2/165-11/59 Про стягнення збитків у вигляді неодержаних прибутків - 03.12.2008 Прийняття

На новий розгляд Господарського суду міста Києва передано позовні вимоги ТОВ "Техенергобуд" (враховуючи подані заяви про уточнення позовних вимог та відмови від частини позову) про стягнення з відповідача збитки у вигляді неодержаних прибутків в розмірі 4 395 104,63 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 06.10.2008 р. у справі №2/165-11/59 припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення збитків в розмірі 670000 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, оскаржив його до суду апеляційної інстанції з мотиву порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

В апеляційній скарзі позивач посилається на не повне дослідження судом всіх обставин справи. Стверджує, що протиправними діями відповідача (заборона доступу працівників позивача, в’їзду/виїзду автотранспорту на територію об’єктів оренди та до установки для виготовлення бітумних емульсійних матеріалів, що належала позивачу на праві приватної власності та розміщувалася на території відповідача) позбавив позивача можливості здійснювати користування орендованим та власним майном. Зазначене призвело до отримання останнім збитків у вигляді упущеної вигоди, неотримання прибутку.

Позивач також вважає безпідставним твердження суду про відсутність укладеної між сторонами угоди про розміщення установки на території відповідача в зв’язку із недодержанням сторонами письмової форми такого договору. На підтвердження наявності між сторонами договірних відносин щодо розміщення установки на території відповідача, позивач посилається на прив'язку установки до заводських мереж від 2001 року, розрахунок витрат тепла і пара від 18.09.2002 р., договір № 813-02 на користування електричною енергією від 01.09.2002 р., договір № 81Т-03 на постачання теплової енергії і холодної води на обладнання для приготування бітумних матеріалів ТОВ "Техенергобуд" від 01.03.2003 р., які укладені між ВАТ "Більшовик" та ТОВ "Техенергобуд".

Крім того, заявник посилається на помилковість висновку господарського суду щодо неможливості використання вказаної установки та провадження господарської діяльності без отримання позивачем відповідних дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки. Стверджує, що неотримання вказаних дозволів не призводить до неможливості провадження ним господарської діяльності, а лише вимагає усунення відповідних порушень у встановленому законом порядку та строки.

Відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечує повністю, вважає їх необґрунтованими, та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Оскільки оскаржуване рішення господарського суду вважає законним, просить залишити його без змін.

В обґрунтування власної позиції посилається на не укладення між сторонами договору на розміщення установки на його території, відсутність будь-якої усної домовленості. Доводи позивача щодо отримання ним збитків у вигляді упущеної вигоди в зв’язку з тим, що позивач був обмежений в можливості користування транспортними засобами, розміщеними на території відповідача у відповідності до угоди про внесення змін та доповнень до договору оренди №27-Б-99 від 01.11.1999 р., вважає необґрунтованими. В даному випадку в договорі оренди сторонами було чітко визначено цільове призначення орендованих об’єктів – під розміщення офісу.

Учасники були належним чином повідомлені про час та місце судових засідань (про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали суду про порушення провадження у справі). Однак, Прокуратура Солом’янського р-ну належними процесуальними правами щодо прийняття участі в судових засіданнях не скористалася, повноважного представника не направила, про причини своєї неявки суд не повідомляла. Судова колегія, заслухавши думку інших представників сторін, вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності представника Прокуратури Солом’янського р-ну м. Києва.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків та правомірно відмовив в позові, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу правомірності стягнення з відповідача збитків в сумі 4 395 104,63 грн., отриманих позивачем у вигляді упущеної вигоди в зв’язку із неможливістю останнім користуватися та розпоряджатися з 13.04.2004 р. (через заборону відповідача) належним йому на праві приватної власності майном - установки для виготовлення бітумних емульсійних матеріалів та автотранспорту, які були розміщені на території відповідача у відповідності до укладених між сторонами договорів оренди.

В даному випадку позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що порушення відповідачем положень укладених між сторонами договорів оренди, усної домовленості про розміщення об’єктів на його території, призвело до отримання позивачем збитків у вигляді упущеної вигоди, що полягає в неотриманні останнім прибутку від здавання в оренду транспортних засобів, що були розміщені на території відповідача, а також неотриманні прибутку від виробництва бітумних матеріалів, виконання будівельних робіт у відповідності до укладених договорів з третіми особами.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивач також посилається на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2004 р. у справі № 3/244, яким було задоволено позовні вимоги ТОВ "Техенергобуд" в повному обсязі та зобов'язано ВАТ "Більшовик" припинити дії, щодо перешкоджання позивачу здійснювати доступ його працівників та транспортних засобів до орендованих об'єктів та не перешкоджати вивозити належне позивачу майно з території ВАТ "Більшовик".

