Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - РозенкоТ.С. – представник, дов. №03-165 від 22.09.2008;

від відповідача - не викликався та не з’явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Конотопавтотранс-15961"

на рішення Господарського суду м.Києва від 21.07.2008

у справі № 33/238

за позовом ВАТ "Конотопавтотранс-15961"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮВС"

про стягнення 176667,42 грн.

Розпорядженням В.о. голови Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2008 №01-23/1/1 змінено склад колегії суддів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2008 у справі №33/238 в позові відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що на виконання умов договору №1/17 позивач виставив для оплати відповідачу рахунки на загальну суму 784200,15 грн., а відповідач провів оплату за надані послуги на суму 633120,23 грн., у зв’язку з чим на день подання позовної заяви у відповідача існувала заборгованість перед позивачем на суму 151079,92 грн.; представник відповідача подав клопотання про застосування строку позовної давності; враховуючи положення ч. 5 ст. 315 ГК України, ст.ст. 256, 257, ч. 1 ст. 258, ч. 5 ст. 261 ЦК України і п. 3.1 договору №1/17, строк позовної давності, в межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу, закінчився 01.07.2007, а позовна заява надійшла до суду 26.05.2008, тобто після закінчення шестимісячного терміну; крім того, відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги; позивачем пропущено строк, в межах якого він може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, при цьому обґрунтованого клопотання про поновлення строків позовної давності не подано, у зв’язку з чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2008 у справі №33/238 з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник стверджує, що договір №1/17 є договором про надання транспортно-експедиторських послуг, що підтверджується, зокрема, наявністю в договорі п. 2.1.5, згідно з яким позивач зобов’язаний виконувати транспортно-експедиторські операції по перевезенню вантажів та забезпеченню його збереження.

Позивач зазначає, що сторонами були складені акти виконаних робіт в кількості 17 штук, в яких вказано, що позивачем було надано відповідачу транспортно-експедиторські послуги по перевезенню цукрових буряків на загальну суму 784200,15 грн.

Заявник вказує, що чинним законодавством не встановлено спеціальної позовної давності для позовів, що виникають з транспортно-експедиторських правовідносин.

Позивач посилається на те, що пропустив позовну давність внаслідок того, що йому була відома лише адреса місцезнаходження відповідача: м. Київ, вул. Кіквідзе, 18а, за якою відповідач був відсутній, а адреса: м. Київ, пров. Червонозаводський, 2/13, за якою знаходиться відповідач, стала відома позивачу лише в березні 2008 р.

Відповідач письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем до Господарського суду міста Києва подана позовна заява про стягнення з відповідача 151079,92 грн. боргу за надані послуги з перевезення цукрових буряків, 25587,50 грн. грн. пені, 5300,00 грн. витрат на послуги адвоката, 1766,67 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

23.06.2008 позивачем було подане доповнення №03-107 від 18.06.2008 до позовної заяви, в якому позивач просить стягнути з відповідача 201797,44 грн. боргу за надані послуги з перевезення цукрових буряків з урахуванням індексу інфляції, 14589,78 грн. грн. пені, 6420,90 грн. 3% річних, 5300,00 грн. витрат на послуги адвоката, 2228,08 грн. державного мита, 188,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Згідно з п.п. 1.1, 2.1.1, 2.1.3 договору на перевезення цукрових буряків автомобільним транспортом №1/17 від 17.08.2006 позивач, за договором перевізник, зобов’язується доставити цукрові буряки в пункт призначення, вказаний відповідачем, за договором замовником, а відповідач зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену цим договором плату; позивач зобов’язується надавати послуги з перевезення цукрових буряків по Сумській області в період з 01.09.2006 по 15.11.2006 транспортними засобами, вказаними в додатку №1, виключно з господарств Конотопського району на ТОВ "ЮВС" (Велико-Жовтневий цукровий завод) та/або ТОВ "ЮВС" (Угроїдський цукровий завод); здійснювати доставку вантажу в об’ємах, погоджених сторонами в додатку №2, при дотриманні правил перевезення цукрових буряків з господарств.

