ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАїНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.02.2002 Справа N 2/1128-4/67
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Кузьменка М.В,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Контрольно-ревізійного управління у
Львівській області на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 24.09.2001р.
у справі № 2/1128-467 господарського суду Львівської області
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Бродівське
хлібоприймальне підприємство”
до відповідача Контрольно-ревізійного управління у Львівській
області
про визнання недійсним рішення від 28.08.97р. № 00308-22
за участю представників:
ВАТ “Бродівське хлібоприймальне підприємство” – Попельчук С.О.
за дов. № 15 від 11.02.2002р.;
КРУ у Львівській області – Волянський О.Р. та Ющик В.М. за дов.№
13-35/63 від 07.02.2002р.
В С Т А Н О В И Л А :
Контрольно-ревізійним відділом у Бродівському районі Львівської
області проведено перевірку достовірності облікових і звітних
даних Бродівського хлібоприймального підприємства ДАК “Хліб
України” за період з 01.01.95р. по 01.04.97р., за наслідками
якої складено акт № 8-04/64 від 15.08.1997р. (т.І а.с.18-24).
За результатами перевірки, рішенням Контрольно-ревізійного
управління у Львівській області від 28.08.97р. № 00308-22 за
порушення державної фінансової дисципліни постановлено вилучити
у Бродівського хлібоприймального підприємства 180037грн., з них
75236грн. штрафу. З вилученої суми постановлено зарахувати в
доход бюджету 162006грн., в тому числі 102177грн. податку на
додану вартість, 59829грн. заборгованості по бюджетній позичці
(т.І а.с.25).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Відкрите акціонерне
товариство “Бродівське хлібоприймальне підприємство” звернулося
до арбітражного суду Львівської області з позовом про визнання
його недійсним (т.1 а.с.2-5, доповнення до позову - а.с.7).
Рішенням арбітражного суду Львівської області від 08.06.2001р.
заявлені вимоги задоволено, оспорюване рішення визнано недійсним
(т.3 а.с.51-52). Рішення суду мотивовано тим, що:
- відповідачем невірно нараховано податок на додану вартість,
оскільки до об’єкту оподаткування не відносяться державні
дотації, субсидії, компенсації та суми податку на додану
вартість, які використовуються для регулювання цін на окремі
види сільськогосподарської продукції, що реалізується державі;
- позивач не може нести відповідальність за несвоєчасне
повернення позички, оскільки ним не укладались договори
бюджетної позички;
- оспорюване рішення не містить, яке саме порушення допущене
позивачем та на підставі чого вилучаються грошові кошти у
позивача.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
24.09.2001р. рішення арбітражного суду Львівської області від
08.06.2001р. залишено без змін (т.3 а.с.71-72).
В поданій касаційній скарзі Контрольно-ревізійне управління у
Львівській області просить скасувати винесені у справі судові
акти, прийнявши рішення про відмову у позові. Вимоги, викладені
в касаційній скарзі обгрунтовані тим, що оспорювані судові акти
прийняті з порушенням норм матеріального права, а саме, на думку
скаржника:
- невірно застосовано п. 14 Інструкції про порядок обчислення
і сплати податку на добавлену вартість, що затверджена наказом
ГДПІ України від 10.02.93р., оскільки кошти, які позивач відніс
на поповнення резервного фонду, не належать до дотацій, субсидій
чи компенсацій;
- не застосовані пп. 9,17 вказаної Інструкції, які
визначають, що оподаткований оборот збільшується на суму
грошових коштів, спрямованих на поповнення фондів спеціального
призначення, в зв’язку з чим висновок суду про відсутність
порушення з боку позивача, який не нарахував податок на додану
вартість з операції, відповідно до якої відбулося збільшення
його резервного фонду, помилковий;
- не відповідає дійсності висновок суду про те, що в силу ст.
3 Декрету Кабінету Міністрів “Про податок на добавлену
вартість” ( 2007-12 ) (2007-12)
, операції з коштами, проведені ВАТ
“Бродівське хлібоприймальне підприємство”, не є господарськими.
