Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИШИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" січня 2002р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
За участю представників ТОВ ТПФ "ХХХ" Банк "УУУ"
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу ТОВ торгово-промислової фірми "ХХХ"
на рішення від ХХ.ХХ.2001 року господарського суду м. Києва
у справі № 000
за позовом акціонерного комерційного агропромислового банку "УУУ"
до ТОВ торгово-промислової фірми "ХХХ" Української міжбанківської
валютної біржі
про стягнення 101931,21 дол. США,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м. Києва від ХХ.ХХ.2001 у справі №
000 позов задоволено, з урахуванням збільшених позовних вимог
стягнуто з ТОВ ТПФ "ХХХ" (далі-Товариство) та Української
міжбанківської валютної біржі (далі- Біржа) на користь Київської
дирекції акціонерного комерційного агропромислового банку "УУУ"
(далі-Банк) відповідно по 68811,17 доларів США заборгованості та
по 509,65 доларів США витрат по сплаті державного мита. При цьому
рішення суду мотивоване тим, що Товариство не виконало власних
зобов'язань по оплаті за договорами про надання гарантій № 1 та №
2 від ХХ.ХХ.98 та додатковими угодами № 3 від ХХ.ХХ.99 до вказаних
договорів.
Крім того, Товариство і Біржа не виконали зобов'язань перед Банком
по договорам поруки № 5 та 6 від ХХ.ХХ.98, в зв'язку з чим
зобов'язані відповідати перед позивачем, як солідарні боржники.
Товариство у поданій касаційній скарзі просить рішення суду від
ХХ.ХХ.2001 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в
задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог Товариство
посилається на те, що господарським судом порушені норми
процесуального права та неправильно застосовані норми
матеріального права, що призвело до прийняття незаконного рішення.
Оскаржувач вважає, що суд не дав належну оцінку тій обставині, що
предметом договорів про надання гарантій є зобов'язання позивача
сплатити авансовий платіж за рахунок власних коштів на адресу
бенефіціара, у зв'язку з чим принципал сплачував позивачу
комісійні за надані гарантії сплати авансового платежу. Крім того,
в зв'язку з невиконанням Банком обов'язків перед бенефіціаром, а
також в силу ст.ст. 191, 194 196 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, відсутні
законні підстави стягнення з Товариства заборгованості по оплаті
комісійних. Одночасно оскаржувач вважає, що судом неправомірно
стягнуто з Товариства та Біржі суму штрафу за несвоєчасну сплату
комісійних, оскільки строк позовної давності за цією вимогою
скінчився.
Позивач у відзиві проти доводів касаційної скарги заперечує,
просить залишити рішення суду без зміни, а скаргу без задоволення,
як необгрунтовану. При цьому позивач зазначив, що в зв'язку зі
своєчасним зверненням бенефіціара до гаранта з вимогами повернення
наданих принципалу авансових платежів, а також відповідно до
укладених додаткових угод до договорів № 3, строк дії наданих
Банком гарантій продовжився до повного припинення забезпечених
ними зобов'язань. Вказані обставини свідчать про наявність у
Товариства обов'язків по сплаті комісій за користування
гарантіями. Крім того, в силу договорів поруки біржа є солідарним
боржником перед Банком.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським
судом обставин справи та правильність застосування норм
матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла
висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 47, 43, 82 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд оцінює докази за
своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному,
повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності, керуючись законом. При вирішенні
господарського спору по суті, за результатами обговорення усіх
обставин справи господарський суд приймає рішення.
Згідно ч.2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція використовує процесуальні права
суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові
господарського суду.
Разом з тим, оскаржуване рішення прийняте судом за неповно
встановлених обставин справи, без здійснення належної юридичної
оцінки тих обставин справи, які встановлені судом.
Як вбачається з матеріалів справи, ХХ.ХХ.98 між Банком та
Товариством були укладені договори про надання гарантії № 1 і № 2,
відповідно до яких Банк зобов'язався гарантувати фірмі "ААА"
(Німеччина) повернення авансових платежів в розмірі відповідно
1044000 доларів США та 1266000 доларів США у випадку невиконання
Товариством зобов'язань по продажу зернових згідно контрактів від
ХХ.ХХ.98 № 1 та № 2.
За користування гарантіями Товариство зобов'язалось сплачувати
позивачу комісії в розмірі 0,375% квартальних за кожний повний та
неповний квартал дії гарантії від граничної суми відповідальності
позивача по наданих гарантіях (п.4.3.1 договорів), а також 7%
річних від фактичної суми відповідальності банку по наданих
гарантіях (п.4.3.2. договорів). У відповідності до вимог п.п.4.4,
4.5 договорів строк виплати комісії настає з моменту надання
гарантій до закінчення строку їх дії. Термін дії гарантій
визначений п.2.2 договорів до 30 січня 1999 року і в подальшому
сторонами належним чином змінений або продовжений не був.
Додатковими двосторонніми угодами від ХХ.ХХ.99 Банк та Товариство
змінили редакцію договорів і встановили, що кінцевим строком
нарахування комісії є дата виконання Банком зобов'язань по
гарантії.
Власні зобов'язання Товариство виконало частково на суму 210977,40
доларів США лише по контракту № 1, в зв'язку з чим сума
відповідальності Банку по договору про надання гарантії № 1 склала
833022,60 доларів США, а по договору про надання гарантії № 2 -
1266000 доларів США. Зазначені суми заборгованості наведені
позивачем у позовній заяві для обґрунтування розрахунку стягуваних
комісій.
Отримавши ХХ.ХХ.99 платіжні вимоги від компанії "ААА" на суму
768098,23 доларів США та 1254997,78 доларів США, Банк зазначені
платежі не здійснив, незважаючи на те, що зобов'язання гаранта
перед бенефіціаром є незалежним від основного зобов'язання, а
умова негайної сплати коштів гарантом на першу вимогу бенефіціара
є незаперечною.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості по
сплаті комісій за період з ХХ.ХХ.98 по ХХ.ХХ.99, суд не врахував
вимоги ст. 61 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
та не дав правової оцінки
діям банку, який не виконавши власні зобов'язання щодо негайної
сплати коштів по гарантіям перешкодив настанню умови, яка припиняє
сплату комісійних на користь банку.
Крім того, приймаючи оскаржуване рішення про стягнення
заборгованості і штрафу у розмірі, який зазначений позивачем, суд
не взяв до уваги ту обставину, що вказана в платіжних вимогах
бенефіціара від ХХ.ХХ.99 фактична сума відповідальності банку по
наданих гарантіях не відповідає фактичній сумі відповідальності
гаранта, наведеній у позовній заяві та розрахунках банку.
В рішенні господарського суду від ХХ.ХХ.2001 не з'ясовані питання
щодо моменту виникнення у позивача права на позов про стягнення
штрафу, а також дотримання позивачем строку позовної давності.
Згідно до ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
порушення або неправильне застосування норм
матеріального або процесуального права є підставою для скасування
або зміни рішення або постанови суду.
За таких обставин оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а
справа передачі на новий розгляд. При новому розгляді суду
потрібно врахувати наведене і вирішити спір відповідно до вимог
закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
торгово-промислової фірми "ХХХ" задовольнити частково.
Рішення господарського суду м. Києва від ХХ.ХХ.2001 у справі № 000
скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду
м. Києва.