ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.02.2002 Справа N 4/404
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.
суддів : Чернова Є.В.
Мілевського Й.Р.
за участю представників :
позивача Скляренко О.П. , Батюк П. Б.
Відповідача Сіваченко В.В.
третіх осіб не з’явилися
розглянув касаційну скаргу Аграрно-фінансового концерну
“Сєнатек”
на постанову від 08.01.2002
Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 4/404
за позовом Інституту цукрових буряків
Української академії аграрних наук
до Аграрно-фінансового концерну
“Сєнатек”
(треті особи без самостійних вимог
– Комерційний банк “Берегиня” та
Селянський комерційний банк
“Дністер”)
Про розірвання договору оренди приміщення № 97-01 від
01.05.97,
визнання недійсними договорів суборенди від 01.03.98 № 98-01 та
від 18.01.2000 № 00-01, укладених відповідачем з третіми
особами, та виселення відповідача та третіх осіб із займаних
приміщень
Рішенням від 08.10.2001 господарського суду м. Києва ( суддя
Губенко Н.М.) позов задоволено частково – виселено Аграрно-
фінансовий концерн “Сєнатек” із займаного приміщення площею 527
кв.м. на 1 поверсі адмінкорпусу № 1 Інституту цукрових буряків
Української академії аграрних наук по вул. Клінічній, 25 в м.
Києві у зв’язку з визнанням договору оренди від 01.05.97 № 97-01
неукладеним на підставі ст. 153 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст.
10,12 Закону України “Про оренду державного та комунального
майна”. З цих же підстав припинено провадження у справі в
частині вимог про розірвання договору оренди від 01.05.97 у
зв’язку з відсутністю предмету спору. Також на підставі п. 1-1
ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
припинено провадження у справі в
частині вимог про визнання недійсними договорів суборенди від
01.03.98 № 98-01 та від 18.01.2000 № 00-01 у зв’язку з
відсутністю предмету спору, що обумовлено розірванням цих
договорів у встановленому
порядку.
Постановою від 08.01.2002 Київського апеляційного господарського
суду рішення
залишено без змін з тих же підстав.
Аграрно-фінансовий концерн “Сєнатек” у поданій касаційній скарзі
просить рішення та постанову скасувати, в позові відмовити,
посилаючись на те, що визнання договору оренди неукладеним не
було предметом спору, а тому зміна судом предмету позову та
вихід за межі позовних вимог при відсутності відповідного
клопотання позивача вказує на порушення судом ст.ст. 22, 83 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
У відзиві на касаційну скаргу, поданому в порядку ст. 22 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, позивач посилається на відсутність підстав
для прийняття касаційної скарги до розгляду у зв’язку з
невиконанням скаржником вимог щодо надіслання копії скарги
позивачу, що зафіксовано актом від 16.01.2002, складеним за
участю працівників Інституту цукрових буряків Української
академії аграрних наук.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали ( фактичні
обставини) справи на предмет правильності їх юридичної оцінки
господарським судом першої і апеляційної інстанції та заслухавши
пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла
висновку, що оскаржувані рішення та постанова підлягають
залишенню без змін, а касаційна скарга – відхиленню з наступних
підстав.
На спірні орендні правовідносини, пов’язані з підписанням між
позивачем та відповідачем договору оренди від 01.05.97 № 97-01
приміщення в будівлі по вул. Клінічній, 25 в м. Києві, а також з
укладенням між відповідачем та третіми особами договорів
суборенди від 01.03.98 та від 18.01.2000 стосовно того ж
приміщення та припиненням ними чинності, поширюється дія ст. 153
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 2, 10, 12, 26 Закону України “Про
оренду державного та комунального майна”, що не заперечується
скаржником у касаційній скарзі.
Адже, відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України “Про оренду
державного та комунального майна” оренда майна інших форм
власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше
не передбачено законодавством та договором оренди. При цьому
судом враховано, що умови договору оренди від 01.05.97 не
містять відповідних застережень, а тому сторони повинні
дотримуватись вимог вищезгаданого закону.
Відповідно до ст. 153 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ст. 12 Закону
України “Про оренду державного та комунального майна” договір
оренди вважається укладеним лише з моменту досягнення сторонами
домовленості з усіх істотних умов і подальшого підписання ними
тексту договору. Такі істотні умови чітко визначені переліком,
встановленим ст. 10 Закону України “Про оренду державного та
комунального майна”. Судом першої та апеляційної інстанції на
підставі всебічної правової оцінки договору оренди від 1.05.97 з
достовірністю зафіксовано відсутність в цьому договорі таких
істотних умов як склад і вартість об’єкта оренди, порядок
використання амортизаційних відрахувань, страхування орендарем (
відповідачем) взятого ним в оренду майна, і згадані обставини не
заперечуються скаржником.
Також, не виходячи за рамки предмета даного спору судом
встановлено припинення дії договорів суборенди від 01.03.98 № 98-
01 та від 18.01.2000 № 00-01, укладених між відповідачем та
третіми особами, шляхом їх дострокового розірвання сторонами у
встановленому порядку, як це передбачено ч. 3 ст. 26 Закону
України “Про оренду державного та комунального майна”.
