6/173 Про спонукання укласти договір оренди державного майна - 16.12.2008 Прийняття

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 09.10.2008 р. в справі №6/173 в позові Військового прокурора Чернігівського гарнізону в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м.Чернігова (далі – позивач) до Фінансового управління Ічнянської районної державної адміністрації (далі – відповідач) про спонукання укласти договір оренди державного майна було відмовлено.

Не погодившись з рішенням, Військовий прокурор Чернігівського гарнізону звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням, в якому просив частково змінити рішення господарського суду Чернігівської області від 9 жовтня 2008 року в мотивувальній частині щодо визнання факту перебування права комунальної власності територіальних громад на нерухоме майно в м. Ічня по вул.Трудова, 2-а і припинити провадження у даній справі.

В апеляційному поданні зазначено, що судом першої інстанції було невірно зроблено висновок про перебування приміщення Ічнянського РВК у власності територіальних громад, оскільки Ічнянська районна рада лише надала згоду на прийняття приміщення Ічнянського військомату до спільної власності територіальних громад, проте встановленої чинним законодавством процедури оформлення права власності не пройшла, а від так не має у комунальній власності будівель Ічнянського РВК. Жодного документа про наявність права комунальної власності на будівлі Ічнянського РВК відповідачем на розгляду суду подані не були. Крім того, посилання представника відповідача на наявність подання Ічнянського військового комісара про прийняття в комунальну власність будівель, які займає військовий комісаріат не заслуговують на увагу, оскільки в даному разі посадова особа Ічнянського РВК не є у відповідності до чинного законодавства правомочним суб’єктом на прийняття рішення про відчуження державного майна.

Позивач та відповідач відзиви на апеляційне подання не надали.

В судовому засіданні представник позивача вимоги та твердження викладені в апеляційному поданні підтримав в повному обсязі та просив задовольнити його в повному обсязі.

Ухвалою від 20.11.2008 р. апеляційне подання прийняте до провадження, розгляд справи призначений на 16.12.2008 р.

В судове засідання 20.11.2008 р. з’явились представники прокуратури та позивача. Представник відповідача в судове засідання не з’явився. Про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, в зв’язку з чим колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційного подання, заслухавши пояснення представників прокуратури та позивача, перевіривши матеріали справи, колегія встановила наступне.

01.11.2003 р. між Ічнянським районним військовим комісаріатом (орендодавець) та фінансовим управлінням Ічнянської районної державної адміністрації (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами якого перший передав, а другий прийняв в строкове платне користування окремо індивідуально визначене майно – приміщення районного військового комісаріату площею 131 кв. м. за адресою: м. Ічня, вул. Трудова, 2-А.

У п. 9.1 сторони договору передбачили, що він укладений строком на 1 рік, що діє "з 2003 року до 2004 року включно". Також сторони договору встановили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (п.9.6).

Як встановлено судом, фінансове управління Ічнянської райдержадміністрації продовжувало орендувати майно і після 31.12.2004 р., оскільки були відсутні заяви сторін договору про його припинення. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2006 р. №491-р (491-2006-р) "Про деякі питання управління майном, яке вивільняється в ході реформування Збройних Сил" з 23 вересня 2006 р. зупинено укладення договорів, пов’язаних з відчуженням, реалізацією та передачею, у тому числі в оренду, військового майна, майна державних (казенних) підприємств, їх об’єднань, установ та організацій, що належать до сфери управління Міноборони (крім договорів, пов’язаних з експортом рухомого майна).

16.10.2006 р. на підставі розпорядження начальника Північного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України від 21.03.2006 р. № 78 нерухоме майно (адмінприміщення, автогараж, склад), яке знаходиться в м. Ічня по вул. Трудова, 2-А за актами приймання - передачі основних засобів було передано Ічнянським райвійськкоматом на баланс квартирно-експлуатаційному відділу м.Чернігова, яке є суб’єктом господарської діяльності у Збройних Силах України і створене шляхом перейменування Чернігівської квартирно-експлуатаційної частини району, що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію військових частин.

