10/484/08 Про стягнення заборгованості за отриманий товар - 11.11.2008 Прийняття

Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.09.2008р. у справі № 10/484/08 (суддя Алейнікова Т.Г.) у частині стягнення суми 7743грн. провадження у справі припинено. Стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Іскож-2000" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Гранат плюс" 65,28грн. державного мита, 75,52грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду прийнято з посиланням на ч.2 ст. 530 ЦК України, п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України та мотивовано тим, що основний борг у розмірі 7743грн. було сплачено відповідачем до винесення рішення по справі. Оскільки позивачем не було дотримано вимог ч.2 ст. 530 ЦК України щодо направлення відповідачу вимоги про сплату за поставлений товар до моменту подачі позову до суду, а строк виконання зобов’язання з оплати за товар не був погоджений, тому суд першої інстанції в частині вимог щодо стягнення з відповідача за період з 01.05.2006р. по 01.07.2008р. втрат від інфляції та 3 % річних відмовив.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду, в якій останній просить скасувати частково рішення господарського суду Запорізької області від 16.09.2008р. у справі № 10/484/08 з тих підстав, що висновки суду, викладені у судовому рішенні, не відповідають обставинам справи і рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також просить прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача за період з 01.05.2006р. по 01.07.2008р. втрат від інфляції у сумі 3725,29грн., 3 % річних у сумі 572,09грн., різницю судових витрат з держмита у сумі 57,66грн. та витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу у розмірі 45,48грн., а також державного мита за розгляд справи у апеляційній інстанції у сумі 102грн. Заявник апеляційної скарги зазначає, що згідно ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов’язаний сплатити за товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Пункт 1 ст. 222 ГК України встановлює, що підприємства та організації, які порушили майнові права та законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення претензії чи звернення до суду. Позивач наголошує на тому, що договір про відстрочку з відповідачем не укладався, а тому останній прийнявши товар був зобов’язаний оплатити його негайно. Більш того, апелянт стверджує, що відповідно до ст.ст. 536, 625 ЦК України, ст.ст. 218, 229 ГК України відсутність коштів у відповідача не звільнює його від зобов’язання своєчасно здійснити оплату за отриманий товар, а також покладає обов’язок сплатити відсотки за користування чужими грошима.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що оскаржуване рішення винесено з дотриманням норм діючого законодавства, а подана апеляційна скарга позивача є не обґрунтованою з огляду на таке. Строк виконання відповідачем зобов’язання щодо оплати товару не визначений, а тому позивач повинен був надіслати вимогу зі встановленням конкретного строку погашення заборгованості. Таким чином, відповідач вважає, що він був зобов’язаний оплатити товар у строк, вказаний у вимозі. Безпідставними є вимоги позивача щодо стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3 % річних, так як вимога на оплату заборгованості не була направлена позивачем відповідачу, а тому у останнього не виникло зобов’язання щодо оплати втрат від інфляції та 3 % річних за період вказаний у позові. На підставі викладеного, відповідач просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт без змін.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2008р. у справі № 10/484/08 апеляційна скарга позивача прийнята та призначена до розгляду на 11.11.2008р.

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2136 від 10.11.2008р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів головуючого судді Мойсеєнко Т.В., суддів Кричмаржевський В.А., Хуторной В.М., даною колегією прийнято постанову.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, тому справа розглядалась відповідно до вимог ст. 75 ГПК України за наявними матеріалами.

За клопотанням присутнього у судовому засіданні представника позивача судовий процес здійснювався без застосування засобів технічної фіксації та за його згодою в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Оскільки спір виник між суб’єктами господарської діяльності стосовно майново-господарських відносин, то відповідно до п.2 ст. 4 та п.1 ст. 175 Господарського кодексу України до спірних відносин слід застосовувати положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов’язки виникають з підстав, передбачених законом, а також з дій громадян і організацій.

Господарські зобов’язання виникають, як передбачено ст. 174 ГК України безпосередньо з закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 205 Цивільного кодексу України). Правочин у письмовій формі вчиняється шляхом складання одного документу, чи шляхом обміну листами, телеграмами тощо, які свідчать про досягнення сторонами згоди по всіх істотних умовах, необхідних для певного виду правочинів, та вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами (ст. 207 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Якщо договір укладається у спрощеній формі, то у документах, якими обмінюються сторони, мають міститись усі істотні умови договору певного виду.

