ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.02.2002 Справа N 2/1/1702
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Карабаня В.Я.,
суддів: Жаботиної Г.В.,
Усенко Є.А.,
розглянувши з участю представників:
- відкритого акціонерного товариства “Запорізький металургійний
комбінат “Запоріжсталь” (далі за текстом - ВАТ “Запоріжсталь“) -
Ситнюка К.М., Солдатенка С.М., Пругло Т.М.;
- відкритого акціонерного товариства “Запоріжкокс” (далі за
текстом - ВАТ “Запоріжкокс“) Котлярова Є.І., Дудиної Т.О.,
Угрінчуку Е.Р., Пашинського М.М.
касаційну скаргу ВАТ “Запоріжкокс“
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 07.12.2001
у справі № 2/1/1702
За позовом ВАТ “Запоріжсталь“
до ВАТ “Запоріжкокс“
про стягнення 42672544,04 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.11.2001
(суддя Немченко О.І.) позов задоволено частково: з відповідача
на користь позивача стягнуто 26340694,93 грн., що становить
вартість 64985,413 т коксового горішку та 119585,587 т коксового
дрібняку, отриманих в одному технологічному процесі з коксом
доменним, виготовленим відповідачем із давальницької сировини
(коксового концентрату), переданої позивачем на підставі
договору підряду № 2245/20-1068 від 26.10.98.
В задоволенні позову в частині стягнення збитків, спричинених
інфляційними процесами, в розмірі 14224593,43 грн. та трьох
процентів річних із вказаної вартості коксового горішку та
коксового дрібняку в сумі 2107255,58 грн. відмовлено з огляду на
те, що передбачена ст. 214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
відповідальність поширюється лише на грошове зобов'язання, яким
зобов'язання, що виникло між сторонами, не є.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 07.12.2001 (судді О.М.Лисенко, О.В.Джихур, В.О.Белінська)
вказане рішення змінене в частині розподілу між сторонами
судових витрат із залишенням його в іншій частині без змін.
При цьому апеляційний господарський суд вважав обґрунтованим
висновок господарського суду першої інстанції, що коксовий
горішок і коксовий дрібняк, як продукти переробки сировини, що
належала позивачу, також є його власністю, в зв'язку з чим
позивач має право відповідно до ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
вимагати їх повернення, а поскільки такі у відповідача відсутні
- відшкодування їх вартості за цінами, що діяли протягом 1999р.,
тобто року їх утворення.
В касаційній скарзі ВАТ “Запоріжкокс” просить скасувати
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 07.12.2001 і прийняти нове рішення, яким відмовити в
задоволенні позову, посилаючись на порушення та неправильне
застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і
процесуального права. Так, відповідач вважає неправомірним
застосування судом апеляційної інстанції при визначенні поняття
готової продукції у спірному правовідношенні норм Закону України
“Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних
відносинах”, як спеціального Закону із законодавче визначеною
сферою правового регулювання; неправильне застосування при
визначенні попутної продукції від коксування вугільного
концентрату пунктів 90, 92, 174 Типового положення з планування,
обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у
промисловості, затвердженого постановою KM України від 26.04.96
№ 473; безпідставне застосування до спірних правовідносин норм
ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ст. 21 Закону України “Про
власність” ( 697-12 ) (697-12)
, оскільки вугільний концентрат, в
результаті коксування якого утворилися спірні продукти,
передавався на підставі договору підряду.
Крім того, відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції в
порушення вимог ст. 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
прийняті нові
докази та зміни підстав позову; не припинено провадження у
справі на підставі пункту 11 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
оскільки спірні продукти коксування як такі, що не є
індивідуально визначеним майном, не можуть бути предметом позову
про витребування майна з чужого незаконного володіння; всупереч
положенням ст. 16, ч. 2 ст. 34, ч. 1 ст. 38, ч. 1 ст. 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
неповно встановлені обставини справи щодо
вартості спірних продуктів коксування, а справу при
невстановленні місцезнаходження вказаних продуктів розглянуто з
порушенням правил виключної підсудності. Відповідач також
вважає, що через порушення норм ст.ст. 17,20 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
справа апеляційним господарським судом розглянута у
незаконному складі колегії суддів.
