ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.02.2002 Справа N 10/177
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі
Головуючого Першикова Є.В.
суддів: Савенко Г.В., Ходаківської І.П. ,
розглянула у відкритому засіданні касаційну скаргу товариства з
обмеженою відповідальністю “Укртеплосервіс“
на постанову Донецького апеляційного
від господарського суду 19.11.2001
у справі № 10/177
арбітражного суду Донецької області
за позовом ТОВ “Укртеплосервіс“
до товариства з обмеженою
відповідальністю
“Укртеплосервіс-Азов“
Про стягнення 31469,57 грн.
В засіданні взяли участь представники
позивача: Постернак Г.Ю. (за дор. № 1 від 04.01.2002),
Брюховецький Г.Ю. (за дов. № 2 від 04.01.2002);
відповідача: Довженко В.І. (за дор. № 7 від 21.01.2002), -,
Краснова І.О. (за дор. № 19 від 02.02.2002).
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні 14.02.2002 оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови колегії суддів Вищого
господарського суду України.
Рішенням від 07.06.2000 арбітражного суду Донецької області
(суддя Калантай М.В.) частково задоволені позовні вимоги ТОВ
“Укртеплосервіс” про стягнення з ТОВ “Укртеплосервіс-Азов”
20813,32 грн. боргу, 5123,30 пені і 259,36 грн. відшкодування
витрат за сплату державного мита.
В іншій частині позову про стягнення 5533,05 грн. відмовлено.
Вказане рішення мотивовано наявністю договірних відносин між
сторонами, врегульованих статтею 395 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
(надалі -ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
) як договір комісії,
на підставі якого передбачено обов'язок однієї сторони
(комісіонера) за дорученням другої сторони (комітента) за
винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за
рахунок комітента. У зв'язку з наявністю акту звірки судом була
визнана заборгованість відповідача в сумі 20813 грн., а також за
порушення умов договору у відповідності з його п.п. 4.1, 4.2
обов'язок боржника сплатити пеню у розмірі 0,2% від вартості
неповерненої чи проданої продукції, що складає 10656,25 грн.
Оскільки строк позовної давності для стягнення пені становить 6
місяців, то суд стягнув пеню лише в розмірі 5123,20 грн.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
19.11.2001 № 1/12-01 (колегія суддів у складі: головуючого -
Агапова О.Л., суддів Алєєвої І.В., Мясищевої А.Я.) рішення
арбітражного суду Донецької області від 07.06.2001 у справі
№ 10/177 змінено і викладено в наступній редакції: “У
задоволенні позовної заяви ТОВ “Укртеплосервіс” про стягнення
31469,57 грн. з ТОВ “Укртеплосервіс-Азов” відмовити. У
задоволенні позовної заяви ТОВ “Укртеплосервіс-Азов” до ТОВ
“Укртеплосервіс” про визнання недійсним договору комісії від
02.07.99 № 08-б/н відмовити. Припинити стягнення коштів з ТОВ
“Укртеплосервіс-Азов” за наказом арбітражного суду Донецької
області від 07.06.2001 у справі № 10/177”.
З прийнятою постановою Донецького апеляційного господарського
суду не погоджується ТОВ “Укртеплосервіс”, яке звернулося з
касаційною скаргою на неї. В скарзі вказано, що при прийнятті
постанови апеляційної інстанції допущено порушення норм
процесуального та матеріального права.
Оскільки в касаційній скарзі було в основному здійснене
посилання на неправильну оцінку представлених сторонами доказів,
' також зроблено посилання на порушення вимог п. 4.7. ст. 4
Закону України “Про додаток на додану вартість”, то в процесі
судового розгляду було запропоновано уточнити свої касаційні
вимоги, що стало підставою для надходження до касаційної
інстанції доповнення, в якому зроблено посилання на порушення
вимог ст.ст. 105, НІ11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
На думку заявника, апеляційна постанова не зазначає мотивів
скасування раніше прийнятого рішення та які нормативні документи
судова інстанція застосування при розгляді справи.
Заявник вважає, що сторонами при здійсненні розрахунків у всіх
накладних вказано постачальника як комітента і його оплата з
боку комісіонера не здійснювалася, що свідчить про те, що
сторонами реалізовувалося устаткування на підставі договору
комісії, а тому в рішенні суду підставмо зроблено висновок про
наявність саме такого договору, а не договору купівлі-продажу,
але ці обставини апеляційна інстанція проігнорувала.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ “Укртеплосервіс-Азов” вказало,
що постанова суду відповідає вимогам діючого законодавства,
оскільки між сторонами склався договір купівлі-продажу, а не
комісії, що було враховано апеляційною інстанцією при прийнятті
оспюрюваної постанови.