Крім того, скаржник зазначає, що допущені неточності в назві
оспорюваного рішення, яке по суті та за змістом повністю
відповідає вимогам Інструкції про порядок вилучення і стягнення
коштів, застосування фінансових санкцій за результатами ревізій
та перевірок, затвердженої наказом ГоловКРУ України від
12.01.95р. № 2 ( z0027-95 ) (z0027-95)
, не можуть бути підставою для
визнання його недійсним.
У відзиві на касаційну скаргу, ВАТ “Бродівське хлібоприймальне
підприємство”, вважаючи доводи касаційної скарги безпідставними,
просить залишити постановлені у справі судові акти без змін, а
подану касаційну скаргу – без задоволення.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргою такою, що не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Оскаржуване рішення прийнято на підставі акту перевірки від
15.08.97р. № 8-04/64 яким встановлено, що позивач провів
дооцінку зерна та продуктів його переробки урожаю 1994р. та
1995р., при цьому дооцінка продукції і зерна урожаю 1994р.
становила 372731грн., а урожаю 1995р. – 17418грн.
Проведення компенсації сільськогосподарським товаровиробникам
втрат, зумовлених інфляцією, за продукцію, реалізовану у 1994р.
за державним контрактом, виходячи з фактичних залишків зерна,
олійних культур та продуктів їх переробки, передбачалось Указом
Президента України від 05.01.1995р. № 24/95 “Про компенсацію
сільськогосподарським товаровиробникам втрат, зумовлених
інфляцією, за продукцію, реалізовану у 1994 році за державним
контрактом” ( 24/95 ) (24/95)
. Відповідно до п. 2 зазначеного Указу
( 24/95 ) (24/95)
, компенсація таких втрат передбачена за рахунок
коштів, виручених від дооцінки залишків, і направляється
виконавцям державного контракту 1994р.
Компенсація втрат, передбачена зазначеним Указом ( 24/95 ) (24/95)
,
відбувається у відповідності з Порядком компенсації
сільськогосподарським товаровиробникам втрат, зумовлених
інфляцією, за продукцію, реалізовану у 1994р. за державним
контрактом, який затверджено Кабінетом Міністрів України
09.02.95р.
В силу п. 2 вказаного Порядку, компенсація втрат визначається
щодекади за рахунок коштів, одержаних від реалізації продукції,
та зараховується на спеціальні рахунки, при цьому, кошти від
реалізації продукції в частині дооцінки акумулюються на
спеціальних рахунках, відкритих в установах банків. Порядком
передбачено, що зернопереробні підприємства 15 і 30 числа
кожного місяця перераховують з розрахункового рахунку на
спеціальний рахунок суми дооцінок залишків сировини в міру
реалізації продукції, а протягом двох банківських днів, залишки
коштів на спеціальних рахунках перераховуються ними на
відповідні спеціальні рахунки виробничих об’єднань елеваторної і
зернопереробної промисловості, які протягом двох банківських
днів перераховують їх на централізовані рахунки
Головхлібпродукту Мінсільгосппроду.
Згідно пп. .4,5 Порядку, суми компенсації, які надійшли в
зазначеному порядку, розподіляються централізовано
Мінсільгосппродом і перераховуються виробничим об’єднанням
елеваторної і зернопереробної промисловості на спеціальні
рахунки, а вказані об’єднання в свою чергу перераховують їх
заготівельним та переробним підприємствам, на підставі наданих
останніми, у відповідності з п. 4 Порядку, розрахунків. Кошти,
які надішли в вищезазначеному порядку заготівельним та
переробним підприємствам, протягом двох банківських днів
перераховуються товаровиробникам.
Разом з тим, в порушення вимог зазначеного Порядку, позивачем
від дооцінки залишків урожаю 1994р. лише 184640грн. перераховано
організації, якій він підпорядкований – Львівському виробничому
об’єднанню “Елеваторзернопром”, а решту коштів у сумі 188091грн.
у червні 1996р. віднесено на збільшення власного резервного
фонду (кредит балансового рахунку 88).
Посилання скаржника, що при віднесенні коштів від дооцінки на
збільшення резервного фонду, у відповідності до пп. 9,17
Інструкції про порядок обчислення і сплати податку на добавлену
вартість, затвердженої наказом Головної державної податкової
інспекції № 3 від 10.02.93р. ( z0018-93 ) (z0018-93)
, збільшується
оподатковуваний оборот, помилкові з наступних підстав.
