ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.01.2002 Справа N 3/210
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючої судді суддів Н.Кочерової,
Є.Борденюк, В.Рибака
розглянув у відкритому
судовому засіданні Державної податкової інспекції у
касаційну скаргу м. Полтава
на рішення
господарського суду
Полтавської області від 20.11.01
у справі № 3/210
за позовом Державного підприємства
“Полтавське управління геофізичних
до робіт“
Державної податкової інспекції у
м. Полтава
Про визнання недійсним рішення від 28.08.01 за
№ 1425/21-1238099514/12700-151
В засіданні взяли участь
представники сторін:
від позивача: — Гладун В.В. — дир.,
— АлямкінВ.В. —дов. від 03.01.02;
від відповідача: — Даниленко Я.П. — дов. від
25.12.01,
— Чекашкін С.В. — дов. від
25.12.01,
— КоманикВ.І. —дов. від 25.12.01,
Заслухавши доповідь судді Є.Борденюк, пояснення сторони, що
подала касаційну скаргу та є відповідачем у справі щодо
неправильного застосування судом норм матеріального права,
пояснення позивача та вивчивши матеріали справи, Вищий
господарський суд України у складі колегії суддів
В С Т А Н О В И В:
За результатами перевірки своєчасності сплати державним
підприємством “Полтавське управління геофізичних робіт”
узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану
вартість та з податку на прибуток у липні 2001 р., встановлений
податковим органом факт затримки підприємством сплати податкових
зобов'язань, про що складений акт № 15/21140 від 21.08.01 та
прийняте рішення від 28.08.01 про застосування та стягнення сум
фінансових санкцій за порушення граничних строків сплати
податкового зобов'язання.
Позовна вимога про визнання недійсним цього рішення ґрунтується
на тому, що згідно з п. 5.3.1 ст. 5 Закону України “Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
платник податків
зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання,
зазначеного у поданій ним податковій декларацій, протягом десяти
календарних днів, наступних за останнім днем відповідного
граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 ст. 4 цього Закону.
Відповідно до положень цієї норми позивач зобов'язаний подати
податкову декларацію до 20.07.01. Оплата відповідних податків
проведена через п'ять та через десять днів.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 20.11.01
позовні вимоги задоволені шляхом визнання недійсним
оскаржуваного рішення відповідача.
Рішення суду мотивоване тим, що порядок, у тому числі і терміни
сплати податків, визначений Законом України “Про порядок
погашення зобов'язань платників податків” суперечить порядку, в
тому числі і терміну сплати податків, визначеному Законом
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, зокрема, перший закон передбачає термін подання
декларації та визначає, що оплата зобов'язання здійснюється
протягом десяти днів, наступних за граничним строком для подання
декларації, тоді як два інших закони визначають терміни оплати
зобов'язань, до яких і входить подання декларації.
Оскільки Закон України “Про порядок погашення зобов'язань
платників податків” передбачає більш тривалий термін для сплати
зобов'язань, ніж Закон України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та Закон України “Про прибуток на
додану вартість”, судом застосоване положення пп. 4.4.1 ст. 4
Закону, яке передбачає стан конфлікту інтересів з причини
колізії норм, і, як наслідок, приймається рішення на користь
платника податку.
Державна податкова інспекція у м. Полтаві не погоджується з
рішенням у справі та посилається на те, що п. 1.2 ст. 1 Закону
встановлено, що податкове зобов'язання — це зобов'язання
платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових
фондів відповідну суму коштів у порядку та строки, визначені цим
законом або іншими законами. Закон України “Про порядок на
додану вартість” та Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
є спеціальними законами, а тому при
колізії норм застосовується спеціальний закон.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних
обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України у
складі колегії суддів дійшов висновку, що судом при прийнятті
рішення правильно застосовані норми матеріального права,
виходячи з такого.
Згідно з п. 5.3.1 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами”
платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму
податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій
декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за
останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого
підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання
податкової декларації.
Підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 визначає, що податкові
декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що
дорівнює, зокрема:
а) календарному місяцю — протягом 20 календарних днів, наступних
за останнім календарним днем звітного місяця.
Закон України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону) та Закон України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(п. 16.4
ст. 16 Закону) встановлюють, що платник податку подає податкову
декларацію у строки, визначені законом, отже, Законом України
“Про порядок погашення зобов'язань платників податків”.
Однак пункт 16.4 статті 16 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та абзац 2 підпункту 7.7.1
статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлює, що податок на прибуток та податок на
додану вартість сплачуються до бюджету не пізніше 20 числа
місяця, наступного за звітним періодом. Положення цих законів
щодо термінів сплати податків суперечить положенню Закону
України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків”.
Однак, виходячи із змісту преамбули Закону України “Про порядок
погашення зобов'язань платників податків”, цей закон є
спеціальним законом з питань оподаткування, статтею 5 якого
визначений порядок узгодження сум податкового зобов'язання
(п. 5.1, п. 5.2 статті) і строки погашення податкового
зобов'язання (п. 5.3 статті). Отже, оплата податків за цим
законом здійснюється шляхом погашення податкового зобов'язання і
за такою ж послідовністю, а сам закон є спеціальним законом і за
дією законів в часі має більшу юридичну силу.
Враховуючи, що відповідно до вимог підпункту 4.4.1 статті 4
цього Закону стосовно того, що при наявності конфлікту інтересів
рішення приймається на користь платника податку, Вищий
господарський суд України у складі колегії суддів дійшов
висновку, що відповідач у справі неправомірно не застосував
зазначені положення.
Крім того, згідно з підпунктом 17.1.7 Закону, відповідальність
наступає при умові, що платник податків не сплачує узгоджену
суму податкового зобов'язання протягом граничних строків,
визначених цим Законом. Отже відповідальність, яку застосував
податковий орган до підприємства за порушення ним положень інших
законів, є протиправною.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України у складі колегії суддів
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтава
залишити без задоволення.
Рішення від 20.11.01 господарського суду Полтавської області у
справі № 3/210 залишити без зміни.