В додатку №2 сторонами були погоджені об’єми доставки цукрових буряків, а в додатку №4 "Додаткова угода" від 17.08.2006 були визначені тарифи на послуги з перевезення вантажу.

Як вбачається з актів виконаних робіт від 30.09.2006, 06.10.2006, 07.10.2006, 16.10.2006, 18.10.2006, 25.10.2006, 30.10.2006, 31.10.2006, 07.11.2006, 08.11.2006, рахунків №5, №6 від 30.09.2006, №7 від 06.10.2006, №8 від 07.10.2006, №9 від 16.10.2006, №10, №11 від 18.10.2006, №13, №14 від 25.10.2006, №16, №17, №18 від 30.10.2006, №20, №21 від 31.10.2006, №25, №26 від 07.11.2006, №29 від 08.11.2006, дорожніх листів, товарно-транспортних накладних, приймальних накладних, наявних в матеріалах справи, позивачем було надано відповідачу послуг з перевезення цукрових буряків на загальну суму 784200,15 грн.

Пунктами 3.1, 3.2 договору №1/17 передбачено, що оплата послуг з перевезення товару здійснюється відповідачем на підставі виставлених позивачем рахунків протягом 3-х банківських днів з моменту отримання відповідачем рахунків на оплату; кінцевий розрахунок між сторонами здійснюється не пізніше 31.12.2006; відповідач оплачує позивачу надані послуги шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача; допускаються також інші форми розрахунків, не заборонених чинним законодавством України.

В додатку №3 "Додаткова угода" від 17.08.2006 сторонами була погоджена умова про те, що після підписання актів виконаних робіт є можливим розрахунок цукром за оптовою ринковою ціною, що склалася на момент проведення розрахунків.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідачем було сплачено позивачу 85000,00 грн., що підтверджується витягами з особового рахунку позивача, поставлено цукру на суму 350000,00 грн. за видатковою накладною №ЮВ-0004194 від 18.10.2006, паливно-мастильних матеріалів на загальну суму 197720,23 грн. за видатковими накладними №ЮВ-0003603, №ЮВ-0003604 від 29.09.2006, №ЮВ-0004002 від 13.10.2006, №ЮВ-0004559 від 30.10.2006, №ЮВ-0004945 від 14.11.2006 та видано обідів водіям на загальну суму 400,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №ЮВ-0004788 від 30.10.2006. Отже відповідачем була погашена суму боргу перед позивачем на загальну суму 633120,23 грн.

Таким чином, враховуючи, що заборгованість відповідачем перед позивачем була оплачена частково, сума основного боргу складає 151079,92 грн.

20.06.2008 відповідачем подане до суду першої інстанції письмове заперечення №194/2008р від 20.06.2008 проти позовної заяви, до якого була додана заява про застосування позовної давності щодо стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором №1/17, в якій зазначено, що позовна давність за поданим позивачем позовом спливла 01.07.2007, у зв’язку з чим, посилаючись на ч. 5 ст. 315 ГК України, ч. 5 ст. 261, ст. 266, ч. 3 ст. 267 ЦК України, відповідач просить застосувати 6-ти місячну позовну давність та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення сум основного боргу з урахуванням індексу інфляції, пені, 3% річних та покласти судові витрати на позивача.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 ст. 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки п. 3.1 договору №1/17 встановлений кінцевий термін розрахунку не пізніше 31.12.2006, то перебіг позовної давності щодо вимоги про сплату відповідачем позивачу плати за перевезення вантажів почався з 01.01.2007 та закінчився 01.07.2007, а, враховуючи ту обставину, що позовна заява була надіслана до місцевого господарського суду 21.05.2008, то позивачем пропущено позовну давність.