Під час розгляду спору господарським судом було встановлено, що між сторонами були укладені наступні договори оренди :

1) від 01.11.1999 р. договір № 27-Б-99 оренди будинку, споруди (іншого об'єкта нерухомості), за яким позивачу було передано службові кімнати в приміщенні заводоуправління загальною площею 82,65 кв. м за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 49/2.

09.08.2001 р. укладено угоду про внесення змін і доповнень до зазначеного договору, за яким в оренду позивачу на території цеху № 20 надано додаткову площу 528 кв. м., гаражні бокси площею 36 кв. м., приміщення електрокарної дільниці цеху № 20 площею 18 кв. м. Загальна площа додатково наданої в оренду становить 637 кв. м.

2) 17.09. 2002 р. укладено договір № 27-Б-99 оренди будинку, споруди (іншого об'єкта нерухомості) (належним чином засвідчена копія міститься у матеріалах справи), яким в оренду позивачу було передано службові кімнати в приміщенні заводоуправління загальною площею 82,65 кв. м. за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 49/2.

Як вбачається зі змісту укладених договорів, цільове призначення орендованих приміщень було визначено сторонами – для розміщення офісу (р.2 договору № 27-Б-99), відповідні зміни до цільового призначення орендованих приміщень сторонами не вносилися.

Угодами від 30.12.2004 р. сторони розірвали договір № 27-Б-1999 від 01.11.1999 р. та договір №27-Б-1999 від 17.09.2002 р.

Розглянувши обставини справи, судова колегія погоджується із висновком господарського суду щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків, пов’язаних із неможливістю використовувати розміщену на території відповідача установку для виготовлення бітумних емульсійних матеріалів. Позивач посилається на те, що він мав реальну можливість в 2004 році виробити та реалізувати вказаний обсяг мастики, а, отже, мав право розраховувати та міг реально за звичних обставин (якби права позивача не були порушені відповідачем) отримати прибуток від продажу виробленої продукції.

Згідно пояснень, наданих позивачем, підставою для розміщення належної йому на праві приватної власності установки на території відповідача було досягнення між сторонами усної домовленості з цього приводу. Зокрема, укладення між сторонами відповідної угоди в усній формі у відповідності до ст..ст. 42, 44, 45 ЦК УРСР.

Оскільки відносини сторін з приводу розміщення відповідних об’єктів на території відповідача варто кваліфікувати як правовідносини з майнового найму, а ст.. 257 ЦК УРСР (1540-06) встановлено обов’язкову письмову форму укладення такого договору, колегія вважає безпідставним посилання позивача на положення ст..ст. 42, 44, 45 ЦК УРСР щодо укладення між сторонами договору на розміщення цієї установки в усній формі.

Крім того, у відповідності до вимог ст. 33- 34 ГПК України позивачем не надано належних доказів на підтвердження наявності правових підстав щодо розміщення вказаних об’єктів на території відповідача. Умовами укладених між сторонами договорів оренди приміщень № 27-Б-1999 від 01.11.1999 р. та договір №27-Б-1999 від 17.09.2002 р. не передбачалося також розміщення установки для виготовлення бітумних емульсійних матеріалів та автотранспорту на території відповідача.

Крім того, як було встановлено господарським судом під час розгляду спору, з огляду на те, що виготовлення мастики на бітумній основі відноситься до переліку робіт підвищеної небезпеки, у відповідності до вимог Порядку видачі дозволу на початок роботи підприємств та оренду приміщень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2001 р. за № 150 (150-2001-п) , Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (п.3), Тимчасового порядку проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.10.2000 р. № 247 (z0004-01) (п.3.1., п.3.3.), ст. 11 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", у разі наявності у позивача наміру розпочати виконання робіт з підвищеної небезпеки, останній перед початком провадження таких робіт зобов’язаний був отримати відповідний дозвіл органу державного пожежного нагляду, Держнаглядохоронпраці, а також позитивний висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи. Доказів отримання цих дозволів позивачем суду не надано.

Натомість в судовому засіданні представником відповідача надано копії листів Управління з питань наглядово-профілактичної діяльності ГУ МНС України в м. Києві №3/2584 від 01.12.2008 р. та Головного державного санітарного лікаря Солом’янського р-ну м. Києва №2792ГП від 01.12.2008 р., які долучені колегією до матеріалів справи.

В листі №3/2584 від 01.12.2008 р. на запит відповідача Управління з питань наглядово-профілактичної діяльності ГУ МНС України в м. Києві повідомило, що за матеріалами наглядової справи по ВАТ "НВП Більшовик" та ТОВ "Техенергобуд" до органів державного пожежного нагляду Солом’янського р-ну м. Києва щодо отримання відповідних погоджень та розгляду проектно-кошторисної документації на впровадження нових технологій, механізмів, устаткування та виготовлення продукції відповідно до НАПБ А.01.001-2004 п.2.8. "Правил пожежної безпеки України" в 2002 р. та подальші роки вказані підприємства із відповідними заявами не зверталися.

