Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого :  Перепічая В.С.                                    

суддів :       Вовка І.В.                                        

               Гончарука П. А.,

за участю представників позивача: Худика І.О. дов. б/н від 14.01.2002 року, Поровознюка І.І. дов. б/н від 14.06.2002 року, відповідача: Сиси М.Г. дов. № 9 від 24.09.2001 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Українського комерційного промислово-інвестиційного банку на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2001 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.03.2002 року у справі № 22-245 (02-5/5-5/13) за позовом Українського комерційного промислово-інвестиційного банку до Відкритого акціонерного товариства “Завод Континент” про стягнення суми,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2001 року позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами і пені за їх несвоєчасну сплату посилаючись на те, що останній своїх зобов’язань за кредитним договором не виконав.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2001 у позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.03.2002 зазначене рішення суду залишене без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що суд першої і апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права і тому прийняті судом рішення просить скасувати та позов задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить прийняті рішення суду залишити без змін, оскільки вони відповідають нормам матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні оголошувалась перерва на 25.06.2002.

Заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Приймаючи рішення про відмову у позові суд виходив з того, що позивачем пропущений строк позовної давності, оскільки право на позов у нього виникло з дня настання строку повернення кредитних коштів, що передбачений умовами укладеного кредитного договору.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до вимог ст. 76 Цивільного кодексу України (435-15) перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов.

Право на позов виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами був укладений договір про надання кредиту від 25.09.96 № 3/10-96, відповідно до умов якого відповідач зобов’язався повернути отриманий кредит до 20.07.98 і сплачувати відсотки за користування кредитом шляхом надання права позивачу стягувати їх щомісячно у безспірному порядку. До зазначеного договору сторони уклали додаткову угоду від 23.06.99, згідно якої відповідач зобов’язався сплачувати відсотки за користування кредитом до 25 числа кожного місяця. Наведена умова передбачена і додатковою угодою без дати до цього ж договору, що залучена судом до матеріалів справи.

З матеріалів справи також видно, що позивачем укладений договір страхування основної суми кредиту, яка сплачена йому страхувальником після настання страхової події.

Суд вирішуючи спір, у порушення процесуального права ст.ст. 32- 34, 36, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не дослідив належним чином умови договору з урахуванням змін і доповнень щодо настання строку виконання зобов’язання відповідачем в частині сплати відсотків за користування кредитом, а звідси коли виникає у позивача право на позов. Також суду слід з’ясувати, коли була сплачена основна сума кредиту і з урахуванням цього дослідити питання перебігу строку позовної давності щодо заявлених вимог.

Окрім цього, суду належало більш ретельно з’ясувати питання, за який період виникла заборгованість по відсотках за користування кредитом і дослідити її розмір та перевірити доводи відповідача щодо виконання ним зобов’язань по сплаті відсотків.

За таких обставин, коли судом не було з’ясовано і досліджено належним чином дійсні обставини справи, що вплинуло на їх правильну юридичну оцінку і застосування норм матеріального і процесуального права, прийняті судом по даній справі рішення визнати законними і обґрунтованими не можна.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до вимог процесуального і матеріального права.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Українського комерційного промислово- інвестиційного банку задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.03.2002 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2001року скасувати, а справу № 22-245 (02-5/5-5/13) передати господарському суду Дніпропетровської області на новий розгляд в іншому складі суду. Повернути Українському комерційному промислово-інвестиційному банку з державного бюджету 850, 00 грн. державного мита, сплаченого за платіжним дорученням № 50449 від 04.04.2002 р., видати довідку.