Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2002 р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
за участю представників:
від позивача: Присутні
від відповідача: Присутні
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
відкритого акціонерного товариства "ХХХ", м. Київ (далі - ВАТ
"ХХХ")
на постанову від ХХ.ХХ.2001 арбітражного суду м. Києва у справі №
000
за позовом комунального підприємства "УУУ"
до ВАТ "ХХХ"
про зобов'язання відповідача звільнити та повернути нежитлове
приміщення загальною площею 670,1 кв. м. в будинку на пр. О-ський,
3, в м. Києві
ВСТАНОВИВ:
Арбітражний суд м. Києва рішенням від ХХ.ХХ.2001 позов
задовольнив, визнавши доведеними доводи позивача про те, що
відповідач користується спірним приміщенням без будь-яких правових
підстав. Арбітражний суд не взяв до уваги посилання відповідача на
договір оренди від ХХ.ХХ.2000, посилаючись на те, що цей договір
підписаний ВАТ "ХХХ" з протоколом розбіжностей, на які позивач не
погодився. У рішенні зазначено, що за даних обставин, виходячи з
вимог статті 153 Цивільного кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та статті
10 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
договір оренди вважається неукладеним.
За заявою ВАТ "ХХХ" голова арбітражного суду м. Києва П. перевірив
рішення в порядку нагляду і постановою від ХХ.ХХ.2001 залишив його
без зміни з тих самих підстав.
ВАТ "ХХХ" подало до Вищого господарського суду України касаційну
скаргу, в якій не погоджується з рішенням та постановою
арбітражного суду у зв'язку з невідповідністю викладених в них
висновків обставинам справи, просить рішення та постанову
скасувати, провадження у справі припинити. Касаційна скарга
мотивована такими доводами.
При укладенні договору оренди з комунальним підприємством "УУУ"
ВАТ "ХХХ" не погодилось з окремими умовами договору і склало
протокол розбіжностей. У процесі врегулювання розбіжностей сторони
дійшли згоди по всім істотним умовам, які передбачені статтею 10
Закону України " Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
, про що свідчить листування між сторонами. Зважаючи на
це, договір оренди слід вважати укладеним, що відповідає вимогам
статті 153 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
та частини 1
статті 12 Закону України "Про оренду державного та комунального
майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, відповідно до яких договір оренди вважається
укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і
підписання сторонами тексту договору. Неврегульованими залишились
деякі пункти договору які не відносяться до числа істотних умов
оскільки стосуються експлуатаційних витрат, першочерговості сплати
штрафних санкцій, сплати орендної плати у подвійному розмірі у
випадку незвільнення нежитлового приміщення. Всі ці і умови можуть
бути включені до договору лише за згодою сторін. Основною причиною
пред'явлення вимоги про виселення з займаних приміщень є незгода
ВАТ "ХХХ" сплачувати експлуатаційні витрати та інші не передбачені
законодавством України, платежі, які підприємство мало б
сплачувати за рахунок чистого прибутку.
Заслухавши доповідь головуючого Б., пояснення представників сторін
та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 153 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди з
усіх істотних умов. При розгляді справи судом встановлено, і це
визнає заявник, що при укладенні договору оренди від ХХ.ХХ.2000
сторони не досягли згоди з деяких умов, запропонованих у поданому
комунальним підприємством "УУУ" тексті договору. Зокрема, це
стосується абзаців 5, 7, 8 пункту 1.3 та пунктів 1.5, Ш.2, У.4,
У1.3 договору, у яких передбачається обов'язок орендаря брати
участь в експлуатаційних витратах, відповідальність орендаря за
заподіяння шкоди орендованому майну тощо.
Касаційна інстанція зазначає про помилковість викладених у
касаційній скарзі доводів про те, що недосягнення сторонами згоди
зі згаданих умов не дає підстав вважати договір неукладеним. Ці
доводи суперечать положенням частини 2 статті 153 Цивільного
кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, відповідно до якої істотними умовами
договору є всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін
повинно бути досягнуто згоди.
За цих обставин арбітражний суд м. Києва правомірно зробив
висновок про відсутність між сторонами договірних відносин та
задовольнив позов з огляду на відсутність правових підстав
перебування відповідача у спірному приміщенні.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення від ХХ.ХХ.2001 та постанову від ХХ.ХХ.2001 арбітражного
суду м. Києва у справі № 000 залишити без зміни, а касаційну
скаргу ВАТ "ХХХ" - без задоволення.
Пункт 5 резолютивної частини ухвали Вищого господарського суду
України від ХХ.ХХ.2002 про зупинення виконання рішення
арбітражного суду м. Києва від ХХ.ХХ.2001 у справі № 000 визнати
таким, що втратив чинність.