Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Григоровича О.М.

суддів: Гольцової Л.А.

Рябухи В.І.

при секретарі: Терещенко Я.О.

За участю представників:

від позивача - не з"явились,

від відповідача - Перевертун В.Г., дов.від 21.07.08 № 76,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Комерційний банк "Експобанк"

на рішення Господарського суду м.Києва від 01.10.2008 (підписано 21.10.08)

у справі № 46/126 (Шабунін С.В.)

за позовом Комунального підприємства "Міський інформаційний центр"

до ВАТ "Комерційний банк "Експобанк"

про стягнення 195,65 грн.

Комунальне підприємство "Міський інформаційний центр" (далі – позивач) звернулося з позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний банк "Експобанк" (далі – відповідач) 195,65 грн. заборгованості за фактичне користування місцем, що перебуває в комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій в рамках договору від 16.04.07 № 2399.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.08 № 05-5-22/4641 позовну заяву було повернуто без розгляду в порядку ст. 63 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.08 ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.08 № 05-5-22/4641 про повернення позовної заяви скасовано, матеріали справи передано для розгляду до суду першої інстанції.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 18.08.08 прийняв заву позивача до розгляду та порушив провадження у справі № 46/126.

Ухвалою від 08.09.08 суд першої інстанції здійснив заміну в порядку процесуального правонаступництва відповідача у даній справі – Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний банк "Експобанк" на його правонаступника – Відкрите акціонерне товариство "Комерційний банк "Експобанк".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.08 позов задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь позивача 195 грн. 65 коп. боргу та судові витрати у сумі 220 грн.

Рішення мотивоване тим, що у позивача наявні повноваження та компетенція на стягнення плати за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, а також право на звернення про стягнення відповідних сум, оскільки зазначені права надані йому уповноваженим органом, а, звертаючись до суду з даним позовом, позивач виступає в інтересах територіальної громади та виконавчого органу, органу її місцевого самоврядування. Разом з тим, відповідачем не надано суду акту прийому-передачі отриманого в користування місця для розташування стаціонарного щита 1,20х1,80х2 по вул. Бакуліна, 6 у м. Харкові. А спірний, визначений позовною заявою строк з 01.07.07 по 26.07.07 являє собою період часу, в який у відповідача не було правових підстав для користування саме місцем, наданим йому за договором від 16.04.07 № 2399, оскільки дозвіл від 27.06.07 № 11881 надавав право розміщувати сам об’єкт зовнішньої реклами з 20.06.07 по 15.08.07.

Суд першої інстанції визнав позовні вимоги про стягнення з відповідача плати за фактичне користування місцем для розташування спеціальної конструкції за період з 01.07.07 по 26.07.07 (з моменту закінчення строку дії договору та по дату демонтажу щита) обґрунтованими, оскільки у згаданий період відповідач не мав правових підстав користуватися місцем для розміщення спеціальної конструкції.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в позові.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач, зокрема, посилається на пункт 3 Порядку надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій (додаток № 2 до рішення виконкому Харківської міської ради від 20.10.04 № 977 "Про порядок розміщення зовнішньої реклами у місті Харкові" (далі – Порядок), згідно з яким позивач лише має право вимагати укладення договору про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій та отримання дозволу. Оскільки строк дії договору сплинув 30.06.07, докази пролонгації договору відсутні, то і підстави для стягнення коштів за фактичне користування місцем за період з 01.07.07 по 26.07.07 відсутні. Вимога в порядку, передбаченому частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, позивачем не пред’являлася, що, на думку апелянта, є підставою для відмови в позові.

Позивач вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Сторона, крім іншого, зазначила, що на підставі пункту 3 Порядку позивач також має право на отримання плати за фактичне користування відповідними місцями за весь час їх використання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.08 у справі № 46/126 порушено апеляційне провадження з призначенням її до розгляду на 03.12.08.

Представником позивача заявлено клопотання про розгляд апеляційної скарги без його участі (лист від 27.11.08 б/н).

Дослідивши наявні докази, обговоривши доводи скарги, відзиву, вислухавши представника відповідача, колегія суддів не знайшла підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 101 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ) апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 12.04.07 відділом реклами Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування Харківської міської ради відповідачеві було видано довідку про встановлення пріоритету на розміщення спеціальних конструкцій – щита стаціонарного (1,20х1,80х2) за адресою: м. Харків, вул. Бакуліна, 6 згідно з заявкою відповідача (вхідний № 2379, дата реєстрації 05.04.07).

