Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Шульги О.Ф. - головуючого, Дерепи В.І., Козир Т.П. , за участю представників сторін: позивача – Волошиної В. В. дов. від 05.02.2002 р. № 1877/10/10-023, відповідача – приватного підприємства “Кредо-плюс” – Шеремета О. В. дов. від 16.01.2002 р. № 7,

розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства “Кредо- плюс” на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 2.11.2001 року у справі за позовом Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області до приватного підприємства “Кредо-плюс”, колективного ремонтно- будівельного підприємства “Монтажник”

про визнання угоди недійсною,

В С Т А Н О В И В:

В березні 2001 року Державна податкова адміністрація у Дніпропетровській області звернулась до суду з позовом до приватного підприємтсва “Кредо-плюс” і колективного ремонтно- будівельного підприємства “Монтажник” про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачами 1.06.2000 року.

Позов обгрунтувала тим, що угоду укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Просила все одержане сторонами за угодою стягнути в доход держави, стверджуючи про наявність умислу, направленого на ухилення від сплати податків, в обох сторін договору.

Рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області від 5.06.2001 року позов задоволено.

На підставі ст. 49 ЦК України (435-15) визнано недійсним договір купівлі-продажу № 4, укладений 1.06.2000 року між приватним підприємством “Кредо-плюс” та колективним ремонтно- будівельним підприємством “Монтажник”.

Рішення суду залишене без зміни постановою арбітражного суду Дніпропетровської області від 27.06.2001 року і постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 2.11.2001 року.

В касаційній скарзі приватне підприємство “Кредо-плюс” просить скасувати судові рішення і відмовити в позові, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.

Зазначає, що суд неправильно застосував ст. 49 ЦК України (435-15) як в частині наявності умислу, суперечного інтересам держави і суспільства, як умови визнання угоди недійсною так і в частині застосування наслідків визнання угоди недійсною.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу вважає, що суд повно встановив обставини справи і правильно застосував ст. 49 ЦК України (435-15) .

Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 1.06.2000 року між приватним підприємством “Кредо-плюс” і КРБП “Монтажник” укладено договір № 4 купівлі – продажу 6000 тн лому чорних металів вартістю 300 грн. за 1 тн. За цією угодою приватне підприємство “Кредо-плюс” перерахувало продавцю 3225500 гривень, з яких 537583 грн. 33 коп. – ПДВ, і одержало металобрухт на суму 3104608 грн. 46 коп. КРБП “Монтажник” податки з цієї угоди не сплатило, його співвласники не розшукані.

Шаран Н. В.. яка за документами начебто є директором цього підприємства і підписувала спірну угоду, насправді до відповідача не має ніякого відношення, а паспорт загубила.

Відповідно до ст. 49 ЦК України (435-15) , якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Визнаючи угоду недійсною, суд прийшов до висновку про наявність умислу, суперечного інтересам держави і суспільства, лише у однієї з сторін угоди – КРБП “Монтажник”.

Проте, переконливих мотивів щодо наявності саме мети ухилення від сплати податків на момент укладення спірної угоди в рішенні не навів.

Наслідки визнання угоди недійсною суд застосував лише до одного учасника угоди – стягнув з приватного підприємства “Кредо-плюс” в доход держави 8611,297 тн металобрухту.

Проте, в порушення ст.ст. 38, 43, 65 і 84 ГПК України (1798-12) і ст. 49 ЦК України (435-15) , суд неповно з’ясував дійсні обставини справи, зокрема, чи знаходився цей металобрухт у приватного підприємства “Кредо-плюс” на момент вирішення спору і яка його дійсна вартість, і не вирішив питання про застосування наслідків визнання угоди недійсною до всіх учасників угоди.

За таких обставин судові рішення визнати законними не можна, тому вони підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд.

При новому розгляді суду необхідно врахувати наведене, більш ретельно перевірити доводи сторін, встановити дійсні обставини справи і прийняти рішення відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Скасувати рішення арбітражного суду Дніпропетровської області від 5.06.2001 року, постанову арбітражного суду Дніпропетровської області від 27.06.2001 року і постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 2.11.2001 року.

Справу передати на новий розгляд господарському суду Дніпропетровської області в іншому складі суддів.