ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.01.2002 Справа N 1/1/474
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого суддів:
Першикова Є.В.
Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П.
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу
товариства з обмеженої відповідальністю агрофірми “Дмитрівська”
(надалі - Агрофірма)
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 01.10.2001
у справі № 1/1/474
арбітражного суду Запорізької області
за позовом Агрофірми
до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції (надалі
- Бердянська ОДШ)
про визнання рішення недійсним.
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: Лебедєв В.В. (за дов. № 47 від 27.03.2001);
- відповідача: не з'явилися.
За згодою сторони відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в
судовому засіданні 17.01.2002 було оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови колегії суддів Вищого
господарського суду України.
Рішенням арбітражного суду Запорізької області від 08.05.2001
(суддя Місюра Л.С.) позов задоволене. Визнано недійсним рішення
Бердянської ОДПІ № 1055-26-20/303160999-16341 від 22.12.2000.
Підставою для задоволення позову було звернення Агрофірми
доТретейського суду при Київській третейській палаті, у зв'язку
з чим, на думкусуду, нарахування відсотків за неповернення
іноземної валюти було зроблено безпідставно.
Постановою від 01.10.2001 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуюча -
Лотоцька Л.О., судді - Тищик І.В., Євстигнєєва О.С.) рішення
арбітражного суду від і 08.05.2000 скасовано, у позові
відмовлено. У поворот виконання рішення з Агрофірми на користь
Бердянської ОДПІ стягнуто 154 грн.
Судова колегія при прийнятті постанови про скасування рішення
дійшла висновку про невірне застосування норм матеріального
права і неповне з'ясування обставин, що мають значення для
прийняття правосудного рішення.
З постановою апеляційної інстанції не погоджується Агрофірма,
вважаючи, що Законом України “Про порядок здійснення розрахунків
в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
встановлено вичерпний перелік
судів, при зверненні до яких призупиняється термін нарахування
санкцій за ненадходження іноземної валюти.
Постановою апеляційної інстанції, на думку заявника, не
врахований вичерпний перелік судових органів, з моменту
звернення до яких припиняється нарахування фінансових санкцій.
Крім того ст. 2 вказаного закону передбачає, що імпортні
операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочки
поставки у випадках, коли така відстрочка перевищує 90
календарних днів з моменту здійснення авансового платежу на
користь постачальника імпортної продукції, потребують
індивідуальної ліцензії Національного банку України. Відповідно,
санкція з боку відповідача, яка могла б бути застосована в
даному випадку, може стосуватись виключно порушення термінів
відстрочки поставки продукції.
Чинне законодавство не передбачає відповідальності за “порушення
строків повернення валютних цінностей з-за кордону України”, ані
(як зазначено в акті перевірки, складеному відповідачем) за
“зовнішньоекономічну діяльність”, по якій було нараховане пеню
(як зазначено в рішенні, прийнятому відповідачем за результатами
перевірки).
На думку позивача, судова колегія апеляційної інстанції
неправильно застосовує норму матеріального права стосовно
списання нарахованої відповідачем пені. Арбітражний суд, на
думку позивача, цілком правомірно застосував положення пункту
18.1.3 статті 18 Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, оскільки списанню з платників
податків підлягають пеня та штрафні санкції, нараховані на
податковий борг, визначений в підпунктах 18.1.1 та 18.1.2 статті
18 цього Закону та несплачені до дня набрання чинності
цією статтею, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані у
зв'язку з порушенням строків розрахунків під час здійснення
операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Стаття 18
Закону набрала чинності 20.02.2001 (дата публікації Закону в
газеті “Голос України“).
Іншим порушенням норм процесуального права є те, що в порушення
пунктів 2.1.3 статті 97 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
(надалі - ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
)
відповідач не надав суду доказів надсилання копії апеляційної
скарги позивачеві, а також не надав суду доказів сплати
державного мита або ж доказів звільнення від сплати державного
мита в установленому законом порядку.
З точки зору невірного застосування норм процесуального права, а
саме статті 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, арбітражним судом
Запорізької області (рішення у справі № 2/1/641 від 09.04.2001
року, суддя Демченко О.І.) вже було встановлено, що пеня,
нарахована відповідачем позивачеві, підлягає списанню в силу
Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
. Вказане рішення набрало чинності у встановленому
порядку і сторонами оскаржено не було.
У зв'язку з вказаними обставинами заявник просить скасувати
постанову апеляційної інстанції та задовольнити позов.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу та додані до неї
документи, заслухавши пояснення представника Агрофірми, судова
колегія встановила, що в грудні 2000 року Бердянська ОДШ за
результатами перевірки дотримання Агрофірмою вимог законодавства
про розрахунки в іноземній валюті склала акт від 13.12.2000
№ 206. Як вказано в акті, Бердянська ОДНІ здійснювала перевірку
дотримання вимог валютного законодавства при виконанні
зовнішньоекономічного контракту № 14-06/00-В-Д за період
14.06.2000 - 11.12.2000. В акті було зазначено, що в рахунок
контракту № 14-06-00-В-Д від 14.06.2000 Агрофірма згідно заяви
на переказ валюти № 1 від 11.07.2000 з відміткою банку “Синтез”
про виконання здійснила попередню оплату у сумі 599980 доларів
США. Поставка товарів за імпортним контрактом повинна була бути
здійснена не пізніше 90 календарних днів з дати здійснення
платежу - не пізніше 08.10.2000. На час перевірки товари
Агрофірмою не були отримані, індивідуальна ліцензія НБУ на
відстрочку постачання імпортних товарів відповідно до ст. 2
Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній
валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
не отримувалась.