У відзиві на касаційну скаргу ВАТ “Запоріжсталь” вважає вимоги
касаційної скарги безпідставними, а оскаржувану постанову такою,
що ґрунтується на повно встановлених обставинах справи та
чинному законодавстві.
Заслухавши представників відповідача, що підтримали касаційну
скаргу, та заперечення представників позивача, перевіривши
правильність юридичної оцінки та повноту встановлення обставин
справи, колегія судді Вищого господарського суду України
приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з таких підстав.
Апеляційним господарським судом встановлено, що внаслідок
переробки вугільного концентрату, переданого позивачем
відповідачу на підставі договору підряду № 2245/20-1068 від
26.10.98 протягом 1999р., крім коксу доменного, як продукції,
виготовлення якої було передбачено вказаним договором, було
отримано 64985,413 т коксового горішку та 119585,587 т коксового
дрібняку вартістю відповідно 13568954,24 грн. та 12771740,69
грн. за цінами, що діяли на внутрішньому ринку України в цьому
році.
Зазначені коксовий горішок і коксовий дрібняк були отримані в
одному технологічному процесі з коксом доменним в результаті
розсітовки валового коксу, як продукту переробки вугільного
концентрату, на різні за розміром фракції, а саме: кокс
доменний, коксовий горішок, коксовий дрібняк. Оскільки додатком
№ 9 до Типового положення з планування, обліку і калькулювання
собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості,
затвердженого постановою KM України від 26.04.96 № 473,
визначено, що попутною продукцією у коксохімічному виробництві є
неочищений коксовий газ, смола в газі і бензол у газі, суд
апеляційної інстанції обгрунтовано вважав, що коксовий горішок і
коксовий дрібняк не є попутною продукцією вказаного виробництва,
право на яку відповідно до умов пункту 6.1 договору підряду
№ 2245/20-1068 від 26.10.98 набував відповідач.
Доводи відповідача у касаційній скарзі про неправильне
застосування судом апеляційної інстанції норм названого Типового
положення з посиланням на їх поширення лише на сферу
калькулювання собівартості продукції та на листи Міністерства
промислової політики України щодо розширення переліку попутної
продукції в коксохімічному виробництві не можуть бути визнані
обґрунтованими з огляду на те, що регулювання суспільних
відносин не залежить від цілі застосування правового акта, а
зазначені листи не є роз'ясненнями в розумінні пункту 3
постанови KM України від 26.04.96 № 473 як такі, що не мають
нормативного характеру.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зважує на
слушність доводів відповідача щодо відсутності підстав для
застосування до спірних правовідносин норм Закону України “Про
операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних
відносинах” як Закону, що має спеціальну сферу правового
регулювання.
Разом з тим, висновок суду апеляційної інстанції щодо коксу
доменного як готової продукції за договором від 26.11.98
відповідає змісту ст. 338 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, яка передбачає
укладення договору підряду на виготовлення продукції з
матеріалів замовника, та вказаному договору, кінцевим
результатом виконання зобов'язання за яким є виготовлення саме
коксу доменного. Оскільки коксовий горішок і коксовий дрібняк не
є попутною продукцією в коксохімічному виробництві і утворюються
в процесі виділення коксу доменного як готової продукції з
продукту коксування (валового коксу), втрачаючи при цьому
хімічні та фізичні споживчі властивості початкового ресурсу
(вугільного концентрату) і придатність для повторного
використання в коксохімічному виробництві, що випливає з
Технічних умов ТУУ 322-00190443-120-97 “Горішок коксовий” від
18.09.97 та Технічних умов ТУУ 322-00190443-011-96 “Коксовий
дрібняк” від 23.04.2001, господарський суд першої інстанції
обгрунтовано відповідно до пункту 16 Типового положення з
планування, обліку і калькулювання собівартості продукції
(робіт, послуг) у промисловості вважав коксовий горішок та
коксовий дрібняк зворотними відходами. Оскільки цей висновок
судом апеляційної інстанції не спростований, а обставинам справи
к судом першої, так і судом апеляційної інстанції дана однакова
юридична оцінка, у касаційної інстанції є підстави для висновку,
що належність коксового горішку і коксового дрібняку до відходів
виробництва є встановленою по справі.
