ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
24.01.2002
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула
касаційну скаргу ПП "Ніта" на постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 13-19 листопада 2001 р. за позовом
ПП "Ніта" до ДПІ у м. Горлівка про визнання недійсним рішення.
Рішенням господарського суду Донецької області від 31 липня
2001 р. в позові відмовлено на підставі статті 80 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
у
зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності без
поважних на те причин.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
13-19 листопада 2001 р. рішення залишено без змін з тих самих
підстав.
ПП "Ніта" у поданій касаційній скарзі просить рішення та
постанову скасувати, позов задовольнити, оскільки вважає, що
правовідносини, які виникли між позивачем - платником податку і
відповідачем - ДПІ з приводу застосування законодавства про
оподаткування, є податковими, а не цивільно-правовими, у зв'язку з
чим застосування судом до цих правовідносин цивільно-правових норм
у частині строку позовної давності, на думку скаржника, є
помилковим. Крім того, скаржник вказує на неврахування судом
роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від
06.11.2000 N 02-5/618 ( v_618800-00 ) (v_618800-00)
"Про деякі питання
застосування позовної давності при вирішенні господарських
спорів", відповідно до якого правовідносини, які виникають у
зв'язку із застосуванням державними органами щодо підприємств,
установ, організацій встановленої законодавством відповідальності
за вчинення протиправних дій, у тому числі за порушення
встановлених правил здійснення підприємницької діяльності, не є
цивільно-правовими. Тому правові підстави для застосування до
відповідних правовідносин строків позовної давності, передбачених
ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
, відсутні.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності застосування судом
першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і
процесуального права та заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників сторін, дійшла висновку, що оскаржувані рішення та
постанова підлягають залишенню без змін, а доводи скаржника -
відхиленню з таких підстав.
На спірні правовідносини, які склалися навколо обставин
визнання недійсним акта державного органу виконавчої влади, а саме
рішення органу державної податкової служби, прийнятого в березні
1996 року, поширюється дія статей 71, 75, 80 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
у
зв'язку з пред'явленням позивачем позову в цьому немайновому спорі
лише 20 червня 2001 року, чим спростовуються посилання скаржника
щодо незастосування строку позовної давності до податкових
відносин сторін.
Твердження скаржника грунтуються на необхідності розмежування
цивільно-правових та податкових правовідносин, проте вказані
обставини не мають значення для цієї справи, оскільки згідно з
імперативними вимогами статті 75 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
позовна давність
застосовується господарським судом незалежно від заяв сторін та
правової природи виникнення господарського спору.
Чинним законодавством України, в тому числі цивільним
законодавством, не передбачено жодних винятків щодо застосування
позовної давності до вимог про визнання актів державних органів
недійсними як форми захисту цивільних прав. Тому, в разі
підсудності такого немайнового спору господарському суду, до
відповідних позовів застосовується загальний строк позовної
давності, встановлений статтею 71 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Водночас касаційна інстанція вважає безпредметними посилання
скаржника для обгрунтування своїх заперечень на пункт 14
роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі
питання практики застосування позовної давності при вирішенні
господарських спорів" ( v_618800-00 ) (v_618800-00)
, оскільки з моменту набрання
чинності Законом України "Про господарські суди" ( 1142-12 ) (1142-12)
та
Законом України від 21 червня 2001 р. "Про внесення змін до
Арбітражного процесуального кодексу України" ( 2539-14 ) (2539-14)
роз'яснення Вищого арбітражного суду України не є обов'язковими
для застосування суддями при вирішенні господарських спорів.
Згідно з вимогами статті 4 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
вирішує господарські спори на підставі Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та законів України, а згадане роз'яснення не є
нормативним актом, обов'язковим для застосування учасниками
господарського процесу.
Крім того, зміст пункту 14 зазначеного роз'яснення
( v_618800-00 ) (v_618800-00)
свідчить про відсутність підстав для поширення
строків позовної давності лише до правовідносин відповідальності
підприємств, установ, організацій за порушення встановлених правил
здійснення підприємницької діяльності (здійснення певного виду
підприємницької діяльності господарським суб'єктом без відповідної
ліцензії тощо), але не податкових правовідносин.
Довільне тлумачення позивачем змісту зазначеного вище
роз'яснення не приймається до уваги.
Виходячи з наведеного, помилковими визнаються твердження
скаржника про те, що чинне законодавство не має встановленого
строку позовної давності для спірних правовідносин позивача та
відповідача, пов'язаних із пред'явленням ПП "Ніта" позову в цьому
немайновому спорі.
За таких обставин колегія дійшла висновку про правомірне
застосування судом першої та апеляційної інстанцій до спірних
правовідносин норм матеріального права в частині інституту
позовної давності та обумовлену цим відсутність підстав для
скасування первісного рішення та постанови апеляційного суду.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 4, 111-5,
111-7 - 111-9, 111-11 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Донецької області від 31 липня
2001 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду
від 13-19 листопада 2001 р. залишити без змін, а касаційну скаргу
ПП "Ніта" - без задоволення.
Надруковано:
"Господарське судочинство в Україні",
2004 р.