Відповідно до абзацу 2 пункту 13 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 № 2067 (2067-2003-п) , у разі прийняття керівником робочого органу рішення про встановлення пріоритету заявника на місце розташування рекламного засобу, яке перебуває в комунальній власності, заявник протягом трьох днів укладає договір на тимчасове користування цим місцем.

16.04.07 між позивачем та Харківською філією відповідача було укладено договір № 2399 (далі – договір), за умовами якого позивач надає відповідачеві в користування місця, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій (місця) згідно з додатком № 1, який є невід’ємною частиною договору.

Сторони узгодили, що користуванням вважається тимчасове платне використання розповсюджувачем зовнішньої поверхні (користувачем) місць, які перебувають у комунальній власності, з метою встановлення на них спеціальних конструкцій, які знаходяться у користувача на законних підставах, та їх використання у формах, не заборонених чинним законодавством для розміщення зовнішньої реклами, а також обслуговування спеціальних конструкцій (підтримання в належному стані, наклеювання рекламоносіїв тощо).

Судом першої інстанції встановлено, що у відповідності до пункту 1.4 договору місця передаються відповідачеві згідно з актом прийому-передачі строком з 16.04.07 по 30.06.07. Виходячи зі змісту п.2.1 договору, цей строк дорівнює строку дії договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.04.07 позивач передав, а відповідач прийняв в користування місце № 20315, що перебуває в комунальній власності, для розташування спеціальної конструкції – щита стаціонарного 1,20х1,80х2 по вул. Бакуліна, 6 у м. Харкові.

На підставі пунктів 3.4.6, 4.1 та 4.5 договору відповідач зобов’язався до 25 числа кожного місяця авансово вносити платежі за користування місцями у сумі 233,28 грн.

Господарський суд міста Києва дійшов обґрунтованого висновку, що за умовами правочинів, укладених сторонами, за правовою природою їх слід відносити до договорів про надання послуг, оскільки, послуги, що надавалися позивачем відповідачу, споживалися останнім в процесі здійснення його господарської діяльності, що ним самим не заперечується.

Місцевий господарський суд дав правомірну оцінку рішенню виконавчого комітету Харківської міської ради від 06.06.07 № 516, з якого вбачається, що виконавчим органом органу місцевого самоврядування міста Харкова було доручено позивачеві протягом трьох місяців здійснити у встановленому порядку демонтаж рекламних конструкцій, зокрема, щита стаціонарного 1,20х1,80х2 по вул. Бакуліна, 6 у м. Харкові.

12.06.07 позивачем було видано наказ № 114 про проведення у тримісячний строк демонтажу спеціальних конструкцій, в тому числі, щита, який використовувався позивачем.

27.06.07 відділом реклами Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування Харківської міської ради за погодженням з позивачем в особі Департаменту зовнішньої реклами, спеціально уповноваженим органом з містобудування та архітектури, центральним місцевим органом виконавчої влади та на вимогу Державтоінспекції відповідачу було видано дозвіл № 11881 (том 2, арк.4-5) на розміщення зовнішньої реклами строком дії з 20.06.07 до 15.08.07 (адреса розташування рекламного засобу: м. Харків, вул. Бакуліна, 6, вид - щит стаціонарний 1,2х1,8м, 2 сторони, площа - 2,2 кв.м.).

Як було встановлено судом першої інстанції, 10.07.07 відповідач звернувся до відділу реклами Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування Харківської міської ради з заявою від 02.07.07 про продовження строку дії дозволу № 11881 на розміщення зовнішньої реклами по вул. Бакуліна, 6 у м. Харкові.

Проте 27.07.07 щит стаціонарний 1,2х1,8х2 "Експобанк, Харк. філія" по вул. Бакуліна, 6 у м. Харкові був демонтований, що підтверджується актом про проведення демонтажу спеціальних конструкцій № 5418 (том 1, арк.29), та не спростовується апелянтом.

