ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.02.2002 Справа N 20-4/222
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. - головуючого,
Хандуріна М.І.,
Черкащенка М.М.,
за участю представників від позивача: не з'явилися
від відповідача: Приймак І.А. -
директор ТОВ “Пересвіт“
розглянувши у відкритому товариства з обмеженою
судовому засіданні відповідальністю “Арда-2“
касаційну скаргу (далі - ТОВ “Арда-2“),
на постанову м. Севастополь
Севастопольського апеляційного
у справі арбітражного господарського суду від 17.10.2001
суду м. Севастополя
№ 20-4/222
за позовом до ТОВ “Арда-2“
товариства з обмеженою
відповідальністю “Пересвіт”,
м. Севастополь (далі - ТОВ
“Пересвіт“)
Про звільнення займаних приміщень
В С Т А Н О В И В:
Рішенням арбітражного суду м. Севастополя від 26.04.2001 (суддя
Голик В.С.) в задоволенні позовних вимог щодо звільнення з
займаного приміщення відмовлено. Додаткові позовні вимоги ТОВ
“Арда-2” про залучення до участі у справі в якості другого
відповідача ЗАТ “Роспромарматура”, а також визнання недійсним
договору № 01/98 від 28.04.98, укладеного між ТОВ “Пересвіт” та
ЗАТ “Роспромарматура” відхилені.
Постановою першого заступника голови арбітражного суду
м. Севастополя Колєсової Л.М. від 27.06.2001 рішення суду
залишено без змін.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 17.10.2001 постанова арбітражного суду м. Севастополя від
27.06.2001 з даної справи залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що громадянка Перепелиця Л.В.,
яка набула права власності на спірне приміщення в суд з позовом
про звільнення займаних приміщень не зверталась.
У відповідності зі статтею 23 Закону України “Про оренду
державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
у випадку переходу
права власності до інших осіб договір оренди зберігає свою силу
для нового власника.
Договори № 01 від 19.09.97 і № 01/98 від 28.04.98 у
встановленому порядку не розірвані і не визнавались недійсними,
тому у суду були відсутні правові підстави для задоволення
позовних вимог про звільнення приміщення.
Не погоджуючись з постановою Севастопольського апеляційного
господарського суду касатор звернувся у Вищий господарський суд
України з касаційною скаргою і просить її скасувати, мотивуючи
тим, що спірні приміщення 01.11.96 колишнім власником
Корольковим Є.В. передані за договором оренди в оренду ЗАТ
“Пересвіт”, на період до 01.11.2000. В період дії цього
договору, тобто 19.09.97 на спірні приміщення укладається новий
договір, сторонами якого є Корольков Є.В. і ЗАТ
“Роспромарматура”. Останній договір у відповідності зі статтею
48 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
повинен був бути судом
визнаний недійсним, оскільки він означає односторонню відмову
від виконання зобов'язання передбаченого договором від 01.11.96,
яка статтею 162 Цивільного кодексу не передбачена. Пунктом 5.2
договору від 01.11.96 встановлено, що всякі зміни і доповнення,
які вносяться в даний договір дійсні при умові, якщо вони
здійснені в письмовій формі і підписані уповноваженими особами.
Таким чином, договір від 01.11.96 діяв до 01.11.2000 і тому цей
період Корольков Є.В. не мав права підписувати інший договір про
такий же предмет.
Помилковим є твердження суду про те, що позивач в силу статті
263 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
має право вимоги
тільки до наймодавців. Згідно з пунктом 5 статті 48 Закону
України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
позивач має право пред'являти
вимоги і до третіх осіб, які порушують його права на спірне
майно.
Заслухавши доповідь судді Божок В.С., пояснення представника
відповідача та перевіривши матеріали справи, колегія суддів
вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Власником спірного нежилого приміщення, загальною площею 130, 60
кв.м. яке знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул.Генерала
Лебедя, 37, на підставі договору купівлі-продажу від 16.08.2000
є Перепелиця Л.В. Приміщення передане продавцем Корольковим Є.В.
покупцю за актом прийому-пере дачі.
В подальшому Перепелиця Л.В. та ТОВ “Арда-2” 01.12.2000 уклали
договір № 1/2 оренди даного нежилого приміщення, загальною
площею 130,60 кв.м, терміном дії - 5 років, з моменту прийняття
орендованого приміщення за актом прийому-пере дачі. 03.12.2000
сторони підписали акт прийому-передачі об'єкту нерухомості за
вищевказаним договором оренди. Однак фактично ТОВ “Арда-2”
користуватися приміщенням не змогло, оскільки в даному приміщені
знаходиться ТОВ “Пересвіт”, тому ТОВ “Арда-2” на підставі пункту
5 статті 48 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
звернулося
в арбітражний суд з позовом про виселення ТОВ “Пересвіт” з
вищевказаного не житлового приміщення, як займаного без
достатніх на те підстав. Даним пунктом передбачено, що положення
щодо захисту права власності поширюється також на особу, яка хоч
і не є власником, але володіє майном на праві повного
господарського відання, оперативного управління, довічного
успадковуваного володіння або на іншій підставі, передбаченій
законом чи договором. Ця особа має право на захист свого
володіння також від власника.
