ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.02.2002 Справа N 9/208-1589
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддів: Кочерової Н.О.,
Рибака В.В., Ул?цького А.М.,
розглянувши прокурора м. Тернополя
касаційне подання на
рішення від 12.07.2001
у справі № 9/208-1589
арб?тражного суду Тернопільської області
за позовом прокурора м. Тернополя в інтересах
Держави в особі Державного інноваційного
фонду України, Тернопільського
регіонального відділенням. Тернопіль
(надалі скорочено “фонд“)
колективного сільськогосподарського
до підприємства “Агрофірма “Явір”, (надалі
скорочено “Агрофірма“) с. Горинка,
Кременецького району
Про звернення стягнення на заставлене майно на суму 200000
грн.
за участю представник?в:
позивача прокурор Генпрокуратури України - Демчук
Р.В., Слободяник О.Ю. дов. № 2082 від
29.12.2001
в?дпов?дача позивача у засідання не прибув
В С Т А Н О В И В:
27.04.2000 прокурор м. Тернополя звернувся з позовною заявою в
інтересах Державного інноваційного фонду України до агрофірми
“Явір” - про звернення стягнення майна відповідача, яке
знаходиться в заставі за договором застави від 04.02.97
укладеного регіональним відділенням інноваційного фонду
м. Тернопіль з відповідачем у зв'язку з невиконанням
відповідачем зобов'язання повернути суму позики, відповідно
договору № 61006-95 від 31.08.95, що був укладений між ними.
Відповідач відзив на позов не надав.
Господарський суд Тернопільської області розглянув позов по
суті, рішенням від 12.07.2001 (суддя Кропивна Л.В.) і у
задоволенні позову було відмовлено та визнано договір застави
недійсним, оскільки він містить умови, які суперечать принципам
договорів застави і не надають заставодержателю права вимагати
звернення стягнення на майно, яке належить заставодавцю,
відповідачу у справі.
Щодо вимог позивача змінити предмет спору та стягнути
заборгованість у сумі 200000 грн. суд відмовив в цій вимозі на
підставі не надання прокурором відповідного клопотання, тому ця
вимога фонду залишена без розгляду, як не оплачена державним
митом.
Не погоджуючись із висновками суду першої інстанції, прокурор
м. Тернополя звернувся з касаційним поданням, в якому просить
скасувати рішення суду, посилаючись на ст. 22 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка не передбачає
зміну підстави або предмету позову виключно у письмовому
клопотанні, а також, як вважає прокурор, визнання недійсним
договору застави здійснено судом без посилання на норми
матеріального права, які порушені умовами договору застави.
Одночасно прокурор просить відновити процесуальний строк для
подачі касаційного подання, оскільки рішення суду від 12.07.2001
отримано 10.10.2001, що є на думку прокурора поважною причиною.
Заслухавши доповідача та пояснення прокурора та представника
позивача колегія суддів дійшла висновку, що рішення
господарського суду Тернопільської області підлягає скасуванню,
справа - направленню на новий розгляд, клопотання прокурора
м. Тернополя про відновлення строку для подачі касаційного
подання - задоволенню.
Як вбачається з пунктів 3.1, 4.9, 5.3. інноваційного договору
№ 610006-95 від 31.08.1995 р. “фонд” зобов'язався внести вклад у
реалізацію проекту у сумі 20 млрд. крб. та реінвестувати вклад
на розширення виробництва інноваційної продукції, в разі
виконання “агрофірмою” зобов'язань по договору, а “агрофірма”
зобов'язалася, зокрема, до 28.02.97, повернути “фонду” вклад в
узгоджені строки.
21.02.97 та 22.04.99 додатковою угодою № 2 і № 3 до
інноваційного договору № 610006/95 від 31.08.95, сторони
частково його змінили та визначили нові кінцеві строки
повернення коштів інвестору, а саме: 31.08.98-31.12.99 -
відповідно додаткових угод.
21.02.97 сторони уклали договір застави майна-приміщення
пивзаводу, яке знаходиться в селі Горинка Кременецького району,
по вул. Сонячній, в якості забезпечення інноваційного договору
№ 610006-95 від 31.08.95. Застава, як забезпеченню інноваційного
договору не суперечить приписам ст. 181 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та
п. 4 ст. 7 Закону України “Про інвестиційну діяльність”.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі не керувався
приписами матеріального та процесуального права з цих
зобов'язань і не дав правильну правову оцінку доказам, наданим
позивачем у їх сукупності, що призвело до прийняття
неправильного рішення у справі.
Зокрема, статтями 19, 20 Закону України “Про заставу”
( 2654-12 ) (2654-12)
передбачено право заставодержателя задоволення своїх
вимог за рахунок заставленого майна в повному обсязі при
невиконанні заставодавцем зобов'язання, забезпеченого заставою.
Таким чином, заставодержатель при невиконанні зобов'язання
заставодавцем набуває прав на задоволення заставою боргу за
рахунок заставленого майна, зверненням стягнення на заставлене
майно при умові наявності невиконання зобов'язання на
забезпечення якого укладено договір застави.
Звернення стягнення на заставлене майно є правом, а не
обов'язком заставодержателя. Тому спір, пов'язаний з
невиконанням боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою
зобов'язання, пов'язаний з правом стягнення з боржника також
боргу слід було розглянути по суті, виходячи з вимог, викладених
у позовній заяві та з урахуванням права сторони - позивача до
прийняття рішення змінити предмет спору.
Слід зазначити, що посилання у рішенні суду на відсутність вимог
про стягнення заборгованості у сумі 200000 грн., є помилковим і
не відповідає змісту позовної заяви, поданої прокурором та заяві
“фонду” від 27.06.2000 та приписам статей 21-22 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Згідно позовної заяви, обставини наявності боргу у сумі 200000
грн. стали підставою для позовних вимог: про звернення стягнення
на заставлене майно на користь “Фонду” або стягнення суми боргу
на рахунок “фонду”.
Обставини списання боргу відповідним доказом матеріалами справи
не доведено, а також відсутні відомості про правоздатність
відповідача на час прийняття рішення, що з урахуванням
відсутності відгуку на позовну заяву, довідки органів
держстатистики про державну реєстрацію боржника або його
правонаступника виключало можливість вирішення спору по суті.
Висновки суду щодо невідповідності закону змісту п. 1.7.
договору є помилковими, виходячи з припису ст. 60 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, не можна поширювати на інші умови договору застави
не зазначивши невідповідність умов договору в цілому відповідним
правовим нормам.
Надання оцінки доказам без всебічного, повного і об'єктивного
з'ясування обставин справи в їх сукупності, виключає об'єктивну
юридичну оцінку по справі відповідно до правильного застосування
матеріального і процесуального права, що є підставою для
скасування рішення.
Обставини, викладені у клопотання про відновлення процесуального
строку, слід визнати поважними.
Керуючись ст. 42, 161, 178 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 1, 19,
20 Закону України “Про заставу” ( 2654-12 ) (2654-12)
, ст.ст. 21-22, 29,
53, 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
1.Клопотання прокурора м. Тернополя про відновлення
процесуального строку для подачі касаційного подання задоволити.
2.Рішення господарського суду Тернопільської області від
12.07.2001 у справі № 9/208-1589 скасувати, а справу скерувати
на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.