Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Шульги О.Ф. - головуючого, Дерепи В.І., Козир Т.П. , за участю представників: позивача – Сербулової Н. М. дов. від 04.02.2002 року № 40; відповідача – Колодки В.Д. дов. від 02.01.2002 року № 3/1;

розглянувши касаційну скаргу ТОВ “Агрофірма “Прогрес” на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2002 року у справі за позовом ВАТ “Запоріжжяобленерго” в особі Запорізьких Східних Електричних Мереж до ТОВ “Агрофірма “Прогрес”

про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2001 року ВАТ “Запоріжжяобленерго” в особі Запорізьких Східних Електричних Мереж звернулось до суду з позовом до ТОВ “Агрофірма “Прогрес” про стягнення 1 408 683,43 гривень боргу з урахуванням індексу інфляції і пені.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 30.11.2001 року позов задоволений частково –з відповідача стягнено 845844,61 гривень основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 9459,74 гривень річних, 124532,88 гривень пені. В решті позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2002 року рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, ТОВ “Агрофірма “Прогрес” просить її змінити, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Вважає, що відповідно до ст. 204 ЦК України (435-15)

збитки від інфляції повинні стягуватись в частині, не покритій неустойкою.

Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 161 ЦК України (435-15) зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом при вирішенні спору, відповідач не виконав зобов’язань по розрахунках за спожиту електричну енергію за договором № 3 від 25.11.1997 року.

В разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема, в разі прострочення зобов’язання, боржник повинен сплатити кредиторові неустойку /штраф, пеню/, якою визнається визначена законом або договором грошова сума (ст. 179 ЦК України (435-15) ).

Згідно ст. 214 ЦК України (435-15) боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

У рішенні та постанові суди вірно застосували норми матеріального права і обгрунтовано прийшли до висновку про необхідність стягнення заборгованості відповідача з урахуванням індексу інфляції в сумі 845 844,61 гривень та 3% річних в розмірі 8459,74 гривень.

Доводи відповідача щодо підстав скасування постанови апеляційного господарського суду помилкові.

Статтею 214 ЦК України (435-15) чітко встановлена відповідальність боржника за грошовим зобов’язанням. Починаючи від моменту настання прострочки, боржник, який прострочив боргове зобов’язання, повинен, на вимогу кредитора сплатити йому суму боргу з урахуванням індексу інфляції у межах загальних строків позовної давності. Тобто правова природа та призначення трьох відсотків річних зводиться до реального розміру боргу, який підлягає відшкодуванню боржником у зв’язку з простроченням зобов’язання. Ці ж положення стосуються і індексів інфляції, які існували і застосовувались до внесення у жовтні 1999 року змін до ст. 214 ЦК України (435-15) .

З огляду на викладене, суд першої інстанції дав вірну юридичну оцінку обставинам справи і стягнув з відповідача 845844 гривень боргу за спожиту електроенергію з урахуванням індексу інфляції, 9 459,74 гривень річних та 124 532,88 гривень пені.

Доводи касаційної скарги до уваги не беруться, оскільки не грунтуються на законі.

За таких обставин касаційна скарга необґрунтована і не підлягає задоволенню, а постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду – зміні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ТОВ “Агрофірма “Прогрес” залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 30.11.2001 року і постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2002 року – без зміни.