Так, об’єкти оподаткування (у період проведення дооцінки та
віднесення коштів від неї на поповнення резервного фонду)
визначались Декретом Кабінету Міністрів України “Про податок на
добавлену вартість” ( 2007-12 ) (2007-12)
та Інструкцією про порядок
обчислення та сплати податку на добавлену вартість, що
затверджена наказом ГДПІ № 3 від 10.02.93р. ( z0018-93 ) (z0018-93)
.
Зокрема, у торгівельних, заготівельних, оптових,
постачальницькозбутових, а також інших підприємств, які надають
посередницькі послуги, об’єктом оподаткування є різниця між
цінами реалізації товарів (робіт, послуг) і цінами, за якими
вони проводять розрахунки з постачальниками, включаючи суму
податку на добавлену вартість. Згідно п. 17 Інструкції
( z0018-93 ) (z0018-93)
, оподатковуваний оборот збільшується на суми
грошових коштів, одержаних підприємствами за реалізовані ними
товари у вигляді, зокрема, поповнення фондів спеціального
призначення.
Позивач же отримав кошти не у вигляді поповнення власних фондів
спеціального призначення, а у вигляді дооцінки зерна для
подальшого їх спрямування Львівському виробничому об’єднанню
“Елеваторзернопром” в рахунок компенсації втрат
сільськогосподарських товаровиробників, зумовлених інфляцією.
Така дооцінка включається до складу ціни, за яку проводяться
розрахунки з постачальниками (сільськогосподарськими
товаровиробниками) і є фактично виручкою від реалізації
сільськогосподарської продукції, з якої визначається прибуток
сільськогосподарських товаровиробників.
Віднесення коштів від дооцінки на збільшення резервного фонду,
що мало місце, позивачем здійснено безпідставно, в порушення
вимог зазначеного Порядку і не є підставою для виникнення у
позивача права на ці кошти, які перебувають у його володінні
тимчасово, а також зобов’язання по сплаті податку на добавлену
вартість.
Таким чином, висновок суду про те, що оспорюване рішення в
частині донарахування позивачу податку на добавлену вартість та
фінансових санкцій на суму недоїмки підлягає визнанню недійсним,
правомірний.
Крім того, при проведенні перевірки також встановлено, що сума
коштів від дооцінки зерна урожаю 1995р. та продуктів його
переробки складає 17418грн.
В силу п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.95р.
№ 682 “Про дооцінку залишків продовольчого зерна та продуктів
його переробки на заготівельних і переробних підприємствах”
( 682-95-п ) (682-95-п)
, вказана сума підлягала спрямуванню на бюджетний
балансовий рахунок фінансового органу для фінансування
державного контракту на сільськогосподарську продукцію.
Однак, як встановлено при проведенні перевірки, зазначена сума
дооцінки також віднесена на збільшення резервного фонду (кредит
балансового рахунку 88), чим порушено вимоги вказаної Постанови
( 682-95-п ) (682-95-п)
.
Разом з тим, суди першої та наглядової інстанції обґрунтовано
дійшли висновку про те, що твердження відповідача, викладене у
акті перевірки щодо необхідності спрямування цієї суми на
збільшення заборгованості по бюджетній позичці, помилкове.
Так, при розгляді справи судом встановлено, що позивачу бюджетна
позичка не надавалась, а постанова Кабінету Міністрів України
від 27.08.95р. № 682 ( 682-95-п ) (682-95-п)
не передбачає віднесення сум
дооцінки на збільшення бюджетної позички.
Таким чином, постанова Львівського апеляційного господарського
суду від 24.09.2001р. та рішення арбітражного суду від
08.06.2001р. у цій справі прийняті у відповідності з нормами
матеріального та процесуального права і підстав для її
скасування судова колегія не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
24.09.2001р. та рішення арбітражного суду Львівської області від
08.06.2001р. у справі № 2/1128-4/67 залишити без змін, а
касаційну скаргу Контрольно- ревізійне управління у Львівській
області – без задоволення.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.