Суд відмовляючи в позовних вимогах, мотивував рішення тим, що
ТОВ “Пересвіт” займає спірне нежиле приміщення на підставі
договору оренди № 01 нежилих приміщень, які знаходяться на
вул.Генерала Лебедя, 37, укладеного 19.09.97 з колишнім
власником Корольковим Є.В., терміном дії - до 01.11.2000.
Приміщення передано Корольковим Є.В. - ТОВ “Пересвіт” за актом
прийому-передачі від 01.11.96.
До матеріалів справи залучені копії двох договорів оренди на
спірне нежиле приміщення: договір оренди № 01 від 19.09.97,
укладений між Корольковим Є.В. і ЗАТ “Роспромарматура” та
договір суборенди № 01/98 від 28.04.98, укладеного між ЗАТ
“Роспромарматура” і ТОВ “Пересвіт”, на які послався арбітражний
суд в рішенні, як на законну підставу перебування ТОВ “Пересвіт”
в спірному приміщенні за адресою: м. Севастополь, вул. Генерала
Лебедя, 37.
Предметом обох договорів є передача орендодавцем орендарю
спірного нежилого приміщення в безоплатне тимчасове
користування, однак до договорів не додані акти прийому-передачі
цих нежилих приміщень від орендодавця до орендаря як того
вимагає чинне законодавство України. Судом також не було
з'ясовано чи мало право ЗАТ “Роспромарматура” укладати такі
договори, та чи не суперечило це цілям його діяльності, тобто
його спеціальній правоспроможності, передбаченій статутом.
Позивач 26.04.2001 звернувся в арбітражний суд м. Севастополя з
додатковими позовними вимогами про залучення до участі у справі
в якості другого відповідача ЗАТ “Роспромарматура” та визнати
недійсним договір № 01/98 суборенди нежилого приміщення,
укладеного 28.04.98 між ЗАТ “Роспромарматура” та ТОВ “Пересвіт”,
однак, арбітражний суд додаткові позовні вимоги ТОВ “Арда-2”
визнав безпідставними без належної на те мотивації.
Колегія суддів вважає, що арбітражним судом м. Севастополя
додаткові вимоги відхилені безпідставно, оскільки вирішення
даного спору без залучення ЗАТ “Роспромарматура” може вплинути
на його права враховуючи, що предметом оренди у всіх
вищевказаних договорах було одне і теж нежиле приміщення, яке
було передано ЗАТ “Роспромарматура” - ТОВ “Пересвіт” в період
дії договору оренди від 01.11.96 за № 02-1/96.
Касаційна інстанція також вважає, що арбітражний суд
м. Севастополя не дав належної правової оцінки договору оренди
№ 01 нежилого приміщення від 19.09.97 та договору суборенди
№ 01/98 нежилого приміщення від 28.04.98, а саме не визначив
правової природи відносин, що виникли в зв'язку з укладанням цих
договорів, враховуючи, що відповідно до статті 324 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
за договором безоплатного
користування майном одна сторона зобов'язується передати або
передає майно в безоплатне тимчасове користування другій
стороні, а остання зобов'язується повернути теж майно. А орендою
- відповідно до статті 2 Закону України “Про оренду державного
та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
- є засноване на договорі
строкове платне користування майном, необхідне орендареві для
здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Суд також не врахував, що на час укладання цих договорів діяв,
як вже вказувалося вище, договір оренди № 02-1/96 від 01.11.96,
укладений між Корольковим Є.В. та ЗАТ “Пересвіт”, предметом
якого є теж саме нежиле приміщення, яке знаходиться в
м. Севастополі на вул.Генерала Лебедя, 37, термін дії якого
закінчувався 01.11.2000. В матеріалах справи відсутні докази
припинення або розірвання даного договору у встановленому чинним
законодавством порядку.
Відповідно до вимог глави 25 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, об'єкт оренди у період дії відповідного договору не
може бути об'єктом оренди за іншим договором, укладеним пізніше,
оскільки це унеможливлює реалізацію права на користування цим
об'єктом.
Неправильне застосування норм матеріального права та порушення
норм процесуального права, неповнота встановлення обставин, що
мають значення для справи є підставою для скасування судових
рішень.
Зважаючи на те, що передбачені процесуальним законом межі
перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені в судовому рішенні, рішення, постанова арбітражного
суду М.Севастополя та постанова Севастопольського апеляційного
господарського суду підлягають скасуванню з передачею справи на
новий розгляд господарському суду М.Севастополя.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7
пунктом З статті 111-9, статтями 111-11, 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТОВ “Арда-2” задовольнити частково.
Рішення від 26.04.2001 і постанову від 27.06.2001 арбітражного
суду м. Севастополя та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 17.10.2001 у справі № 20-4/222
скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
м. Севастополя.