Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Процика Т.С.

суддів Городечна М.І.

Кузь В.Л.

при секретарі судового засідання Трускавецькому В.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України"Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України") від 14.03.2008р. № 07/773

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.04.2008р.

у справі № 3/277

за позовом ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз", м. Івано-Франківськ

про стягнення 4016 419, 80 грн.

за участю представників:

від позивача –Працьовита С.М. - представник;

від відповідача –Олексин Л.П. –начальник юридичного відділу.

У судовому засіданні апеляційного господарського суду 23.09.2008р. було оголошено перерву до 30.09.2008р.

Представникам сторін права і обов’язки, передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України (1798-12) ), роз’яснено.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 03.04.2008р., суддя Фрич М.М., позов задоволено частково, стягнуто з ВАТ по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз"на користь ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України"2 267 257 грн. 93 коп. основного боргу, 80000 грн. пені, 274338,21 грн. інфляційних збитків, 3% річних в сумі 39359,60 грн., 25500 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. інформаційно-технічних послуг; в решті частині - в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст.ст. 526, 549, ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України (435-15) ), ст.ст. 193, 233 Господарського кодексу України (далі ГК України (436-15) ), а також зокрема тим, що:

- сума боргу, яка є предметом даного спору, виникла станом на 31.12.2007р., а інфляційні та річні нараховані позивачем, починаючи з лютого 2006р.;вказані обставини доведено у судовому засіданні, у тому числі актом звірки розрахунків між сторонами; враховуючи наведене, суд прийняв до уваги доводи відповідача, оскільки інфляційні та річні не можуть виникнути раніше за спірну суму заборгованості; інша заборгованість не була предметом цього спору, а тому за таких обставин суд стягнув з відповідача річні та інфляційні з урахуванням терміну виникнення заборгованості, яка є предметом даного спору.

- зменшуючи розмір пені до 80000 грн., суд першої інстанції виходив з того зокрема, що стаття 233 Господарського кодексу передбачає, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржника, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні, не майнові, але і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; а також з того, що діючі тарифи на транспортування та постачання природного газу забезпечують тільки 75 % фактично необхідних витрат; звернення відповідача щодо перегляду встановлених тарифів не дало бажаного результату; така тарифна політика призводить до збитковості підприємства і в даний час фінансовий стан товариства є важким; відповідач надає послуг населенню і його діяльність має соціально-значиму скерованість.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України", позивач у справі, подало апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної скарги, в яких просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 3 квітня 2008р. у справі № 3/277 в частині зменшення інфляційних нарахувань, трьох відсотків річних та пені, задовольнити позовні вимоги ДК "Газ України" в частині стягнення інфляційних, трьох відсотків річних та пені в повному обсязі.

Скаржник посилається зокрема на те, що при винесенні оскарженого рішення господарським судом порушено норми матеріального права та процесуального права, а саме: ст.ст. 509, 525, 526, 625 ЦК України, ст.ст.47, 34, 38, 43 ГПК України (1798-12) .

ВАТ "Івано-Франківськгаз", відповідач у справі, подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.04.2008р. у справі № 3/277 - без змін з підстав правомірності і обґрунтованості рішення.

Представники сторін у судових засіданнях підтримали свої доводи та заперечення, викладені відповідно в апеляційній скарзі, доповненні до апеляційної скарги та у відзиві на апеляційну скаргу, а також поясненнях, наданих у судових засіданнях.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, суд встановив наступне.

ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України"звернулося до господарського суду з позовом до ВАТ "Івано-Франківськгаз"про стягнення з нього 4 016 419 грн. 80 коп. заборгованості, в тому числі: 2 267 257 грн. 93 коп. основного боргу, 181 729 грн. 79 коп. пені, 1 220 291 грн. 17 коп. інфляційних збитків та три відсотки річних на суму 347 140 грн. 91 коп. за поставлений природний газ протягом січня-вересня 2006 року відповідно до договору № 06/06-68 від 31.01.2006р.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 31.01.2006р. між ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України"(Постачальник) та ВАТ "Івано-Франківськгаз"(Покупець) був укладений договір на постачання природного газу № 06/06-68 (далі договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов’язується передати у власність Покупцеві природний газ для нормованих втрат, а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору (а.с.а.с.15-21).

На виконання умов укладеного між ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України"та ВАТ "Івано-Франківськгаз"договору № 06/06-68 від 31.01.2006р. на постачання природного газу позивач за період з січня по вересень (включно) 2006 року поставив відповідачеві природний газ для нормованих втрат в обсязі 33 218,150 тис. м. куб. на загальну суму 13 737 719 грн. 83 коп., що підтверджується актами передачі-приймання природного газу за кожний місяць 2006 року, підписаними представниками сторін та завіреними печатками компанії та товариства (а.с.а.с.22-31).