Згідно статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду.

Необхідними, а значить і істотними, слід вважати умови, що виражають природу відповідного договору.

У п.1 ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Аналогічна норма міститься і у ст. 173 Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, за видатковими накладними № 0112-1 від 12.01.2006р. на суму 840грн., № 0426-3 від 26.04.2006р. на суму 1536грн., № 0426-4 від 26.04.2006р. на суму 480грн., № 0427-4 від 27.04.2006р. на суму 456грн., № 0417-4 від 17.04.2006р. на суму 396грн., № 0412-4 від 13.04.2006р. на суму 3000грн., № 0412-5 від 13.04.2006р. на суму 1035грн. ТОВ "НВП "Гранат плюс" (продавець) передало ЗАТ "Іскож-2000" товар на загальну суму 7743грн. (а.с. 11-14). Про прийняття відповідачем зазначеної продукції свідчить підпис уповноваженого представника позивача та печатка підприємства відповідача, а також довіреності видані ЗАТ "Іскож-2000" на отримання товару, зазначеного у вказаних вище накладних (а.с15-16). Крім того, факт отримання продукції від позивача за цими накладними відповідач визнав, що підтверджується актом звірки розрахунків станом на 30.07.08р. (а.с10).

У накладних вказано найменування продукції, її кількість, ціна за одиницю виміру і загальна вартість. Відповідач, виписавши довіреності на отримання товару і прийнявши його, погодився з запропонованими умовами.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що між сторонами фактично відбулися правочини з купівлі-продажу, оскільки сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов необхідних для даного виду договорів.

Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов’язки. Обов’язки позивача виразились у передачі товару, а обов’язки відповідача полягали в оплаті отриманого товару.

Пунктом 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, закону, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Разом з тим, ст. 692 ЦК України не визначає у який строк після прийняття товару покупець повинен виконати обов’язок з його оплати, тому до спірних відносин застосовуються вимоги ст. 530 ЦК України.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний термін від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, зі змісту ст. 530 ЦК України слідує, що обов’язок боржника виконати зобов’язання, строк виконання якого не визначений, виникає з моменту пред’явлення кредитором вимоги. Чинне законодавство не визначає форми такої вимоги та порядку її пред’явлення. Колегія суддів вважає, що вимога повинна пред’являтися у тій формі, в якій вона може бути доказом у господарському суді.

Як вбачається з матеріалів справи, у день передання товару за вище переліченими накладними позивач відповідачу під розписку вручав рахунки-фактури на оплату цього товару, які згідно звичаїв ділового обороту є документом, що продавець надає покупцю для оплати товару, тобто є в розумінні ч.1 ст. 530 ЦК України вимогою про оплату.

Крім того, у рахунках-фактурах (а.с. 37-40), наявних у матеріалах справи зазначено термін, у який цей рахунок дійсний до сплати.

Однак, відповідач у встановлений ст. 530 ЦК України семиденний термін від дати, отримання рахунків –фактур придбаний товар не сплатив.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем згідно виписок банку по зазначеним господарським операціям було сплачено 29.08.2008р. - 3000грн. (а.с.23), 21.08.2008р. – 2016грн. (а.с. 24), 27.08.2008р. – 456грн. (а.с.25), 20.08.2008р. – 2271,03грн. (а.с.26). Таким чином, відповідач оплатив отриманий товар за вказаними видатковими накладними на суму 7743грн03коп. вже після пред’явлення до суду позову, а саме: після 14.08.2008р.

Враховуючи те, що відповідачем було сплачено основний борг під час розгляду спору судом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України у цій частині позову, у зв’язку з відсутністю предмета спору.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що построчив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи положення даної норми закону, висновок господарського суду Запорізької області щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та суми інфляції є необґрунтованим та підлягає скасуванню в цій частині.

Факт прострочення строку оплати отриманого товару підтверджується матеріалами справи, тому позивачем правомірно заявлено на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України до стягнення суми інфляції та 3% річних. Однак, колегія суддів не погоджується з розрахунком суми інфляції та річних наданих позивачем.

