Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Овечкіна В.Е.

суддів : Мілевського Й.Р.

Чернова Є.В.

за участю представників:

позивача Опарек Д.М.

відповідача Сакевич Н.В., Піх С.Є.

розглянувши у судовому Дочірнього підприємства ДАК “Хліб

засіданні касаційну скаргу України”

“Одеський портовий елеватор”

на постанову від 02.04.2002

Київського апеляційного господарського суду

у справі № 38/7

за позовом ДП ДАК “Хліб України” “Одеський портовий елеватор”

до Української державної інноваційної компанії

Про визнання недійсною угоди.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду м. Києва від 27.12.2002 (суддя Власов Ю.Л.) позов задоволено частково: додаткову угоду № 135-12- 00 від 20.12.2000 до Інноваційного договору № 151 від 20.05.98 визнано недійсною. В частині визнання зобов’язання позивача перед ДП “Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія” за інноваційним договором № 151 від 20.05.98 та договором фінансового лізингу № 10 ЛЕ-05/98 від 21.05.98 припиненими в зв’язку з ліквідацією останнього – відмовлено.

Місцевий суд дійшов висновку, що додаткова угода № 135-12-00 від 20.12.2000 до інноваційного договору № 151 від 20.05.98 не відповідає вимогам ст.ст. 37, 41, 44, 161, 223 ЦК України (435-15) , оскільки відповідач не є правонаступником Державного інноваційного фонду України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2002 (колегія суддів у складі: Бенедисюка І.М.- головуючого, Брайка А.І., Львова Б.Ю.) вказане рішення господарського суду змінено: в частині визнання додаткової угоди № 135-12-00 від 20.12.2000 до інноваційного договору № 151 від 20.05.98 недійсною – рішення скасовано. Дочірньому підприємству державної акціонерної компанії “Хліб України” “Одеський портовий елеватор” в позові відмовлено.

Поданою касаційною скаргою позивач просить Вищий господарський суд України постанову апеляційного суду скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі. Скаржник стверджує, що мала місце ліквідація Держіннофонду України та ДП “Українська інноваційна фінансова лізингова компанія”, а не її реорганізація. Постанова апеляційного суду суперечить Указу Президента України від 15.12.99 № 1573/99 та вимогам ст. 223 ЦК України (435-15) .

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами при прийнятті рішення місцевим судом і постанови – апеляційним судом, та заслухавши пояснення присутніх у засіданні суду представників сторін дійшла висновку, що вони підлягають скасуванню, а касаційна скарга частковому задоволенню з наступник підстав.

20.05.98 позивач, Одеське регіональне відділення Державного інноваційного фонду (інвестор) та державне підприємство “Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія” (лізингодавець) уклали тристоронній інноваційний договір № 151. На виконання зазначеного договору 21.05.98 між позивачем і лізингодавцем укладено договір фінансового лізингу № 10ЛЕ-05/98 як додаток № 5 до інноваційного договору № 151 від 20.05.98.

20.12.2000 між позивачем та Одеським регіональним відділенням Української державної інноваційної компанії, яка вважає себе правонаступником Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень, укладено додаткову угоду № 135-12-00, що : невід’ємною частиною інноваційного договору № 151.

Позов заявлено про визнання недійсною додаткової угоди № 135-12- 00 від 20.12.2000, як такої, що суперечить нормам закону та укладеної внаслідок помилки, що має істотне значення, а також про визнання його зобов’язань перед державним підприємством “Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія” за інноваційним договором № 151 та договором фінансового лізингу № 10ЛЕ-05/98 припиненими в зв’язку з ліквідацією останнього.

Господарський суд м. Києва, приймаючи рішення, послався на те, що спірна додаткова угода № 135-12-00 від 20.12.2000 до інноваційного договору № 151 від 20.05.98 не відповідає вимогам ст.ст. 37, 41, 44, 161, 223 ЦК України (435-15) , оскільки відповідач не є правонаступником Державного інноваційного фонду України, який Указом Президента України від 15.12.99 № 1573/99 “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” був ліквідований.

Апеляційний суд дійшов висновку, що мало місце не ліквідація Державного інноваційного фонду України, а його реорганізація згідно ст. 37 ч. 3 ЦК України (435-15) та прийнятих відповідно до припису Указу постанов Кабінету Міністрів України від 13.04.2000 № 654, від 15.06.2000 № 979 та розпорядження від 04.09.2000 № 342-р.

Трактуючи по різному нормативні акти, що стосуються спірних правовідносин, місцевий і апеляційний суди неповно дослідили фактичні обставини справи. Зокрема, не з’ясована фактична сторона спору: мала місце ліквідація чи реорганізація. Доказом цього є відсутність у справі ліквідаційного балансу Державного інноваційного фонду України, затвердженого в установленому порядку чи (або) акту приймання-передачі основних засобів та обігових коштів від Фонду до Української державної інноваційної компанії. Відсутні також відомості того, чи входить майно і кошти Фонду до Статутного фонду Української державної інноваційної компанії. Мала місце державна реєстрація Української державної інноваційної компанії в порядку, передбаченому п. п. 3-19 Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 № 740, чи мала місце перереєстрація в порядку, передбаченому п. 20-25 цього Положення.

Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмету даного господарського спору, судом першої інстанції та апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки, а згідно імперативних вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість юридичної оцінки всім обставинам справи, в зв’язку з чим справа підлягає передачі на новий розгляд для достовірного з’ясування всіх обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення даного спору та їх подальшого врахування в сукупності з фактичними обставинами, встановленими судом першої і апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 – 111- 11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1.Касаційну скаргу Дочірнього підприємства ДАК “Хліб України” “Одеський портовий елеватор” задовольнити частково.

2.Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2002 та рішення господарського суду м. Києва від 27.12.2001 у справі № 38/7 скасувати.

Справу передати на новий розгляд господарському суду м. Києва.