Згідно з п.5.1. зазначеного договору розрахунки за газ Покупець здійснює грошовими коштами в національній валюті України шляхом поточного перерахування на рахунок Постачальника протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок проводиться Покупцем на підставі акту приймання-передачі газу не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1, ч.2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.1, ч.6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб’єктами господарювання товарів негосподарюючим суб’єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу.

Згідно із ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. При цьому, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Тобто, підстави виникнення зобов’язань (цивільних прав та обов’язків) встановлені ст. 11 ЦК України, вони виникають зокрема з договорів (що і є у цьому випадку), тобто носять диспозитивний характер. Це полягає у обов'язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов'язання, визначені умовами цього договору.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч.1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч.2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 174 ГК України Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Позивач стверджує, що відповідач свої зобов’язання щодо оплати отриманого газу на суму 13737719,83 грн. виконав частково на суму 11470461,90 грн., і на день заявлення позову за ним рахується борг на суму 2267257,93 грн.

Цей борг відповідач як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції визнає повністю.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується відповідними документами (актами приймання-передачі природного газу, платіжними дорученнями на оплату за поставлений природний газ, заяв про зарахування зустрічних однорідних позовних вимог, актів звірки розрахунків) (а.с.а.с.13-14, 76, 88-91), а також визнається відповідачем (вчинення ним дій щодо часткової оплати товару, відсутність (неподання) ним заперечень щодо суми боргу), - сума основного боргу у відповідності до договору, становить 2267 257, 93 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

За таких обставин місцевий господарський суд правомірно задоволив позов в частині стягнення 2267257,93 грн. як обґрунтовано заявлений і визнаний відповідачем.

Щодо тверджень відповідача про набрання чинності договором від 31.01.2006р. № 06/06-68 - 21.02.2006р., то суд апеляційної інстанції відзначає наступне.

Відповідач посилається на те зокрема, що з врахуванням положень норм ч.2 ст. 180, ч.6 ст. 181 ГК України, договір від 31.01.2006р. № 06/06-68 набрав чинності з моменту підписання протоколу узгодження розбіжностей (21.02.2006р.), а не з 01.01.2006р., як зазначено у п.10.1 цього договору, відповідно розрахунок за цим договором повинен був бути проведений не пізніше 10 числа наступного за місяцем поставки газу (тобто 10 березня 2006р.), на підставі акту приймання-передачі газу за звітний місяць. Відповідно позивачем повинно було бути нараховано три проценти річних та інфляційні збитки, починаючи з 11 березня 2006 року, а не як було зроблено позивачем - починаючи з 11 лютого 2006 року.

Апеляційний господарський суд відзначає, що такі твердження є безпідставними з огляду на наступне.

Як вже було зазначено, 31 січня 2006 року між сторонами у справі було укладено спірний договір.

Протоколом розбіжностей від 15.02.2006р. (а.с.18) покупець запропонував п.2.4 договору викласти у своїй редакції, а п.5.2 виключити.

21 лютого 2006 року було підписано Протокол узгодження розбіжностей (а.с.19), яким сторони договору дійшли згоди про укладення договору в редакції Постачальника.

З огляду на викладене та з врахуванням ч.1 ст. 631 ЦК України спірний договір укладено між сторонами у справі 21.02.2006р.

Згідно з ч.3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Відповідно до п.10.1 договору № 06/06-68 на постачання природного газу від 31 січня 2006 року даний договір набирає чинності з моменту підписання сторонами, поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами з 1 січня 2006 року і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2006 року, а в частині проведення розрахунків за газ –до їх повного здійснення.

Таким чином, умови згаданого договору поширюються на правовідносини між позивачем та відповідачем, які виникли з 1 січня 2006 року, а тому безпідставним є посилання відповідача на неправомірність нарахування позивачем пені, трьох відсотків річних та інфляційних збитків на суму заборгованості, починаючи з 11 лютого 2006 року, тобто наступного дня за останнім днем остаточного розрахунку за поставлений природній газ у попередньому місяці (п.5.1 договору).

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1, ч.3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань"платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з ст.3 вищазгаданого Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи, що відповідно до положень норм ст.ст. 526, 530 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк, відповідачем ці строки порушені, у зв’язку з чим він повинен нести відповідальність, передбачену умовами договору (п.6.2 та п.6.3) у вигляді сплати пені, що за період з 18.06.2007р. по 18.12.2007р. становить 181729, 79 грн.

Згідно з ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У цьому випадку позивач не пред’являв позовної вимоги в межах цього провадження у даній справі (спору) про стягнення з відповідача збитків; також доказів понесення ним збитків подано не було.

Право зменшувати розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, надано суду також п.3 ст. 83 ГПК України.

