ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6.02.2002 Справа N 17-5-20/01-6141
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.
суддів : Мілевського Й.Р.
Чернова Є.В.
в судовому засіданні взяли участь представники :
від позивача Лисенко О.П.
від відповідача
від третьої особи
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Малиновському районі м. Одеси (
касаційну скаргу далі – “ДПІ”)
на рішення господарського суду Одеської
області від 13.08.2001р.
і постанову від 30.10.2001
у справі № 17-5-20/01-6141
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “Укрметекс” ( далі
ТОВ “Укрметекс”)
до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси
Про визнання недійсним акта
П О С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Одеської області від 13.08.2001 р.
позов задоволено : рішення відповідача
(ДПІ) № 215-22-2-30259937/5705 від 04.07.2001р. про застосування
до ТОВ “Укрметекс” фінансових санкцій у сумі 106088,49 грн. за
порушення ст. 2 Закону України від 23.09.94 № 185/94-ВР “Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
визнано недійсним.
Рішення мотивовано тим, що повернення авансового платежу в сумі
102000 дол. США контрагентом ТОВ “Укрметекс” по контракту № 1
від 10.01.2001р. – компанією “Financial Dealing “ (Латвія)
здійснено шляхом передачі позивачу на вказану суму векселів по
акту передачі від 20.04.2001р. у зв’язку з чим перевищення 90-
денного терміну повернення попередньої оплати не було.
Законність даної операції обгрунтована посиланнями на ст.ст. 1,
11, 14, 41, 77 Одноманітного закону про переказний і простий
вексель, ст. 2 Закону України “Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, п. 4 “а” ст. 5
Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного
контролю” ( 15-93 ) (15-93)
, Інструкцію № 7 “Про безготівкові
розрахунки в господарському обігу”, яка діяла на момент
здійснення валютних операцій.
Постановою від 30.10.2001р. Одеський апеляційний господарський
суд (колегія суддів у складі Таценко Н.Б. – головуючий,
Сидоренко М.В., Разюк Г.П.) рішення господарського суду залишив
без зміни з тих же підстав.
Поданою касаційною скаргою відповідач (ДПІ) просить Вищий
господарський суд України скасувати рішення місцевого і
постанову апеляційного судів, в позові відмовити. Скаржник
стверджує, що відповідно до “Правил виготовлення і використання
вексельних бланків”, затверджених постановою КМУ і НБУ від
10.09.92 № 528, векселя можуть видаватися тільки для оплати за
поставлену продукцію, виконані роботи і надані послуги.
Застосовані у спірних відносинах векселі не є товарними, на
рахунок позивача повернуті не долари США, а національна валюта,
тому його спірне рішення є таким, що відповідає законодавству.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності їх юридичної оцінки
судами при прийнятті оскаржених рішення і постанови дійшла
висновку, що вони підлягають залишенню без змін, а касаційна
скарга без задоволення з наступних підстав.
10.01.2001 ТОВ “Укрметекс” уклало імпортний контракт № 1 з
компанією “Financial Dealing “ (Латвія) на закупку у неї 600 МТ
борошна пшеничного вищої якості за ціною 170 дол.США за 1 тонну
загальною вартістю 102000 дол.США. Пунктом 6.5 контракту сторони
передбачили відвантаження товару на протязі 90 робочих днів з
моменту 100% попередньої оплати за всю партію товару.
23.01.2001р. платіжним дорученням № 01 позивач здійснив
попередню оплату вартості товару у сумі 102000 дол.США.
Додатками від 10.04.2001р. і 11.04.2001р. до вказаного контракту
сторони дійшли згоди про зменшення терміну відвантаження товару
до 50 днів, а за несвоєчасне відвантаження встановили сплату
пені у розмірі 0,1 % від вартості товару.
Оскільки цей термін не було дотримано, листом від 10.04.2001р. №
15 ТОВ “Укрметекс” і листом від 11.04.2001р. № 26 компанії
“Financial Dealing “ сторони узгодили повернення попередньої
оплати в сумі 102000 дол.США шляхом передачі двох векселів.
20.04.2001р. у відповідності з актом прийому-передачі,
підписаним позивачем і інокомпанією (Латвія), компанія здійснила
повернення авансового платежу, отриманого по контракту № 1 від
23.01.2001р. шляхом передачі позивачу простих векселів “
753282100217 від 10.01.2001р. в сумі 35000 дол.США та №
753282100218 від 10.04.2001р. у сумі 70000 дол.США.
Перевищення 90-денного терміну повернення попередньої оплати не
було.
Товар по спірному контракту в період з 10.04.2001р. і по дату
перевірки позивача відповідачем 25.06.01 не повинен був
поступати на митну територію. Не сплинув 90-денний термін
надходження в Україну, передбаченого до імпорту борошна за
період 23.01.2001р. до 20.04.2001р.(
момент передачі векселів на повернення оплати), передбаченого
ст. 2 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків у
іноземній валюті від 23.09.94 № 195/94-ВР ( зі змінами і
доповненнями), на який посилається скаржник.
Законність операції по передачі векселів в іноземній валюті,
емітованих єдиним резидентом України, виданих нерезиденту, по
індосаменту останнього на користь іншого резидента України
підтверджена листом НБУ від 09.03.99 № 13-124/436-2019, так як
передача таких векселів нерезидентом іншому резиденту шляхом
індосаменту законодавством про вексельний обіг та іншим
законодавством, як правомірно визначеними місцевий і апеляційний
суди, не заборонена. НБУ, посилаючись на ст. 3 Декрету КМУ № 15-
93 та ст. 41 Одноманітного Закону про переказні векселі і прості
векселі вважає, що сума векселя в іноземній валюті, яка підлягає
сплаті, може бути сплачена в національній валюті за її курсом на
день настання строку платежу і без необхідності отримання
ліцензії.
Твердження скаржника , що факт індосаменту “нетоварних”
векселів є порушенням вимог постанови КМУ і НБУ від 10.09.92 №
528 “Про затвердження Правил виготовлення і використання
вексельних бланків”, оскільки використовування векселя, а також
виступати векселедавцями, акцептантами, індосаментами і
авалістами можуть тільки юридичні особи – суб’єкти
підприємницької діяльності для оплати за фактично виготовлену
продукцію, виконані роботи і надані послуги касаційною
інстанцією вважається помилковим, оскільки у спірних відносинах
мала місце не оплата за фактично поставлену продукцію, а
повернення коштів, які були попередньо сплачені позивачем за
поставку продукції в майбутньому згідно контракту № 1 від
10.01.2001р.
Частиною 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що касаційна інстанція
використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно
для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх
встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Касаційна інстанція вважає юридичну оцінку, дану місцевим і
апеляційним судами обставинам справи такою, що грунтується на
матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для
задоволення касаційної скарги не вбачає.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-
11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському
районі м. Одеси на рішення господарського суду Одеської області
від 13.08.2001р. і постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 30.10.2001р. у справі № 17-5-20/01-6141
залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського
суду та постанову апеляційного суду – без змін.
Головуючий В.Овечкін
С у д д і Й.Мілевський
Є.Чернов