Так, позивач здійснив розрахунок вказаних сум за всіма поставками за період з 01.05.2006р. до 01.07.2008р., але враховуючи вимоги ст. 253 ЦК України, днем прострочення оплати відповідача згідно рахунків від 26.04.2006р. є 04.05.2006р., згідно рахунку від 27.04.06р. є 05.05.06р. Крім того, за видатковою накладною № РН-0112-1 від 12.01.06р. на суму 840грн. строк оплати сторонами не угоджений. Рахунок - фактура № СФ-1226-3 від 26.12.2005р. на суму 840грн. не є в даному випадку вимогою про оплату, оскільки був виставлений безпідставно до здійснення сторонами правочину з купівлі-продажу. Інших доказів направлення чи вручення вимог про оплату товару, отриманого за накладною від 12.01.2005р. або узгодження сторонами терміну оплати цього товару позивач не надав.

Таким чином, прострочена сума оплати, на яку нараховують 3 % річних за період з 01.05.06р. по 01.07.08р. складає 4431,03грн.(рахунки-фактури № 0417-9 від 17.04.2006р. на суму 396грн., № 0413-3 від 13.04.2006р. на суму 3000грн., № 0413-4 від 13.04.2006р. на суму 1035,03грн.), за період з 04.05.06р.по 01.07.08р. складає 2016 грн.(рахунки-фактури № 0426-5 від 26.04.2006р. на суму 1536грн., № 0426-6 від 26.04.2006р. на суму 480грн.), за період з 05.05.06р. по 01.07.08р. складає 456грн.(рахунок-фактура № 0427-6 від 27.04.2006р. на суму 456 грн.).

Сума 3% річних, що нарахована на вказані прострочені суми оплати складає 448,43грн, виходячи з такого розрахунку:

2006р.: 138,36грн.= 89,23(4431,03грн.х3%/365дн.х245дн.(за період з 01.05.06р.-31.12.06р.))+40,10грн.(2016грн.х3% /365дн.х 242дн.(за період з 04.05.06р.-31.12.06р.) + 9,03 грн. ( 456грн.х3%/365дн х 241дн.(за період с 05.05.06р. по 31.12.06р.)).

2007р. : 207,09грн.= 6903,03грн.х3% /365дн.х 365дн.

2008р.: 102,98грн.=6903,03грн.х3% /366дн.х182дн.

Суми інфляційних, що підлягає стягненню за період з 01.05.2006р. по 01.07.2008р. складає = 10141,94-6903,03=3238грн91коп.. інфляційних втрат.

В задоволенні решти суми 3% річних та втрат від інфляції пред’явлених позивачем слід відмовити, як заявлених безпідставно.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що господарський суд Запорізької області не повністю з’ясував усі обставини справи, що призвело до прийняття неправильного рішення у справі в частині відмови у стягненні 3% річних та втрат від інфляції, яке враховуючи наведені обставини у вказаній частині слід скасувати.

Розподіл судових витрат здійснюється судом за результатами розгляду справи відповідно до правил встановлених ст. 49 ГПК за правилами України, зокрема у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

За таких обставин, судові витрати за розгляд даної справи у суді першої та апеляційної інстанції, згідно абзацу 2 ч.1 та абзацу 4 ч.5 статті 49 ГПК України, слід віднести на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. 49, ст. ст. 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Гранат плюс", м.Запоріжжя задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 16.09.2008р. у справі № 10/484/08 скасувати частково та прийняте нове рішення.

Позов задовольнити частково.

В частині стягнення основного боргу у сумі 7743грн. провадження у справі припинити.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Іскож-2000"(69034 м.Запоріжжя вул. Цимлянська,1,р\р26009388201 МФО313582 АБ "Металург" ЕДРПОУ 30599760) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Гранат плюс"(69096, м.Запоріжжя вул..Бородинська,6-А,р\р 2600701300036 Укрпромбанк, ЕДРПОУ 31584928) 3238грн.91коп. інфляційних витрат, 448,43грн. - 3 % річних, 114,30грн.- державного мита та 112,07грн.- витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу за розгляд у господарському суді Запорізької області.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Іскож-2000",( (69034 м.Запоріжжя вул. Цимлянська,1,р\р26009388201 МФО313582 АБ "Металург" ЕДРПОУ 30599760) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Гранат плюс" (69096, м.Запоріжжя вул.Бородинська,6-А,р\р 2600701300036 Укрпромбанк, ЕДРПОУ 31584928) 51грн. державного мита за розгляд справи у Запорізькому апеляційному господарському суді.