За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції у тому, що приймаючи до уваги клопотання відповідача про зменшення суми нарахованої пені, враховуючи, що:

- заборгованість за спожитий природний газ виникла у зв’язку з важким фінансово-економічним станом товариства внаслідок великої дебіторської заборгованості, про що свідчить звіт про фінансово-економічну діяльність ВАТ "Івано-Франківськгаз"та проблемні питання господарської діяльності товариства, відповідно до листа № 23323/0/1-08 від 24.04.2008р. (є в матеріалах справи);

- діючі тарифи на транспортування та постачання природного газу забезпечують тільки 75 % фактично необхідних витрат, а звернення відповідача щодо перегляду встановлених тарифів не дало бажаного результату;

- така тарифна політика призводить до збитковості підприємства і в даний час фінансовий стан товариства є важким,

судом на підставі п.3 ст. 551 ЦК України, п.1 ст. 233 ГК України, п.3.ст. 83 ГПК України зменшено розмір пені і стягнуто з відповідача 80000 грн. пені.

Також, суд першої інстанції врахував доводи відповідача про те зокрема, що на даний час у нього відсутнє джерело погашення штрафних санкцій.

Крім того, відповідно до переліку об’єктів, що пропонуються для включення до Генерального плану подолання наслідків стихійного лиха, затвердженого головою ВАТ "Івано-Франківськгаз"та погодженого першим заступником голови Івано-Фраківської ОДА, вартість робіт по капітальному ремонту зазначених об’єктів становить 16723889,4 грн., що також призвело до погіршення фінансово-економічного становища відповідача.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.4 ст. 232 ГК України відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

За період з лютого 2006р. по листопад 2007р. (включно) розмір інфляційних нарахувань відповідно до розрахунку, зробленого судом апеляційної інстанції, становить 734453,69 грн., а також три проценти річних від простроченої суми за період з 11.02.2006р. по 30.11.2007р. (включно) відповідно до обґрунтованого розрахунку, зробленого позивачем (в якому також враховано суми, на які зменшився борг на підставі заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог), становить 347140,91 грн.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 485837,48 грн. інфляційних нарахувань задоволенню не підлягають, оскільки позивачам інфляційні нарахування здійснені на суму боргу з сумою інфляційних нарахувань за попередні періоди (це підтверджується його розрахунком суми, на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних процесів за період з лютого 2006 року по листопад 2007 року включно (а.с.6), який судом апеляційної інстанції не приймається, тоді як ч.2 ст. 625 ЦК України передбачає нарахування індексу інфляції тільки на суму боргу, що також додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р (v2-97700-97) , відповідно до якого у випадку коли відшкодуванню підлягає сума, яка складається з внесків, зроблених в різний період, кожен внесок перемножується на індекс інфляції відповідного періоду, результати підсумовуються.

З огляду на викладене, помилковим є висновок місцевого господарського суду про те, що сума боргу у цій справі виникла за станом на 31.12.2007р., відповідно є помилковим і нарахування з цієї дати трьох процентів річних та інфляційних збитків, що складають за розрахунками відповідача (а.с.а.с.76. 77, 78, 88-91), поданими суду першої інстанції, відповідно 39359,60 грн. і 274338,21 грн.

Також, помилковим є розрахунок трьох процентів річних та інфляційних збитків, поданий відповідачем суду апеляційної інстанції, оскільки як вже було відзначено вище, розрахунок трьох процентів річних та інфляційних збитків був зроблений відповідачем, починаючи з березня 2006 року, а не з лютого 2006 року. Крім того, при розрахунку трьох відсотків річних від простроченої суми відповідач за кожен конкретний місяць враховував загальну суму проплати і загальну кількість днів прострочення, проте, як вбачається з матеріалів справи, у кожному конкретному місяці відповідачем здійснювалось погашення суми боргу не одним платежем, а декількома і в різні дні, відповідно і нарахування трьох відсотків річних повинно було бути здійснене, починаючи з конкретної дати проведення конкретного платежу.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи положення норм ст.ст. 4-3, 32, 33, 34 ГПК України, та оцінюючи усі докази, які містяться у матеріалах справи, Львівський апеляційний господарський суд вважає рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.04.2008р. у справі № 3/277 таким, що підлягає скасуваннню частково.

Судові витрати за розгляд справи слід покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський

1. Апеляційну скаргу задоволити частково.

2. Скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.04.2008р. у справі № 3/277 частково. Прийняти нове рішення.

3. Позов задоволити частково. Стягнути з ВАТ по газопостачанню та газифікації "Івано –Франківськгаз", 76010, вулиця Ленкавського, 20, місто Івано-Франківськ (р/р 260000100076 в ТОВ КБ "Фінансова ініціатива", МФО 380054 код ЄДРПОУ 03361046) на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", 04116, вулиця Шолуденка, 1, місто Київ (р/р 260083013814 в ГОУ ПІБ України, МФО 300012, код ЄДРПОУ 31301827) - 2 267 257 грн. 93 коп. основного боргу, 80000 грн. пені, 734453,69 грн. інфляційних збитків, 347140,91 грн. трьох відсотків річних.

4. Відмовити в позові в частині стягнення 101729,79 грн. пені та 485837,48 грн. інфляційних збитків.

5. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції та перегляд рішення в апеляційному порядку слід покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

6. На виконання цієї постанови місцевому господарському суду видати відповідні накази.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку