ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.01.2002 Справа N 3/86/218П
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого Овечкіна В.Е.
Мілевського Й.Р.
Чернова Є.В.
за участю представників
позивача
відповідача
розглянувши касаційну Лубенської об’єднаної державної
скаргу податкової інспекції Полтавської
області (далі-Лубенська ОДПІ)
на постанову від 10.10.2001
Харківського апеляційного господарського суду
у справі № 3/86/218П
за позовом Закритого акціонерного товариства
“Агро-плюс”
до Лубенської ОДПІ
Про визнання недійсним акта
ВСТАНОВИВ:
Рішенням арбітражного суду Полтавської області від 06.2001
(суддя Бунякина М.І.) позовні вимоги ЗАТ “Агро-плюс” задоволені
частково: рішення відповідача № 262-2/23561296/04-191, прийняте
на підставі акта перевірки дотримання позивачем вимог
податкового та валютного законодавства за період з 01.01.98 по
01.04.99, визнано недійсним в частині донарахування ПДВ (податку
на додану вартість) в сумі 13489,17 грн. і застосування
фінансових санкцій по цьому донарахуванню в сумі 13489,17 грн. В
іншій частині позову відмовлено. Судом не встановлено правових
підстав для донарахування ПДВ і застосування до позивача
фінансових санкцій.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
10.10.2001 (судді: Філатов Ю.М. – головуючий, Бабакова Л.М. і
Кравець Т.В.) рішення арбітражного суду Полтавської області
залишено без зміни з тих же підстав.
Поданою касаційною скаргою Лубенська ОДПІ просить постанову
апеляційного суду скасувати, вважаючи її такою, що не відповідає
вимогам матеріального права, зокрема, ст. 374 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, пункту 1.4 ст. 1, п. 7.3.4 ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності їх юридичної оцінки
судом при прийнятті оскарженої постанови дійшла висновку, що
вона підлягає залишенню без зміни, а касаційна скарга – без
задоволення з наступних підстав.
Відповідно до договору від 20.04.98 позивач (ЗАТ “Агро-плюс”)
передав СВО агрофірмі ім. С. Наливайка у позичку
сільгосппродукцію з терміном повернення до 1.09.98. Договором
передбачено обов’язок позичальника повернення сільгосппродукції
з можливою двосторонньою узгодженістю зміни асортименту, а не
передачу її у власність. Агрофірма ім. С.Наливайка договірні
зобов’язання виконала повернувши позичальнику – ЗАТ “Агро-плюс”
сільгосппродукцію з частковою зміною асортименту, що не
суперечить умовам договору.
Скаржник (відповідач), як правомірно встановив місцевий і
апеляційний суди, помилково визначив вказані договірні відносини
бартерними, по яких у встановленому порядку повинен був
обчислений і сплачений ПДВ, оскільки замість переданої позивачем
сільгосппродукції була повернута інша сільгосппродукція чим та,
яка була передана як позика.
Згідно ст. 374 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
за договором позики одна
сторона (займодавець) передає іншій стороні (позичальнику) у
власність або оперативне управління гроші або речі, визначені
родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути
займодавцю таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж
роду і якості. У спірних правовідносинах передавалися і були
повернуті речі, визначені родовими ознаками (сільгосппродукція).
Обов’язки з договору позики виникають тільки для однієї сторони
-–позичальника, який зобов’язаний повернути позикодавцю таку ж
суму грошей або рівну кількість речей такого ж роду і якості,
тобто договір позики є одностороннім договором і застосування до
такого договору правил оподаткування бартерних операцій
неправомірне, оскільки бартер (міна) є угодою двосторонньою. За
своїми ознаками “бартер” передбачає розрахунки за придбані речі
в іншій формі, ніж грошова, а позика – еквівалентне повернення
речей за родовими ознаками.
У правовідносинах по спірному договору від 20.04.98 між
позивачем і агрофірмою по позичці сільгосппродукції право
власності не змінювалось. Закон України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
при визначенні об’єкту оподаткування
ставить в залежність саме факт переходу права власності (п. п.
1.3, 1.4 ст. 1, ст.ст. 2, 3 Закону).
Частиною 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що касаційна інстанція
використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно
для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх
встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Касаційна інстанція вважає юридичну оцінку, дану апеляційним
судом обставинам справи такою, що грунтується на матеріалах
справи та чинному законодавстві і підстав для задоволення
касаційної скарги не вбачає.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 111-
11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Лубенської об’єднаної державної податкової
інспекції на постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 10.10.2001 у справі № 3/86/218П залишити без
задоволення, а постанову суду – без змін.
Головуючий В.Овечкін
Судді Й.Мілевський
Є.Чернов