Після закінчення строку дії договору та, відповідно, строку користування місцем для розміщення спеціальних конструкцій, відповідач продовжував користуватися зазначеним вище місцем, а тому, згідно з пунктом 3 Порядку розміщення зовнішньої реклами у місті Харкові зобов’язаний внести плату за фактичне користування місцем.

Частиною 1 статті 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад та встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад.

Стаття 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.

На підставі частини 1 статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Частиною 1 статті 16 Закону України "Про рекламу" передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що видаються виконавчими органами сільських, селищних міських рад, та в порядку, встановленими цими органами на підставі типових правил, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 5 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 № 2067 (2067-2003-п) , для регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами сільською, селищною, міською радою може утворюватись відділ, управління або уповноважуватися установа, організація.

Повноваження позивача щодо надання у користування місць розташування рекламних засобів встановлено пунктом 6 рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради "Про порядок розміщення зовнішньої реклами у місті Харкові" від 20.10.04 № 977.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивач є саме тим спеціально уповноваженим органом, який наділений органом місцевого самоврядування повноваженнями щодо регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами.

06.12.06 виконавчим комітетом Харківської міської ради ухвалено рішення № 1060 "Про зміни до деяких нормативних актів у галузі зовнішньої реклами", згідно з яким вирішено викласти у новій редакції Порядок надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій.

Згідно з пункту 2 даного Порядку позивачеві доручено погоджувати дозволи на розміщення зовнішньої реклами та переукладати договори про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій.

На підставі пункту З вказаного Порядку позивачеві надано також право отримувати плату за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій без укладення відповідних договорів про користування ними або без отримання відповідного дозволу.

Тому колегією суддів не приймається твердження апелянта про відсутність у позивача повноважень та компетенції на стягнення плати за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій.

Обґрунтованим є також висновок місцевого господарського суду, що встановлення на рівні територіальної громади можливості отримання спеціально уповноваженим підприємством плати за фактичне користування місцем, яке перебуває у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, є реалізацією органами місцевого самоврядування власних повноважень щодо управління належним до комунальної власності майном.

З матеріалів справи також вбачається, що в пункті 5.1 договору від 16.04.07 № 2399 сторони узгодили, що протягом 3-х днів після припинення його дії на будь-яких підставах, передбачених пунктами 8.1, 8.3 договору, відповідач зобов’язаний звільнити надані в користування місця і передати їх позивачу за актом прийому-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін. Місця вважаються фактично повернутими позивачу з моменту підписання таких актів.

Відповідачем не надано суду акту прийому-передачі отриманого в користування місця для розташування стаціонарного щита 1,20х1,80х2 по вул. Бакуліна, 6 у м. Харкові, що і не спростовується апелянтом. Крім того, судом першої інстанції правомірно встановлено, що такий щит було демонтовано позивачем за рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 516 та згідно з наказом позивача від 12.06.07 № 114.

Суд першої інстанції також обґрунтовано не прийняв посилання відповідача на незаконність демонтажу зазначеного щита, оскільки рішення від 06.06.07 № 516 та наказ від 12.06.07 № 114 станом на момент ухвалення судом першої інстанції рішення є чинними і відповідач, як заінтересована особа, не вчиняв дій щодо визнання їх недійсними (нечинними, скасування) у встановленому законодавством порядку.

Господарський суд міста Києва також правильно встановив, що сам демонтаж фактично відбувся 27.07.07, тобто тоді, коли у відповідача були відсутні підстави користуватися місцем, що перебуває у комунальній власності (м. Харків, вул. Бакуліна, 6), для розміщення зовнішньої реклами.

Отже, зважаючи на встановлені обставини справи, позовні вимоги про стягнення з відповідача плати за фактичне користування місцем для розташування спеціальної конструкції за період з 01.07.07 по 26.07.07 (з моменту закінчення строку дії договору та по дату демонтажу щита) є обґрунтованими, оскільки у вказаний період відповідач не мав правових підстав користуватися місцем для розміщення спеціальної конструкції, а тому відсутні підстави для відмови позивачеві у задоволенні позову.

Згідно зі статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач не довів обґрунтованості своїх заперечень.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги у зв’язку з відмовою у її задоволенні покладаються на апелянта у відповідності до ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 99, 101- 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.08 у справі № 46/126 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" – без задоволення.

2. Матеріали справи № 46/126 повернути до Господарського суду міста Києва.