Головний державний санітарний лікар Солом’янського р-ну м. Києва в листі №2792ГП від 01.12.2008 р. повідомив про те, що процес виробництва бітумних мастик супроводжується шкідливими хімічними чинниками виробничого середовища за ГОСТ 12.0.003-74 "Опасные и вредные производственные фактори", які можуть негативно впливати на здоров"я працюючих та навколишнє середовище.

Згідно ст. 10- 12, 15 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" № 4004-ХІІ від 24.02.94р. та наказу МОЗ України № 247 від 09.10.00р. "Про затвердження Тимчасового положення проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи" розміщення та ввод в експлуатацію установки для виготовлення бітумних емульсійних паст та мастик необхідно погоджувати з санепідслужбою та отримати висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи.

Постановою головного державного санітарного лікаря м.Києва №26 віді 7.08.00р. заборонено усім підприємствам та організаціям виробництво, реалізацію та застосування у виробництві в місті Києві бітумних та бітумно-каучукових гідроізоляційних мастик без наявності висновків державної санітарно-гігієнічної експертизи нормативної документації та гігієнічних висновків на вітчизняну продукцію.

Крім того, згідно з наданим роз’ясненням головного держсанітарного лікаря, розміщення установки для виготовлення бітумних емульсійних паст і мастик на території ВАТ "НВП "Більшовик" за адресою: м.Київ, пр-т Перемоги, 49/2, біля корпусу 5-А (цех №6) також неприпустимо в зв"язку з тим, що в санітарно захисну зону (1000м) згідно наказу МОЗ України № 173 від 19.06.96р., додаток 4, класу 1, п.4 "Підприємства, організації, на території яких здійснюється транспортування та розігрівання бітуму", підпадають громадські та інші будівлі.

З огляду на відсутність у позивача будь-яких правових підстав для розміщення на території відповідача бітумної установки, її використання, а також неотримання позивачем необхідних дозволів для провадження такої діяльності, підпадання громадських та інших будівель в санітарно-захисну зону, що виключає можливість транспортування та розігрівання бітуму, колегія визнає безпідставними доводи позивача щодо наявності у останнього реальної можливості виробляти та реалізовувати вказаний обсяг мастики, а, отже, розраховувати на отримання заявленого прибутку, а через заборону відповідача здійснювати користування установкою - завдання позивачу заявлених збитків.

З приводу тверджень позивача щодо заподіяння відповідачем збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 314 472,23 грн., оскільки, як стверджує позивач, він був позбавлений можливості використовувати транспортні засоби через перешкоди, що чинив відповідач, і тому позивач не зміг передати їх в оренду та отримувати прибуток згідно укладених ним договорів оренди транспортних засобів № 01 від 07.04.2004 р. та № 02 від 09.04.2004 р. з ТОВ "Укртрансінвест", колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

В обгрунтування власної позиції позивач посилається на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2004 р. у справі № 3/244 (набрало законної сили), і яким було встановлено, що з 13.04.2004 р. по 21.09.2004 р. відповідач перешкоджав позивачеві користуватись орендованим майном.

З матеріалів справи вбачається, що згідно рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2004 р. у справі № 3/244, яким задоволено позовні вимоги ТОВ "Техенергобуд", було зобов'язано ВАТ "Більшовик" припинити дії, що перешкоджають доступу працівників та транспортних засобів ТОВ "Техенергобуд" до орендованих об'єктів та не перешкоджати вивезти належне ТОВ "Техенергобуд" майно з території ВАТ "Більшовик".

За таких обставин відсутніми є підстави вважати, що транспортні засоби, якими як стверджує позивач, перешкоджає йому користуватися відповідач, знаходяться на території відповідача. Позиваче не надано належних доказів того, що належні позивачу транспортні засоби до вчинення перешкод в’їжджали та виїжджали з території відповідача.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши обставини справи, судова колегія погоджується із висновком господарського суду та вважає, що позивачем не доведено у відповідності до положень ст. 623 ЦК України, ст. 225 ГК України, порушення відповідачем договірних зобов’язань та завдання позивачу збитків (у вигляді упущеної вигоди) в зв’язку із неможливістю позивачем здавати в оренду автотранспорт, а тому господарським судом було правомірно відмовлено в позові в цій частині.

Оскільки в частині позовних вимог про стягнення з відповідача збитків у вигляді неодержаного прибутку від договору № 19/12-8 на виконання підрядних робіт від 01.04.2004 р., укладеного між позивачем та Будівельним управлінням Адміністративно-господарчого управління Служби безпеки України, в розмірі 670 000,00 грн., позивачем подано заяву про часткову відмову від позовних вимог, колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно припинив провадження в цій частині у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано відмовив в позові. Оскаржуване рішення відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам на час його прийняття, підстав для його скасування або зміни не вбачається.