Розглянувши касаційну скаргу та відзив на неї, додані до них
документи, а також матеріали справи та заслухавши представників
сторін і суддю-доповідача, колегія суддів Вищого господарського
суду України встановила, що між сторонами було підписано договір
комісії на реалізацію продукції, за яким позивач зобов'язувався
передати відповідачу котлове обладнання на реалізацію, а
відповідач - реалізувати його від свого імені та перерахувати
позивачу вартість реалізованої продукції крім відсоткової
знижки.
Задовольняючи позовні вимоги частково, арбітражний суд Донецької
області врахував, що згідно зі ст. 395 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
за
договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за
дорученням другої сторони — комітента за винагороду вчинити одну
або кілька угод від свого імені за рахунок комітенту.
Суд підставно прийшов до висновку, що за договором
купівлі-продажу право власності на товар переходить до покупця з
моменту передачі йому речі, якщо інше не передбачено договором,
а представлені акти переоцінки та оцінки товарів, підписані
сторонами, не свідчать про перехід права власності на майно,
передане на реалізацію.
Арбітражний суд Донецької області в процесі судового засідання з
врахуванням матеріалів справи прийшов до висновку, що між
сторонами виконувались зобов'язання, визначені договором
комісії, а не договором купівлі-продажу.
Судом враховано акт звірки розрахунків заборгованості за товар в
сумі 20813,32 грн., а також те, що за порушення договірних
зобов'язань на підставі п.п. 4.1, 4.2 договору відповідач
повинен сплатити позивачу пеню в розмірі 0,2% від вартості
неповерненої продукції за період, який не перевищує 6 місяців,
що становить 5123,20 грн.
Колегія суддів Вищого господарського суду України на підставі
матеріалів справи вважає, що відповідно до ст. 63 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
угода, укладена від імені другої особи особою, не
уповноваженою на укладання угоди або з перевищенням повноважень,
створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи,
яку представляють, лише в разі дальшого схвалення цієї угоди.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач схвалив договір
комісії від 02.07.99, про що свідчить його виконання.
Судом підставно зроблено висновок, що за період з 02.12.99 по
25.05.2000 позивачем за 21 накладною було передано відповідачу
товар на загальну суму 558015, 26 грн.
Крім того, арбітражним судом при прийнятті рішення було взято до
уваги, що згідно зі ст. 395 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
сторони
вступили в договірні зобов'язання по реалізації отриманих
товарів і відповідач на підставі договору комісії отримав
продукцію.
Висновками суду підтверджено, що товар позивачем передавався на
комісію, а не на підставі договору купівлі-продажу, оскільки він
залишався у власності позивача.
Колегія суддів, відповідно до ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
перевіряючи юридичну оцінку обставин справи та повноти їх
встановлення, дійшла висновку, що посилання відповідача на
наявність між сторонами договору купівлі-продажу не підтверджене
матеріалами справи.
Про відсутність переходу права власності на товар, який
передавався на реалізацію, свідчить також відсутність податкової
накладної в матеріалах справи, яка повинна бути видана в разі
наявності договору купівлі-продажу, як це передбачено Законом
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки
при реалізації товару здійснюється оплата за отриманий товар та
виписується податкова накладна.
В матеріалах справи відсутні документи або докази про перехід
права власності на товар та виписку податкової накладної, а тому
суд при прийнятті рішення прийшов до висновку, що у
відповідності до ст. 224 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
за договором
купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у
власність покупцю, а покупець зобов'язаний прийняти майно і
сплатити за нього певну грошову суму, але матеріалами справи
підтверджено, що за реалізовані товари кошти поверталися ТОВ
“Укртеплосервіс-Азов” ТОВ “Укртеплосервіс” за виключенням
відсоткової ставки, яка залишалася від реалізації продукції.
У зв'язку з вказаними обставинами апеляційна інстанція
безпідставно відхилила вимоги позивача про здійснення
розрахунків за товари, отримані на комісію.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що в
апеляційній постанові не вказано, які норми матеріального права
застосовувалися та на підставі якої правової норми зроблено
висновок про наявність між сторонами договору купівлі-продажу.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
враховує, що матеріалами справи підтверджено відсутність видачі
податкових накладних на товар, які підтверджували б здійснення
зобов'язань по договору купівлі-продажу, а тому у апеляційної
інстанції не було підстав для скасування рішення арбітражного
суду Донецької області.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 6 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
“Укртештосервіс” задовольнити.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
19.11.2001 у справі арбітражного суду Донецької № 10/177
скасувати.
Рішення арбітражного суду Донецької області від 07.06.2001 у
справі № 10/177 залишити в силі.