14/20 Про стягнення коштів - 02.12.2008 Прийняття

Рішенням Господарського суду м.Києва від 22.10.2008 у справі №14/20позовні вимоги задоволено: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівна корпорація "Місто" на користь Українського консорціуму "Екосорб" 3 750,00 штрафу та судові витрати.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно- будівельна корпорація "Місто" звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м.Києва від 22.10.2008 у справі №14/20 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

Скаржник звертає увагу, що спірний договір купівлі - продажу №1-097-КЛ та Договір про бронювання об’єкта нерухомого майна № 1-097-КЛ були укладені 26.07.2006 р., в свою чергу, п.6.2 договору купівлі-продажу облігації № 1-097-КЛ, передбачено відповідальність за прострочення виконання покупцем обов’язків зі сплати вартості пакета Облігацій. Сторони за взаємною згодою погоджують трирічний строк позовної давності для вимог про стягнення штрафу, що, на думку відповідача, суперечить вимогам чинного законодавства України, а саме, Господарським кодексом України (436-15) не передбачено збільшення строків позовної давності. Відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), тобто Господарським кодексом України (436-15) передбачено лише існування загального та скорочених строків позовної давності й жодного слова - про збільшення строків позовної давності.

Таким чином, відповідач наполягає на тому, що вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій є необґрунтованими.

Позивачем був наданий відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що посилання відповідача на ст. 258 Цивільного кодексу України щодо застосування спеціальної позовної давності в один рік про стягнення неустойки є безпідставною, оскільки ч. 2 ст. 259 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 3.3 . договору купівлі - продажу облігацій № 1-097-КЛ сторони за взаємною згодою погоджують трирічний строк позовної давності для вимог про стягнення штрафу.

Таким чином, сторони керуються умовами договору, в якому вони врегулювали свої правовідносини та визначили строки позовної давності щодо стягнення штрафу.

Ухвалою від 12.11.2008 розгляд апеляційної скарги було призначено на 02.12.2008.

02.12.2008 р. до відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшла заява позивача про відмову від позовної заяви на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ).

Судова колегія не приймає надану позивачем письмову заяву у зв’язку з тим, що відповідно до вимог ст. 22 ГПК України, позивач вправі відмовитись від позову лише до прийняття рішення по справі в суді першої інстанції.

В судове засідання 02.12.2008 з’явились представники сторін, представник позивача заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі, а представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив рішення скасувати.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне:

До Господарського суду міста Києва звернувся з позовною заявою Український консорціум "ЕКОСОРБ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна корпорація "Місто" про стягнення 3 750,00 грн. штрафу за прострочення здійснення оплати вартості пакету облігацій згідно договору купівлі-продажу № 1-097 - КЛ від 26.07.2006 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані покладені на нього зобов’язання щодо своєчасної оплати вартості пакету облігацій, в зв’язку з чим позивач звернувся до суду першої інстанції з проханням стягнути з відповідача 3 750,00 грн. штрафу за прострочення оплати вартості пакету облігацій.

У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги не визнає, і стверджує, що він виконав свої зобов’язання за договором, а стосовно нарахування штрафних санкцій за прострочення здійснення платежів, то відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, відповідач зазначає, що п. 3.3. Договору не відповідає вимогам чинного законодавства, тому в позові має бути відмовлено, через закінчення строку позовної давності в один рік.

Судова колегія повністю підтримує позицію суду першої інстанції про позоволення позовних вимог з наступних підстав:

Між Українським консорціумом "Екосорб" (емітент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівна корпорація "Місто" (покупець), був укладений договір купівлі-продажу облігацій № 1-097-КЛ від 26.07.2006 (далі – Договір).

Відповідно до п.2.1 Договору емітент зобов’язувався продати, а покупець купити пакет облігацій, характеристика якого наведена у п. 2.2 Договору, по вартості, в строки та в порядку, що передбачені цим Договором.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав в повному обсязі зобов’язання, покладені на нього Договором.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 614 ЦК України).

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Аналогічна норма міститься і в ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України (далі – ГК України (436-15) ), та визначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно пунктів 1 та 2 статті 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України (436-15) , іншими законами або договором.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В п. 6.2 Договору сторони погодили, що у випадку прострочення виконання покупцем обов’язків зі сплати вартості пакета облігацій згідно п.3.3 Договору, покупець сплачує емітенту штраф у розмірі 0,5 відсотків від загальної вартості пакету облігацій. При цьому сторони за взаємною згодою погоджують трирічний строк позовної давності для вимог про стягнення штрафу відповідно до цього пункту Договору.

Пакет облігацій був придбаний покупцем одною частиною. Загальна вартість пакета облігацій становить 750 000,00 грн., а строк повної оплати вартості облігацій - 26.08.2006 р. (пункти 3.2, 3.3 Договору).

Відповідачем було порушено терміни оплати вартості облігацій та здійснено оплату частинами (11.09.2006 р. у сумі 290000,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 11.09.2006 р.; 13.09.2006 р. у сумі 450 000,00 грн. – банківська виписка від 13.09.2008 р., 14.09.2008 у сумі 10000, 00 грн. – банківська виписка від 14.09.2008).

За таких обставин, відповідач прострочив виконання зобов’язання, що є підставою для застосування правових наслідків у вигляді сплати штрафу.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання зобов’язання щодо строків оплати загальної вартості пакету облігацій в розмірі 750 000,00 грн., з нього підлягає стягненню штраф в розмірі 3750, 00 грн. (750 000,00 грн. х 0,5 %) у відповідності до вимог чинного законодавства та п. 6.2 Договору.

Судова колегія не приймає до уваги посилання скаржника на те, що п. 6.2 Договору суперечить нормам чинного законодавства, оскільки ч.1 ст. 175 ГК України, передбачено, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ст. 259 ЦК України).

Сторони скористались своїм правом та добровільно продовжили строки позовної давності щодо стягнення штрафу, що не суперечить нормам Цивільного та Господарського кодексів України (436-15) .

Обов’язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача, який мав довести, що ним було виконано зобов’язання по Договору вчасно.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м.Києва від 22.10.2008 у справі №14/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

1.Рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2008 у справі №14/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно- будівельна корпорація "Місто" – без задоволення.