ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2002                                 Справа N 206/5643

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого         Овечкіна В.Е.,

суддів:             Чернова Є.В.,

                    Мілевського Й.Р.,

за участю представників:

позивача            Т.Шепель, Н.Шпак

відповідача         Є.Трясун

розглянувши         Кримської регіональної митниці

касаційну скаргу

на постанову        Севастопольського апеляційного

                    господарського суду

у справі            № 206/5643

арбітражного суду   Автономної Республіки Крим

за позовом          підприємця Г.Халінової

до                  Кримської регіональної митниці

Про   визнання недійсним талону відмови

                       В С Т А Н О В И В:

Рішенням  арбітражного  суду  Автономної  Республіки  Крим   від

10.06.2001  (суддя  Щепанська  О.А.)  у  справі  позовні  вимоги

задоволено; визнано недійсним талон відмови у здійсненні митного

оформлення  б/н від 15.06.2001, виданого Кримською  регіональною

митницею.

Рішення мотивоване тим, що у відповідності з гарантійною угодою,

укладеною  між Україною та Європейським банком реконструкції  та

розвитку  та  стандартними  положеннями  та  умовами  до  нього,

товари, сплачені за рахунок коштів кредитної лінії, звільняються

від сплати будь-яких податків.

Севастопольський   апеляційний  господарський   суд   у   складі

головуючого  –  Сотула В.В., суддів Голіка В.С., Шевченко  Н.Н.,

здійснюючи апеляційну перевірку в зв’язку з скаргою відповідача,

постановою  від 11.09.2001 рішення у справі залишив без  змін  з

тих же підстав.

Відповідач з рішенням та постановою у справі не погоджується,  в

зв’язку  з  чим звернувся з касаційною скаргою, в  якій  просить

рішення  та постанову у справі скасувати, в задоволенні позовних

вимог відмовити.

Свої  вимоги скаржник обґрунтовує тим, що, за його переконанням,

судами   попередніх  інстанцій  неправильно  застосовані   норми

матеріального  права. Зокрема, позивач зазначає,  що  міжнародні

угоди   відповідно   до   положень ст. 9   Конституції   України

( 254к/96-ВР  ) (254к/96-ВР)
          (на  які  посилались арбітражний суд Автономної

Республіки Крим  та   Севастопольський   апеляційний   суд     в

обгрунтування  своїх  висновків)  є   частиною     національного

законодавства України  лише за  умови  їх  ратифікації Верховною

Радою України. Крім того, відповідно до положень  ст.  16 Закону

України  “Про  систему оподаткування”  ( 1251-12  ) (1251-12)
          міжнародні

договори   з   питань  оподаткування  застосовуються  в  Україні

лише  за   умови  їх ратифікації Верховною Радою України. Докази

того, що  угода,  на  яку   посилається   позивач,  ратифікована

Верховною Радою України не надавались,  внаслідок  чого  вона не

може  вважатись  частиною національного   законодавства   та  її

положення    не    може  застосовуватись  при митному оформленні

товарів.

Позивач відзиву на касаційну скаргу не подав.

Колегія суддів перевірила матеріали справи у відкритому судовому

засіданні та зазначає таке.

Відповідно до положень ст. 8 Конституції України ( 254к/96-ВР  ) (254к/96-ВР)
        

в  Україні визнається і діє принцип верховенства права, а  норми

Конституції є нормами прямої дії і мають найвищу юридичну силу.

Як   зазначено   у   п.   1   розділу  ХV  Конституції   України

( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
         “Перехідні положення”, закони та інші нормативні

акти,  прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними

у частині, що не суперечить Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
        .

Згідно  положень ст. 9 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
          чинні

міжнародні  договори,  згода  про  обов’язковість  яких   надана

Верховною  Радою України, є частиною національного законодавства

України.

Таким  чином,  цією нормою закріплено існування певної  умови  –

ратифікації  міжнародного  договору  для  набуття  ним   статусу

частини національного законодавства.

Разом  з  цим,  в матеріалах справи відсутні як сама  угода  між

Урядом України та ЄБРР від 16.12.94, так і докази її ратифікації

Верховною Радою України або будь-які посилання на реквізити  або

джерела таких відомостей, дату ратифікації, оприлюднення та т.і.

Відповідно  до  змісту ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального

кодексу   України  ( 1798-12  ) (1798-12)
          ніякі  докази  не  мають   для

господарського  суду  заздалегідь встановленої  сили,  а  згідно

вимог  ст.  33  ГПК  України ( 1798-12 ) (1798-12)
         кожна  сторона  повинна

довести  ті  обставини, на які вона посилається як  на  підставу

своїх  вимог  і  заперечень.  Оскільки  зазначені  відомості   в

матеріалах  справи відсутні, колегія суддів дійшла висновку,  що

рішення   та   постанова   у  справі   прийняті   з   порушенням

процесуального законодавства, зокрема ст.ст. 33,43, п. 3 ст. 84,

п.  7 ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        . Зазначені недоліки можуть

бути усунені під час нового розгляду справи.

Крім  того,  при розгляді справи не враховані факти, встановлені

рішенням  ВАС  України по справі № 9/30 від  27.06.2001,  згідно

якого визнана недійсною довідка Мінфіну України від 27.07.2000.

Керуючись вимогами ст.ст. 108, 111-7-111-11, суд

                      П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Кримської регіональної митниці задовольнити

частково.

2.  Постанову Севастопольського апеляційного суду від 11.09.2001

у  справі № 2-6/5643-2001 та рішення господарського суду АР Крим

від 20.06.2001 по цій справі скасувати.

3.  Справу  передати  на  новий розгляд до  господарського  суду

Автономної Республіки Крим.