ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.01.2002 Справа N 2/146а
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.
судді Васищака І.М.
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Госпрозрахункової бази громадського
харчування
Донецької облспоживспілки, м. Донецьк
на рішення арбітражного суду Донецької області від
25.12.2000р. та постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 17.10.2001р. у справі № 2/146а за позовом
Госпрозрахункової бази громадського харчування Донецької
облспоживспілки, м. Донецьк
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі
м. Донецька
про визнання недійсним рішення Державної податкової інспекції,
за участю представників сторін:
позивач: Ремез С.В. дов. № 28/1 від 20.12.2001р.;
Сапронова К.М. дов. від 18.01.2002р. Представник відповідача не
з'явився.
В С Т А Н О В И В:
За результатами перевірок позивача від 31.03.2000р. Державною
податковою інспекцією у Ленінському районі м. Донецька (далі -
ДПІ) виявлено приховування підприємством податку на землю за
період 1998р. та 1999р. На підставі результатів перевірки за
виявленні порушення Закону України “Про плату за землю”
( 2535-12 ) (2535-12)
рішенням ДПІ від 20.04.2000р.
№ 178/23-2/01747675/178 до Госпрозрахункової бази громадського
харчування Донецької облспоживспілки застосовано фінансові
санкції, донараховане податок на землю та нарахована пеня.
Госпрозрахункова база громадського харчування Донецької
облспоживспілки звернулась з позовом до арбітражного суду про
визнання недійсним згаданого рішення ДПІ.
Рішенням арбітражного суду Донецької області від 25.12.2000р.,
залишеним без змін постановою голови цього суду від
22.06.2001р., позов Госпрозрахункової бази громадського
харчування Донецької облспоживспілки про визнання недійсним
рішення Державної податкової інспекції, задоволене частково. А
саме, визнано недійсним рішення ДПІ у частині застосування до
відповідача фінансових санкцій та нарахування пені за порушення
вимог ст. 14,15 Закону України “Про плату на землю”. Ухвалюючи
зазначені судові акти, суд першої і наглядової інстанцій виходив
з того, що постановою від 28.10.1997р. арбітражного суду
Донецької області у справі № 36/1-15Б позивача визнано банкрутом
і тому на підставі п. 1.ст. 23 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
повинно припинятися нарахування неустойки (штрафу,
пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах
заборгованості банкрута. Що ж стосується донарахування
безпосередньо податку на землю, суд, керуючись ст. 35 АПК
України, прийняв як преюдіцію рішення арбітражного суду
Донецької області від 06.06.2000р. № 13/69а, яким встановлено,
що Госпрозрахункова база громадського харчування Донецької
облспоживспілки зобов'язана сплачувати податок на землю за
період 1998-1999рр.
Донецький апеляційний господарський суд, переглядаючи постанову
голови арбітражного суду Донецької області від 22.06.2001р. за
заявою Госпрозрахункової бази громадського харчування Донецької
облспоживспілки, погодився з висновками, на яких ґрунтується
зазначена постанова, та своєю постановою від 17.10.2001р.
залишив її без змін.
Не погоджуючись з рішенням арбітражного суду Донецької області
та постановою Донецького апеляційного господарського суду від
17.10.2001р., позивач звернувся до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати вказані
судові акти, посилаючись на порушення судами норм матеріального
та процесуального права. В обґрунтування своїх вимог скаржник
посилається на лист державної податкової адміністрації України
від 27.11.2001р. № 15749/7/18-0617, яким передбачено, що
нарахування земельного податку на лицеві рахунки суб'єктів
підприємницької діяльності, яких визнано банкрутами,
припиняється датою прийняття постанові, к господарського
(арбітражного) суду про визнання боржника банкрутом. Окрім
цього, скаржник вважає, що він не є землекористувачем і тому не
повинен взагалі сплачувати податок на землю.
Колегія суддів, розглянувши касаційну скаргу, заслухавши
пояснення представників сторін та приймаючи до уваги межі
перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на
підставі фактичних обставин справи застосування норм
матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних
судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає
частковому задоволенню з таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що ні судом першої, ні
апеляційної інстанцій не було досліджено той факт, чи є позивач
взагалі землекористувачем. Колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що ухвалюючи рішення та постанову щодо
визнання рішення ДПІ частково недійсним, суд першої та
апеляційної інстанцій неправомірно застосував норму приюдиції.
Так, відповідно до ст. 35 АПК України та ст. 35 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
факти, встановлені рішенням арбітражного
(господарського) суду під час розгляду однієї справи, не
доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть
участь ті ж самі сторони. Факт обов'язку позивача по сплаті
податку на землю у справі 13/69а не встановлено. У рішенні
арбітражного суду Донецької області у справі 13/69а в межах
позовних вимог досліджувався тільки факт правомірності
нарахування податку на землю саме за період 1998р., 1999р. та
перший квартал 2000р. Судом у справі 13/69а встановлено, що
рішенням ДПІ у частині нарахування податку за вказаний період
правомірно застосовані вимоги ст. 18 Закону України “Про плату
за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
. Питання про наявність у позивача
обов'язку по сплаті земельного податку не досліджувалось.
При розгляді справи № 2-146а судом першої інстанції не враховано
вимоги ст. 82 АПК України в редакції, чинній на момент розгляду
арбітражним судом справи, оскільки рішення повинно прийматися
судом за результатами обговорення всіх обставин справи. Крім
того, у ст. 38 АПК України визначено обов'язок арбітражного суду
не обмежуватись поданими документами і матеріалами, а
витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх
участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення
спору, у разі недостатності поданих сторонами документів.
Вимоги зазначених процесуальних норм судом не дотримані,
внаслідок чого ним неповно з'ясовані обставини, що мають
значення для вирішення спору.
Вказані порушення норм процесуального права арбітражним судом та
апеляційною інстанцією призвели до неповного з'ясування обставин
справи, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що
зазначеними судами дана правильна оцінка правомірності
нарахування земельного податку та зроблений відповідаючий нормам
матеріального права висновок щодо прав і обов'язків позивача.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9-111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Госпрозрахункової бази громадського
харчування Донецької облспоживспілки на рішення арбітражного
суду Донецької області від 25.12.2000 р. та постанову Донецького
апеляційного господарського суду від 17.10.2001р. у справі
№ 2/146а задовольнити частково.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
17.10.2001р., постанову арбітражного суду Донецької області від
22.06.2001р. та рішення арбітражного суду Донецької області від
25.12.2000р. у справі № 2/146а скасувати, справу передати на
новий розгляд до господарського суду Донецької області.