Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" лютого 2002 р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів
розглянувши за участю представників закритого акціонерного
товариства виробничо-комерційної фірми "ХХХ" (далі за текстом -
ЗАТ ВКФ "ХХХ")
касаційну скаргу ЗАТ ВКФ "ХХХ"
на рішення господарського суду Запорізької області від ХХ.ХХ.2001
у справі № 000
за позовом відділення Фонду України соціального захисту інвалідів
по Запорізькій області
до ЗАТ ВКФ "ХХХ"
про стягнення 2235,00 грн.
встановив:
Рішенням господарського суду Запорізької області від ХХ.ХХ.2001
позов відділення Фонду України соціального захисту інвалідів по
Запорізькій області до ЗАТ ВКФ "ХХХ" про стягнення 2235,00 грн.
задоволене з тих мотивів, що порівняно із встановленим на 1999 рік
нормативом на п'ять робочих місць для інвалідів відповідачем було
фактично створено 3 таких робочих місця, в зв'язку з чим
відповідач зобов'язаний згідно ст.20 Закону України "Про основи
спеціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
перерахувати на користь позивача середню річну заробітку плату за
кожне нестворене робоче місце.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказане рішення,
а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції, посилаючись на порушення судом норм ст.ст. 64, 77
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, що
призвело до розгляду справи за його відсутністю, як не
повідомленого про час і місце засідання суду.
Заслухавши представників відповідача, які підтримали касаційну
скаргу, перевіривши правильність юридичної оцінки та повноту
встановлення обставин справи господарським судом першої інстанції,
колегія суддів Вищого господарського суду України знаходить , що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до пункту 3 частини 2 ст. 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
розгляд справи за
відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином
про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для
скасування постановленого судового рішення і передачі справи на
новий розгляд.
Як вбачається з матеріалів справи, остання була розглянута за
відсутності в судовому засіданні ХХ.ХХ.2001 представника
відповідача. Будь-які дані, які б спростовували доводи відповідача
про те, що він не був повідомлений про час і місце судового
засідання, в матеріалах справи відсутні.
Згідно ст.ст. 64, 77 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд повідомляє сторони, зокрема, про час
і місце проведення судового засідання, в якому призначена справа
до розгляду, надсилаючи ухвалу про порушення провадження у справі.
Нез'явлення в засідання представників сторін, не повідомлених про
час і місце судового засідання, є обставиною, за якої спір не може
бути вирішено в даному засіданні, і підставою для відкладення
розгляду справи.
Ці вимоги норм процесуального права господарським судом дотримані
не були, що призвело до неповного встановлення обставин справи.
Так, відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
для підприємств,
установ і організацій незалежно від форм власності і
господарювання встановлюється норматив робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих, або у кількості
одного робочого місця при кількості працюючих від 15 до 25
чоловік.
Згідно з пунктом 9 ст. 26 Закону України "Про підприємства в
Україні" ( 887-12 ) (887-12)
на підприємство з правом найняття робочої сили
за рішенням відповідної місцевої Ради народних депутатів
відповідно до Законів України " Про зайнятість населення "
( 803-12 ) (803-12)
та "Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні" ( 875-12 ) (875-12)
покладається забезпечення певної кількості
робочих місць для працевлаштування, зокрема, інвалідів.
Як передбачено пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче
місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів,
затвердженого постановою KM України від 03.05.95 № 314
( 314-95-п ) (314-95-п)
, підприємства інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою
зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних
депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок
відповідно до висновків МСЕК.
Як пояснили представники відповідача в засіданні суду касаційної
інстанції, ЗАТ ВКФ "ХХХ" відповідно до встановленого на 1999 рік
нормативу створило п'ять звичайних робочих місць для
працевлаштування інвалідів, три з яких були зайняті інвалідами,
які працювали на підприємстві, а про два вакантні підприємство
інформувало місцеві органи соціального захисту населення,
державної служби зайнятості населення та позивача.
Вказаними органами інваліди для працевлаштування на підприємство
не направлялись, так само як і не було безпосереднього звернення
інвалідів на підприємство з метою працевлаштування.
За таких обставин відповідач вважає, що не порушив покладений на
нього законодавством обов'язок щодо створення робочих місць для
працевлаштування інвалідів, а отже і не може нести
відповідальність, встановлену ст. 20 Закону України "Про основи
соціального захисту інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
, оскільки він
не зобов'язаний забезпечувати безпосереднє працевлаштування
інвалідів.
Наведені доводи відповідача заслуговують на увагу, підлягають
перевірці та оцінці в сукупності з іншими доказами у справі за
правилами ст.43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
За неповного встановлення обставин, що мають суттєве значення у
справі, відсутні підстави для висновку щодо правильного вирішення
спору господарським судом, а отже і щодо правильного застосування
норм матеріального права.
При новому розгляді справи господарському суду слід взяти до уваги
вищенаведене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного,
повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і
обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п.3 ст. 111-9, ст.ст. 111-10,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ЗАТ ВКФ "ХХХ" задовольнити, рішення
господарського суду Запорізької області від ХХ.ХХ.2001 у справі №
000 скасувати, а справу передати на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.