Виходячи з положень ч. 2 ст. 338 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
за
договором підряду на виготовлення продукції з матеріалів
замовника лишки матеріалів та основні відходи у всякому випадку
підлягають поверненню з віднесенням до договірного врегулювання
строків такого повернення та відповідальності за їх порушення.
Оскільки правова норма є обов'язковим правилом поведінки,
врегулювання нею певного правовідношення не залежить від
волевиявлення на це його суб'єктів, що спростовує доводи
відповідача про непоширення на зобов'язання, що виникло між
сторонами з договору підряду від 26.10.98, правил ст. 338 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
через відсутність посилання у договорі на
вказану правову норму.
Враховуючи, що чинне законодавство не дає визначення основних
відходів, а належність коксового горішку і коксового дрібняку до
відходів виробництва є встановленою по справі, як є і
встановленим відсутність у відповідача в наявності спірних
коксового горішку і коксового дрібняку, позивач відповідно до
норм ст.ст. 203,338 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
має право на
відшкодування відповідачем їх вартості.
При цьому визнаються обґрунтованими доводи касаційної скарги про
помилкове застосування господарським судом першої і апеляційної
інстанції до спірних правовідносин ст. 469 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, оскільки коксовий горішок і коксовий дрібняк
утворилися і знаходилися у володінні відповідача на підставі
договору підряду, тоді як норма вказаної статті регулює
зобов'язання, що виникло внаслідок безпідставного придбання
або безпідставного збереження чужого майна.
Помилково застосована судом апеляційної інстанції для
регулювання спору і ст. 21 Закону України “Про власність”
( 697-12 ) (697-12)
як така, що регулює правовідношення колективної
власності, а не зобов'язання підряду.
При повно встановлених обставинах справи їх неправильна юридична
оцінка судом першої і апеляційної інстанцій не призвела, однак,
до неправильного висновку щодо прав і обов'язків сторін.
Оскільки спір по суті вирішений правильно, постанова
апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін з
врахуванням мотивів задоволення позову, викладених у цій
постанові.
Колегія суддів Вищого господарського суду України не знаходить
обґрунтованими доводи відповідача про порушення судом
апеляційної інстанції норм процесуального права, так як в
апеляційній інстанції відповідно до ст. 101 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
розглядалися ті ж вимоги, що були предметом розгляду
в суді першої інстанції. Довідка Запорізької торгово-промислової
палати від 03.12.2001 підтверджує прейскурант цін, на підставі
якого судом першої інстанції визначена вартість коксового
горішку і коксового дрібняку, і є лише новим засобом
доказування, а не новим доказом у справі у розумінні ч. 1 ст. 32
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Посилання в касаційній скарзі на неповне встановлення судом
апеляційної інстанції обставин справи щодо вартості спірного
коксового горішку і коксового дрібняку не приймаються до уваги
як такі, що виходять за межі перегляду справи в касаційній
інстанції, встановлені ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідач помилково тлумачить норми ст. 16 та пункту 1 ст. 80
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки питання щодо підсудності
справи та розгляду її по суті судом апеляційної інстанції
вирішені правильно. Як свідчать матеріали справи, клопотання
відповідача про відвід складу судової колегії Дніпропетровського
апеляційного господарського суду було розглянуто у відповідності
із ст. 20 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, зокрема з дотриманням вимог
цієї правової норми стосовно посадових осіб господарського суду,
яким належить право вирішення питання про відвід судді.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ “Запоріжкокс” залишити без задоволення, а
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 07.12.2001 у справі № 2/1/1702 - без змін.