Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу ВАТ "Запоріжкокс" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.12.2001 у справі за позовом ВАТ "Запоріжсталь" до ВАТ "Запоріжкокс" про стягнення 42672544,04 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.11.2001 позов задоволено частково: з відповідача на користь позивача стягнуто 26340694,93 грн., що становить вартість 64985,413 тонн коксового горішка та 119585,587 тонн коксового дрібняка, отриманих в одному технологічному процесі з коксом доменним, виготовленим відповідачем із давальницької сировини (коксового концентрату), переданої позивачем на підставі договору підряду від 26.10.98 N 2245/20-1068.

У задоволенні позову в частині стягнення збитків, спричинених інфляційними процесами, в розмірі 14224593,43 грн. та трьох процентів річних із вказаної вартості коксового горішка та коксового дрібняка в сумі 2107255,58 грн. відмовлено з огляду на те, що передбачена статтею 214 ЦК (1540-06) відповідальність поширюється лише на грошове зобов'язання, яким не є зобов'язання, що виникло з відносин між сторонами.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.12.2001 вказане рішення змінено в частині розподілу між сторонами судових витрат із залишенням його в іншій частині без змін.

При цьому апеляційний господарський суд вважав обґрунтованим висновок господарського суду першої інстанції, що коксовий горішок і коксовий дрібняк як продукти переробки сировини, що належала позивачу, також є його власністю, у зв'язку з чим позивач має право відповідно до статті 469 ЦК (1540-06) вимагати їх повернення, а оскільки такі у відповідача відсутні - відшкодування їх вартості за цінами, що діяли протягом 1999 року, тобто року їх утворення.

У касаційній скарзі ВАТ "Запоріжкокс" просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.12.2001 і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Так, відповідач вважає неправомірним застосування судом апеляційної інстанції при визначенні поняття готової продукції у спірному правовідношенні норм Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" (327/95-ВР) як спеціального Закону із законодавчо визначеною сферою правового регулювання; неправильне застосування при визначенні попутної продукції від коксування вугільного концентрату пунктів 90, 92, 174 Типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затвердженого постановою КМУ від 26.04.96 N 473 (473-96-п) ; безпідставне застосування до спірних правовідносин норм статті 469 ЦК (1540-06) та статті 21 Закону України "Про власність" (697-12) , оскільки вугільний концентрат, в результаті коксування якого утворилися спірні продукти, передавався на підставі договору підряду.

Крім того, відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції в порушення вимог статті 101 ГПК (1798-12) прийнято нові докази та зміни підстав позову; не припинено провадження у справі на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК, оскільки спірні продукти коксування як такі, що не є індивідуально визначеним майном, не можуть бути предметом позову про витребування майна з чужого незаконного володіння; всупереч положенням статті 16, частини другої статті 34, частини першої статті 38, частини першої статті 43 ГПК неповно встановлені обставини справи щодо вартості спірних продуктів коксування, а справу при невстановленні місцезнаходження вказаних продуктів розглянуто з порушенням правил виключної підсудності. Відповідач також вважає, що через порушення норм статей 17, 20 ГПК справа апеляційним господарським судом розглянута у незаконному складі колегії суддів.

У відзиві на касаційну скаргу ВАТ "Запоріжсталь" вважає вимоги касаційної скарги безпідставними, а оскаржувану постанову такою, що ґрунтується на повно встановлених обставинах справи та чинному законодавстві.

Заслухавши представників відповідача, що підтримали касаційну скаргу, та заперечення представників позивача, перевіривши правильність юридичної оцінки та повноту встановлення обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Апеляційним господарським судом встановлено, що внаслідок переробки вугільного концентрату, переданого позивачем відповідачу на підставі договору підряду від 26.10.98 N 2245/20-1068 протягом 1999 року, крім коксу доменного, як продукції, виготовлення якої було передбачено вказаним договором, було отримано 64985,413 тонн коксового горішка та 119585,587 тонн коксового дрібняка вартістю відповідно 13568954,24 грн. та 12771740,69 грн. за цінами, що діяли на внутрішньому ринку України в цьому році.

Зазначені коксовий горішок і коксовий дрібняк були отримані в одному технологічному процесі з коксом доменним в результаті розсітовки валового коксу як продукту переробки вугільного концентрату, на різні за розміром фракції, а саме: кокс доменний, коксовий горішок, коксовий дрібняк. Оскільки додатком N 9 до Типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затвердженого постановою КМУ від 26.04.96 N 473 (473-96-п) , визначено, що попутною продукцією у коксохімічному виробництві є неочищений коксовий газ, смола в газі і бензол у газі, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що коксовий горішок і коксовий дрібняк не є попутною продукцією вказаного виробництва, право на яку відповідно до умов пункту 6.1 договору підряду від 26.10.98 N 2245/20-1068 набував відповідач.

Доводи відповідача у касаційній скарзі про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм названого Типового положення з посиланням на їх поширення лише на сферу калькулювання собівартості продукції та на листи Міністерства промислової політики України щодо розширення переліку попутної продукції в коксохімічному виробництві не можуть бути визнані обґрунтованими з огляду на те, що регулювання суспільних відносин не залежить від цілі застосування правового акта, а зазначені листи не є роз'ясненнями в розумінні пункту 3 постанови КМУ від 26.04.96 N 473 (473-96-п) як такі, що не мають нормативного характеру.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зважує на слушність доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин норм Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" (327/95-ВР) як Закону, що має спеціальну сферу правового регулювання.