Згідно з ч.ч. 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

В апеляційній скарзі позивачем в якості поважної причини пропуску позовної давності вказано те, що відповідач був відсутній за адресою: м.Київ, вул. Кіквідзе, 18а, яка зазначена в договорі №1/17, а інша адреса: м. Київ, пров. Червонозаводський, 2/13, за якою перебуває відповідач, стала відома позивачу лише в березні 2008 р.

Однак, апеляційним господарським судом встановлено, що в позовній заяві позивачем була зазначена адреса: м.Київ, вул. Кіквідзе, 18а та копія позовної заяви із доданими документами були надіслані позивачем відповідачу саме за адресою: м.Київ, вул. Кіквідзе, 18а, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 20.03.2008 і фіскальним чеком №6830 від 20.03.2008, крім того, як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за №05601855, в якому Господарським судом міста Києва надсилалася ухвала про порушення провадження у справі від 02.06.2008, поштова кореспонденція була отримана відповідачем за вищевказаною адресою, у зв’язку з чим зазначена позивачем причина не є поважною.

Інших поважних причин пропуску позовної давності позивачем не наведено.

Оскільки, як зазначено вище, позивачем пропущено позовну давність, відповідачем до прийняття рішення судом першої інстанції заявлена заява про застосування позовної давності та суд не вбачає наявності поважних причин пропуску позовної давності, в позовній вимозі про стягнення суми основного боргу належить відмовити на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Таким чином відмовити належить також і в позовних вимогах про стягнення сум інфляційних втрат, пені та 3% річних.

Враховуючи положення норм ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Апеляційний господарський суд не погоджується з доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 307 ГК України та ч. 1 ст. 909 ЦК України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 5 ст. 307 ГК України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами; сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Пунктом 3.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (z0128-98) , зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за N 128/2568 (z0128-98) , встановлено, що договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі, та вантажовідправниками або вантажоодержувачами.

В розділі 1 вказаних Правил визначено, що дорожній лист – це документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу.

Як вбачається зі змісту договору №1/17, дорожніх листів, товарно-транспортних та приймальних накладних, позивач здійснював перевезення цукрових буряків в якості перевізника, а відповідач виступив у правовідносинах з позивачем в якості замовника перевезення та вантажоодержувача.

Слід зазначити, що як статтею 316 ГК України, так і статтею 929 ЦК України передбачено, що змістом договору транспортного експедирування є зобов’язання однієї сторони (експедитора) за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу. При цьому у числі різних обов’язків експедитора, зокрема, перелічених у ст. 316 ГК України, ст. 929 ЦК України, не передбачено обов’язок здійснити перевезення особисто експедитором.

Та обставина, що п. 2.1.5 договору №1/17 передбачений обов’язок позивача надавати транспортно-експедиторські послуги та в актах виконаних робіт зазначено про надання позивачем транспортно-експедиторських послуг, не змінює змісту та правову природу відносин, що відбулися між позивачем та відповідачем за договором №1/17, оскільки, зокрема, п. 125 Статуту автомобільного транспорту Української РСР передбачено, що підприємства і організації автомобільного транспорту загального користування виконують для підприємств, організацій, установ і населення зв'язані з перевезеннями операції і послуги (транспортно-експедиторські операції і послуги). Також згідно з п. 10.10 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні за домовленістю сторін водій може виконувати обов’язки супровідника вантажу (експедитора).

Таким чином підстави для твердження, що договір №1/17 є договором про надання транспортно-експедиторських послуг, а не договором перевезення вантажів, відсутні.

Як вже було встановлено вище, до позову позивача у даній справі застосовується спеціальна (скорочена) позовна давність в 6 місяців, як це передбачено ч. 5 ст. 315 ГК України.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що причина пропуску позовної давності, наведена в апеляційній скарзі, не є поважною.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2008 у справі №33/238 залишити без змін, а скаргу без задоволення.

2. Справу №33 /238 повернути до Господарського суду міста Києва.