З огляду на те, що припинення чинності зазначених договорів
суборенди відбулося до вирішення даного спору, суд обгрунтовано
дійшов висновку про наявність підстав для припинення провадження
у справі в частині вимог про визнання недійсним договорів
суборенди у зв’язку з фактичною відсутністю предмету спору, а
саме відсутністю існування цих цивільних угод.
З огляду на це та інші встановлені судом фактичні обставини слід
зазначити, що згідно з ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє на підставі вже
встановлених фактичних обставин справи лише застосування судом
першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи
процесуального права, тобто діє виключно в рамках юридичної
обставин справи. При цьому касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази. Отже, згідно
імперативних вимог ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
судова колегія не вправі в касаційному провадженні піддавати
сумніву правильність оцінки доказових матеріалів в їх
сукупності, встановленої первісним рішенням та підтвердженої
постановою апеляційної інстанції. Тим більше, що жодних
заперечень по суті прийнятого судом рішення в частині
застосування норм матеріального права відповідачем в касаційній
скарзі не представлено.
Водночас касаційна інстанція вважає недоречними та суперечливими
посилання скаржника на нібито існуючу зміну судом предмету
позову та вихід за межі позовних вимог про розірвання договору
оренди від 01.05.97 № 97-01, оскільки такі твердження
грунтуються на довільному помилковому тлумаченні відповідачем
чинного цивільного законодавства, законодавства про оренду та
ст.ст. 22, 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Адже, достроково розірвати в судовому порядку, так само як і
визнати недійсною, можна лише укладену угоду, тобто таку, щодо
якої сторонами в потрібній формі досягнуто згоди з усіх істотних
умов . Якщо ж у процесі
вирішення спору буде встановлено, що угоду між сторонами
фактично не було укладено, господарський суд на підставі п. 1-1
ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
повинен припинити провадження у
справі у зв’язку з відсутністю предмету спору ( оспорюваного
договору), що й сталося в даній правовій ситуації. Правомірне
застосування судом першої інстанції п. 1-1 ст. 80 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
не може вважатися зміною предмету даного спору та
виходом за межі позовних вимог за умов відсутності відповідного
клопотання заінтересованої сторони, заявленого згідно з ч. 4 ст.
22 та п. 2 ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Більше того
припинення судом провадження у справі повністю чи щодо певної
частини позовних вимог здійснюється господарським судом за
наявності відповідних підстав, визначених ч. 1 ст. 80 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, тобто, незалежно від наявності чи
відсутності заяв сторін з цього приводу.
Помилкова зміна предмета спору у даній справі могла б мати місце
лише в разі визнання недійсним договору оренди від 01.05.97 № 97-
01, проте суд дійшовши також висновку про невідповідність цього
договору вимогам ст. 5 Закону України “Про оренду державного та
комунального майна”, правомірно припинив провадження в частині
розірвання згаданого договору у зв’язку з встановленням
юридичного факту його неукладання.
Враховуючи фактичну відсутність існування договору оренди від
01.05.97 внаслідок визнання його неукладеним, відпали правові
підстави для користування відповідачем (орендарем) належним
позивачу приміщенням, в зв’язку з чим судом обгрунтовано
задоволено вимоги позивача про виселення орендаря із займаного
приміщення.
Задоволення судом позову в цій частині відповідає вимогам ст. 2
Закону України “Про оренду державного та комунального майна”,
згідно яких орендою є засноване на договорі строкове платне
користування майном, необхідним орендареві для здійснення
підприємницької та іншої діяльності.
Що стосується викладених у відзиві доводів позивача щодо
невиконання скаржником вимог ч. 4 ст. 111 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
в частині надіслання копії касаційної скарги
Інституту цукрових буряків Української академії аграрних наук,
нібито підтверджену доданим до відзиву актом від 16.01.2002, то
вони не можуть бути прийняті до уваги з тих мотивів, що
зазначений акт, складений працівниками позивача без участі
представника установи зв’язку, має односторонній характер, а
тому не може вважатися належним доказом недотримання
відповідачем вимог ст. 111 ГПК щодо оформлення касаційної скарги
та достатньою підставою її повернення без розгляду. Адже, згідно
з п. 3 ч. 1 ст. 111-3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, підставою для
повернення касаційної скарги є відсутність долучення до скарги
доказів надіслання її копії стороні по справі, а
скаржником додано до касаційної скарги фінансовий чек від
14.01.2002, який свідчить про направлення копії скарги позивачу
і вказані обставини останнім не спростовано. За таких обставин
касаційною інстанцією правомірно прийнято до розгляду по суті
касаційну скаргу Аграрно-фінансового концерну “Сєнатек” на
судові акти у даній справі.
Зважаючи на наведене, колегія дійшла висновку про правомірність
застосування судом при прийнятті рішення та постанови до спірних
правовідносин норм цивільного законодавства і законодавства про
оренду та відсутність будь-яких підстав вважати, що судом
помилково застосовано матеріальне чи процесуальне право.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 153 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
ст.ст. 3,10,12, 26 Закону України “Про оренду державного та
комунального майна”, ст.ст. 111-5, 111-7-111-9, 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В :
Рішення від 08.10.2001 господарського суду м. Києва та постанову
від 08.01.2002 Київського апеляційного господарського суду у
справі № 4/404 залишити без змін, а касаційну скаргу Аграрно-
фінансового концерну “Сєнатек” – без задоволення.
Головуючий В.Овечкін
С у д д і Є.Чернов
Й.Мілевський