Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Верховця А.А.

Тищенко А.І.

при секретарі:

За участю представників:

від позивача – Жейнова А.І. – юр.

від відповідача – Михалевська З.О. – юр.

від третьої особи – Гроленіцький Ю.П. – юр.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкрите акціонерне товариство "Мелітопольгаз"

на рішення Господарського суду м.Києва від 23.09.2008

у справі № 37/364 (Кондратова І.Д.)

за позовом Відкрите акціонерне товариство "Мелітопольгаз"

до Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

третя особа відповідача Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про зобов"язання підписати акти передачі-приймання природного газу за жовтень, листопад, грудень 2006 року за договором № 06/06-63 від 31.01.2006 року

На розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Мелітопольгаз" до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про зобов'язання підписати акти передачі-приймання природного газу за жовтень, листопад, грудень 20006 року за договором № 06/06-63 від 31.01.2006 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо своєчасності підтвердження обсягу газу, що поставляється позивачем шляхом складання підписання та скріплення печаткою акті приймання-передачі газу.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що необхідною умовою для наявності правовідносин за спірним договором між сторонами є необхідність отримання відповідачем у Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" імпортованого газу у відповідні періоди. Відповідач зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва № 7/765, 7/767 та 6/314 було встановлено, що НАК "Нафтогаз України" не мала в жовтні, листопаді та грудні 2006 року права власності на імпортований природний газ для постачання його за договором купівлі-продажу № 06/06-125 від 31.01.2006 року для Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Отже Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" також не мала права власності на імпортований природний газ для постачання його ВАТам, в даному випадку позивачу по справі № 37/364. Крім того, відповідач наголошує, що дорученням Мінпаливоенерго № 01/25-256 від 17.10.2006 року чітко визначено, що забезпечення виробничо-технологічних витрат та нормативних технічних втрат природного газу ВАТів по газопостачанню та газифікації здійснюється шляхом укладання договорів з ЗАТ "Укргазенерго". Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що не будучи власником імпортованого природного газу у спірний період, не має права підписувати акти приймання-передачі газу за жовтень, листопад, грудень 20006 року за договором № 06/06-63 від 31.01.2006 року.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.09.2008р. провадження у справі №37/364 було припинено на підставі ч.1 п.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України України у зв’язку з тим, що даний спір не підлягає розгляду у господарських судах.

Не погоджуючись з ухвалою суду позивач звернувся з апеляційною скаргою та просить її скасувати, оскільки вважає, що вона була прийнята з порушенням вимог чинного законодавства та не відповідає дійсним обставинам справи.

Заперечуючи проти ухвали суду, позивач у своїй апеляційній скарзі зазначає, що акти приймання передачі газу є підставою для розрахунків за договором, а також є первинними документами, що фіксують та підтверджують господарські операції, та відповідно до п.3.4. договору № 06/06-63 від 31.01.2006 року мають бути підписані з боку відповідача. За таких обставин, на думку позивача, його позовні вимоги про зобов’язання підписання актів передачі-приймання природного газу є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, колегією встановлено наступне:

Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій України" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності.

Згідно з частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Таким чином, серед переліку наведених статей відсутній такий спосіб захисту права як зобов'язання відповідача підписати акти приймання-передачі товару, відсутній і механізм виконання такого рішення суду.

Колегія зазначає, що предметом позову є матеріально - правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення, ця вимога повинна опиратись на підставу позову. В підставу позову не можуть входити такі обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі товару. З ними закон не пов'язує виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків. Вони лише підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову. Крім того юридичні факти можуть встановлюватись господарським судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки та обґрунтованості вимог.

Акти приймання-передачі за даними договором є підтвердженням наявності чи відсутності фактів передачі однією стороною та прийняття іншою стороною предмету договору, що є лише доказом, а не окремим обов'язком щодо виконання сторонами договірних зобов'язань за договором.

Пунктом 6 статті 6 Господарського кодексу України передбачено заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, а отже суд не може примусити суб'єкта господарювання підписати акт, оскільки це є втручання в його господарську діяльність, і, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення (дана правова позиція також підтверджується постановою Вищого господарського суду України № 6/516 від 15.11.2007року, постановою Вищого господарського суду України № 6/517 від 03.10.2007 року та постановою Верховного суду України від 16.09.2008 року).

Отже, позовна вимога позивача про спонукання підписати акти прийому-передачі природного газу суперечить способам захисту цивільних прав та інтересів, оскільки така вимога не призводить до поновлення порушеного права і не може бути самостійним предметом позову, а тому не може розглядатись господарським судом.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Враховуючи викладене, колегія приходить до висновку про те, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, а тому суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі з посиланням ч.1 п.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, ухвала господарського суду м. Києва від 23.09.2008р. є обґрунтованою та відповідає дійсним обставинам справи, а отже підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд –

1. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 23.09.2008р. у справі №37/364 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Мелітопольгаз" – без задоволення.

2. Матеріали справи №37/364 повернути Господарському суду м. Києва.