На підставі вказаного акту було прийнято рішення
№ 1055-26-20/303160999-16341 від 22.12.200 про застосування
фінансових санкцій у сумі 509685 грн. 36 коп. , як це
передбачено ст. 4 Закону України “Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
.
Апеляційна інстанція, розглядаючи справу по суті, з урахуванням
представлених додаткових документів, дійшла висновку, що при
прийнятті оскарженого рішення Бердянської ОДШ було враховано, що
Агрофірмою
допущено порушення вимог ст. 2 Указу Президента України від
27.06.99 № 724/99 та ст. 2 вказаного Закону.
Апеляційна колегія вважала, що при прийнятті рішення арбітражним
судом Запорізької області допущено неправильне застосування норм
матеріального права і неповно з'ясовані обставини, які мають
значення дляприйняття рішення.
Підставою для задоволення позовних вимог стали ті обставини, що
Агрофірма 26.10.2000 звернулася з позовною заявою до
Третейського суду при Київській Третейській палаті щодо
примусового стягнення з нерезидента 599980 дол. США.
На момент здійснення перевірки податковими органами
заборгованість по зовнішньоекономічному контракту складала
396000 дол. США.
Апеляційна інстанція дійшла висновку, що відповідно до ст. 2 і
вказаного закону імпортні операції резидентів, які здійснюються
на умові; відстрочки поставки, повинні бути виконані щодо
оплаченого авансу напротязі 90 днів. Оскільки продукція від
нерезидента повинна була бутипоставлена на митну територію
України у 90-денний термін з дня уплати занеї, з її
ненадходженням на підставі ст.ст. 1, 2, 4 вказаного Закону
виниклий підстави для стягнення пені за кожний день прострочення
у розмірі 0,3% суми: неодержаної виручки в іноземній валюті,
перерахованої у грошову одиниці України за валютним курсом
Нацбанку України на день виникнення заборгованості.
Вказана норма права також передбачає, що нарахування пені)
призупиняється у разі звернення суб'єкта господарювання до суду,
арбітражного суду або до Міжнародного комерційного арбітражного
суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій
палаті України зпозовом про стягнення заборгованості.
Згідно акту перевірки Агрофірми продукція від нерезидента у
90денний строк на митну територію України не надійшла. Даний
факт неоспорюється сторонами, тому ДШ мала права на нарахування
пені запрострочення поставки продукції відповідно до вимог ст. 4
Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній
валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
. Звернення позивача з позовом до
нерезидента у Третейський суд при Київській третейській палатіне
зупиняє нарахування і сплату пені, оскільки вказаним вище
законом, думку судової колегії, встановлений вичерпний перелік
удових органів звернення до яких іприйняття якими до свого
провадження позову резидент зупиняє нарахування пені.
Судова колегія не приймає до уваги доводи позивача, викладені
ним ч відзиву на апеляційну скаргу, оскільки в оспорюваному
рішенні чітко вказано що з боку позивача виявлено порушення
ст. 2 Закону України “Про порядої здійснення розрахунків в
іноземній валюті”, пеня нарахована відповідно до вимог ст. 4
цього ж Закону, а позовні вимоги стосуються не акту перевірки,
рішення ДШ. Разом з тим судова колегія вважає, що акт перевірки
нечітко визначає порушення законодавства, яке допустив позивач,
що призвело до звернення останнього з відповідним
позовом. Судова колегія такожприймає до уваги посилання позивача
на п. 18.1.3 ст. 18 Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, оскільки вказана норма
законодавства встановлює платежі, які підлягають списанню. Ця
стаття набула чинності з 20.02.2001, а рішення ДШ прийнято
22.12.2000, тобто до вступу у дію вказаного Закону. За таких
обставин відповідач мав право приймати рішення щодо нарахування
пені за порушення термінів розрахунку у сфері ЗЕД. Крім того,
суду не надано право вирішувати, які нараховані суми підлягають
списанню, а які не підлягають, оскільки проведення списання є
компетенцією податкових органів, а не арбітражного
(господарського) суду. Рішення же суду не може бути поставлено в
залежність від настання або ненастання певних обставин, як це
передбачено ст. 84 ГІЖ України.
У зв'язку з вказаними обставинами посилання заявника на
порушення ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є безпідставними,
оскільки це є два різні предмети спору по справі, яка розглянута
апеляційною інстанцією. У справі № 1/1/474 вирішувалося питання
про застосування Закону України “Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, а по справі
9 2/1/641 арбітражного суду Запорізької області вирішувалося
питання про застосування Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податку перед бюджетом та державними
цільовими фондами”. На підставі цього закону вирішувалося
питання про стягнення наявної заборгованості.
Касаційна інстанція вважає, що при прийнятті справи до розгляду
не допущено порушень вимог ст. 97 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
оскільки Державна податкова інспекція на підставі чинного
законодавства звільнена від сплати державного мита, а в
матеріалах справи (а.с. 97) є поштова квитанція про направлення
копії апеляційної скарги Агрофірмі. Про це свідчить також відзив
Агрофірми (а.с. 107, 108).
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 01.10.2001 у справі № 1/1/474 арбітражного суду Запорізької
області залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з
обмеженою відповідальністю агрофірми “Дмитрівська” - без
задоволення.