Водночас висновок суду апеляційної інстанції щодо коксу доменного як готової продукції за договором від 26.11.98 відповідає змісту статті 338 ЦК (1540-06) , яка передбачає укладення договору підряду на виготовлення продукції з матеріалів замовника, та вказаному договору, кінцевим результатом виконання зобов'язання за яким є виготовлення саме коксу доменного. Оскільки коксовий горішок і коксовий дрібняк не є попутною продукцією в коксохімічному виробництві і утворюються в процесі виділення коксу доменного як готової продукції з продукту коксування (валового коксу), втрачаючи при цьому хімічні та фізичні споживчі властивості початкового ресурсу (вугільного концентрату) і придатність для повторного використання в коксохімічному виробництві, що випливає з Технічних умов ТУУ 322-00190443-120-97 "Горішок коксовий" від 18.09.97 та Технічних умов ТУУ 322-00190443-011-96 "Коксовий дрібняк" від 23.04.2001, господарський суд першої інстанції обґрунтовано відповідно до пункту 16 Типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості (473-96-п) вважав коксовий горішок та коксовий дрібняк зворотними відходами. Оскільки цей висновок судом апеляційної інстанції не спростований, а обставинам справи як судом першої, так і судом апеляційної інстанції дана однакова юридична оцінка, у касаційної інстанції є підстави для висновку, що належність коксового горішка і коксового дрібняка до відходів виробництва є встановленою по справі.

Виходячи з положень частини другої статті 338 ЦК (1540-06) за договором підряду на виготовлення продукції з матеріалів замовника лишки матеріалів та основні відходи у всякому випадку підлягають поверненню з віднесенням до договірного врегулювання строків такого повернення та відповідальності за їх порушення.

Оскільки правова норма є обов'язковим правилом поведінки, врегулювання нею певного правовідношення не залежить від волевиявлення на це його суб'єктів, що спростовує доводи відповідача про непоширення на зобов'язання, що виникло між сторонами з договору підряду від 26.10.98, правил статті 338 ЦК (1540-06) через відсутність посилання у договорі на вказану правову норму.

Враховуючи, що чинне законодавство не дає визначення основних відходів, а належність коксового горішка і коксового дрібняка до відходів виробництва є встановленою по справі, як є і встановленим відсутність у відповідача в наявності спірних коксового горішка і коксового дрібняка, позивач відповідно до норм статей 203, 338 ЦК (1540-06) має право на відшкодування відповідачем їх вартості.

При цьому визнаються обґрунтованими доводи касаційної скарги про помилкове застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій до спірних правовідносин статті 469 ЦК (1540-06) , оскільки коксовий горішок і коксовий дрібняк утворилися і знаходилися у володінні відповідача на підставі договору підряду, тоді як норма вказаної статті регулює зобов'язання, що виникло внаслідок безпідставного придбання або безпідставного збереження чужого майна.

Помилково застосована судом апеляційної інстанції для регулювання спору і стаття 21 Закону України "Про власність" (697-12) як така, що регулює правовідношення колективної власності, а не зобов'язання підряду.

При повно встановлених обставинах справи їх неправильна юридична оцінка судом першої та апеляційної інстанцій не призвела, однак, до неправильного висновку щодо прав і обов'язків сторін.

Оскільки спір по суті вирішений правильно, постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін з урахуванням мотивів задоволення позову, викладених у цій постанові.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не знаходить обґрунтованими доводи відповідача про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки в апеляційній інстанції відповідно до статті 101 ГПК (1798-12) розглядалися ті ж вимоги, що були предметом розгляду в суді першої інстанції. Довідка Запорізької торгово-промислової палати від 03.12.2001 підтверджує прейскурант цін, на підставі якого судом першої інстанції визначена вартість коксового горішка і коксового дрібняка, і є лише новим засобом доказування, а не новим доказом у справі у розумінні частини першої статті 32 ГПК.

Посилання в касаційній скарзі на неповне встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи щодо вартості спірного коксового горішка і коксового дрібняка не приймаються до уваги як такі, що виходять за межі перегляду справи в касаційній інстанції, встановлені статтею 111-7 ГПК (1798-12) .

Відповідач помилково тлумачить норми статті 16 та пункту 1 статті 80 ГПК (1798-12) , оскільки питання щодо підсудності справи та розгляду її по суті судом апеляційної інстанції вирішені правильно. Як свідчать матеріали справи, клопотання відповідача про відвід складу судової колегії Дніпропетровського апеляційного господарського суду було розглянуто у відповідності зі статтею 20 ГПК, зокрема з дотриманням вимог цієї правової норми стосовно посадових осіб господарського суду, яким належить право вирішення питання про відвід судді.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 ГПК (1798-12) , Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:

касаційну скаргу ВАТ "Запоріжкокс" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.12.2001 у даній справі - без змін.