безспірним доказом наявності
підстав для самостійного визначення податковим органом рівня
звичайних цін. Враховуючи, що судом першої та апеляційної
інстанції Донецького господарського суду не встановлено факту
порушення з боку позивача порядку встановлення ним рівня
звичайних цін, тому Вищий господарський суд України виходячи з
своїх повноважень не може вирішувати питання про достовірність
того чи іншого доказу, вирішувати питання про перевагу одних
доказів над іншими чи додатково перевіряти докази.
Враховуючи наведене, постанова апеляційного господарського суду
відповідає обставинам справи та чинному законодавству.
Керуючись ст.ст. НІ5, НІ7, ПІ9, ПІ11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Донецького господарського апеляційного суду від
1.11.2201 у справі № 6/225-Н залишити без змін, а касаційну
скаргу без задоволення.