Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Дерепи В.І.,

розглянувши касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Дніпро-Прогрес” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2002р.

у справі № Д18/18 господарського суду Дніпропетровської обл. за позовом Акціонерного комерційного банку “Прем’єрбанк”

до відповідача Закритого акціонерного товариства “Дніпро- Прогрес”,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Ліка-Лінк”

про визнання недійсним договору

за участю представників:

АКБ “Прем’єрбанк” – Матвієвський О.В. за дов. від 30.06.2001р. № 58;

ЗАТ “Дніпро-Прогрес” – Северін В.В. за дов. від 11.03.2002р. № 31-03/03;

ТОВ “Ліка-Лінк” – не з’явилися

В С Т А Н О В И Л А :

Акціонерний комерційний банк “Прем’єрбанк” звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсним договору № 1 купівлі-продажу сукупних валових активів, який укладено 18.12.2000р. Закритим акціонерним товариством “Дніпро-Прогрес” та ТОВ “Ліка-Лінк”, посилаючись на невідповідність його чинному законодавству. В обгрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що спірна угода укладена відповідачами з метою приховати іншу угоду, яка за своєю правовою природою є угодою про перевід боргу, відповідно до якої, ЗАТ “Длніпро-Прогрес” перевів без згоди кредитора борг на ТОВ “Ліка-Лінк”, який виник у нього перед АКБ “Прем’єрбанк”, внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору від 31.07.97р. № 66-в (а.с.2-6).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2002р. заявлений позов задоволено. Відповідно до рішення суду спірний договір визнано недійсним на підставі ст. 48 ЦК України (435-15) . (а.с.97-98).

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що:

- кредиторська заборгованість не відноситься до активів підприємства, у зв’язку з чим не може бути об’єктом купівлі- продажу;

- угода є недійсною, оскільки перевід боржником свого боргу відбувся без згоди на те кредитора, що суперечить вимогам ст. 201 ЦК України (435-15) .

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2002р., ЗАТ “Дніпо-Прогрес” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить його скасувати, прийнявши нове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити.

У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на те, що:

- спірний договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу і ним дотримані всі вимоги закону, що ставляться до угод такого виду;

- судом не вірно застосовано до взаємовідносин сторін норми Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в України” (996-14) , оскільки зазначений нормативний акт дає визначення чистих активів, а об’єктом купівлі-продажу за спірним договором є сукупні валові активі;

- чинне законодавство не забороняє укладення таких угод.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є дійсність договору № 1 купівлі- продажу сукупних валових активів, який укладено Закритим акціонерним товариством “Дніпро-Прогрес” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ліка-Лінк” 18.12.2000р. (а.с.103- 104).

Предметом купівлі-продажу спірного договору є зобов’язання, які виникають з кредитного договору № 66 від 31.07.97р., який укладено ЗАТ “Дніпро-Прогрес” та АКБ “Югтокобанк”, правонаступником якого є позивач, та право вимоги за простим векселем № 65305299417897 номінальною вартістю 375000грн., емітованим ПП “Продекс” (акт прийому-передачі від 18.12.2000р. № 1 а.с.48), які загалом визначені як сукупні валові активи ЗАТ “Дніпро-Прогрес”.

Розглядаючи даний спір по суті, суд першої інстанції визначив, що кредиторська заборгованість не може бути об’єктом купівлі- продажу і такий висновок суду є правомірним.

Так, відносини купівлі-продажу врегульовані нормами цивільного законодавства, зокрема, загальні положення договору купівлі- продажу визначені главою 20 ЦК України (435-15) .

Відповідно до ст. 224 ЦК України (435-15) , за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. При цьому, в силу ст. 225 ЦК України (435-15) , право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Під майном розуміють окремі речі, їх сукупність, а також зобов’язальні права.

Разом з тим, одним з предметів купівлі-продажу в спірному договорі є не зобов’язальні права продавця – ЗАТ “Дніпро- Прогрес”, а його зобов’язання за кредитним договором № 66-в від 31.07.1997р.

Так, згідно ст. 151 ЦК України (435-15) , в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За кредитним договором № 66-в від 31.07.97р. ЗАТ “Дніпро- Прогрес” взяло на себе зобов’язання, зокрема, по погашенню кредиту, сплаті коштів за користування кредитом в установлений цим договором строк. Зазначений обов’язок ЗАТ “Дніпро-Прогрес” кореспондується з зобов’язальним правом, яке належить позивачу, вимагати виконання встановлених цим договором зобов’язань належним чином і в установлений строк.

Таким чином, не може бути предметом купівлі-продажу зобов’язання першого відповідача перед позивачем.

Крім того, кредиторська заборгованість не може бути віднесена до складу сукупних валових активів з огляду на наступне.

Чинним законодавством не надано визначення терміну “сукупні валові активи”, разом з тим, виходячи з того, що відповідно до ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (996-14) під терміном “активи” розуміють ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому, то сукупні валові активи можуть бути визначені як сукупність ресурсів підприємства, як-от: власні та залучені кошти, цінні папери, товарно-матеріальні цінності, основні засоби, фінансові інвестиції, боргові вимоги, власність.

Враховуючи наведене, спірний договір в частині купівлі-продажу зобов’язань ЗАТ “Дніпро-Прогрес”, які виникли з кредитного договору № 66 від 31.07.1997р., суперечить чинному законодавству.

Також, фактично, внаслідок укладення спірної угоди відбувся перевід боргу на іншу особу без згоди на те кредитора, що відповідно до ст. 201 ЦК України (435-15) , не допускається.

Відповідно до ст. 48 ЦК України (435-15) , недійсною, зокрема, є та угода, що не відповідає вимогам закону.

За змістом положень ст. 60 ЦК України (435-15) , недійсність частини угоди не тягне за собою недійсність інших її частин, лише у випадку, якщо можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини.

Таким чином, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2002р. у цій справі прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України (1798-12) , колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2002р. у справі № Д18/18 залишити без змін, а касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Дніпро-Прогрес” – без задоволення.