Після зупинення укладення договорів оренди вищевказаним розпорядженням Кабінету Міністрів України позивач продовжував перебувати в орендованому ним раніше приміщенні. Постановою Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2007р. №1063 (1063-2007-п) "Про деякі питання реалізації та управління військовим майном" визнано таким, що втратило чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2006 р. №491 (491-2006-р) "Про деякі питання управління майном, яке вивільнюється в ході реформування Збройних Сил". Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2007 р. №1231-р (1231-2007-р) "Про деякі питання розпорядження об’єктами державної власності" з метою недопущення порушень інтересів держави і суспільства під час відчуження об’єктів державної власності, запобігання зловживанням у цій сфері міністерствам, Фонду державного майна та іншим суб’єктам управління об’єктами державної власності, визначеним Законом України "Про управління об’єктами державної власності" (185-16) , до прийняття Кабінетом Міністрів України окремого рішення зупинено укладення нових договорів оренди об’єктів державної власності. Постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2008 р. №313 "Про заходи щодо удосконалення управління об’єктами державної власності" (313-2008-п) визнано таким, що втратило чинність, розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2007 р. №1231-р (1231-2007-р) .

В зв’язку з тим, що даною постановою було відновлено право на укладання договорів оренди об’єктів державної власності, фінансове управління Ічнянської райдержадміністрації листами від 25.12.2007 р. №1031, від 26.05.2008 р. №01-09/448 зверталось до начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова з проханням надати в оренду 172 кв.м. вільної площі адмінприміщення Ічнянського райвійськкомату, а також гараж площею 27,2 кв.м.

Листами від 22.04.2008 р. та від 23.04.2008 р. позивач відмовився від укладання договору оренди з відповідачем і просив останнього звільнити приміщення.

Позивач не надав судам доказів дотримання порядку укладання договору оренди, передбачені главою 53, 58 ЦК України (435-15) , главою 20 ГК України (436-15) та Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) .

Предметом спору у даній справі є вимога про спонукання укласти договір оренду нерухомого державного майна площею 131 кв.м. в м. Ічня по вул. Трудова, 2-А.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами пункту 2 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) , іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись з позовом до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, ч. 8 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ст. 326 ЦК України, у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб’єктами.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Глава 53 Цивільного кодексу України (435-15) регулює загальний порядок укладення, зміни та розірвання договорів.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов’язання, визначені у ст. 179 Господарського кодексу України, в якій, зокрема, зазначено, що майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і не господарюючими суб’єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб’єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 649 Цивільного кодексу України "Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

Відповідно до частини 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов’язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов’язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Механізм вирішення розбіжностей, що виникають при укладення договорів та передання переддоговірних спорів на вирішення суд, встановлений статтею 181 Господарського кодексу України.

Зокрема, частина 5 вищевказаної статті вказує на те, що сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов’язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду у двох випадках:

- якщо укладення договору є обов’язковим для сторін в силу закону;

- якщо є згода обох сторін на передання спору на вирішення суду.

В інших випадках у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) (ч.8 ст. 181 ГК України).

Отже, проект договору та протокол розбіжностей є в даному випадку доказами щодо вжиття заходів досудового врегулювання господарських спорів, а також вони є свідченням існування спору, який сторони передають на вирішення господарського суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України у спорі про спонукання укласти договір у резолютивній частині рішення вказуються умови, на яких сторони зобов’язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Висновки суду, викладені у резолютивній частині рішення, повинні ґрунтуватись на досліджених у судових засіданнях доказах (в даному випадку – проекті договору).

Однак позивач не надав проект договору, про зобов’язання до укладення якого розглядається судовий спір.

Окрім того, приймаючи рішення суд першої інстанції вірно врахував наступне: Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року № 2269-ХП (2269-12) (далі – Закон № 2269) покликаний забезпечити підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам.

Цей Закон регулює, зокрема, майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Відповідно до статті 2 Закону № 2269 орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі ст. 3 Закону № 2269 відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди.

Порядок укладення договору оренди державного та комунального майна визначений у статті 9 Закону № 2269, яка передбачає певну специфіку укладення таких договорів та, відмінності від порядку, передбаченого Господарським кодексом України (436-15) .

Відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються Законом № 2269 (2269-12) з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" (1076-14) ( ч.2 ст. 1 Закону № 2269), у статті 7 якого передбачені особливості передачі в оренду рухомого та нерухомого майна у Збройних Силах України.

Зокрема, у статті 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передбачено, що порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.

Оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міністерства оборони України або іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.

Ні прокурор, ні позивач не надали докази того, що відповідач є переможцем конкурсу, проведеного у відповідності і в порядку, передбаченому законодавством, але відмовився від укладання договору оренди, тобто не довели належними засобами доказування наявність порушеного права позивача.

Підстави, з яких військовий прокурор Чернігівського гарнізону подав до господарського суду позов в інтересах держави в особі квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернігова про спонукання відповідача укласти договір оренди державного майна, суперечать вищевказаним приписам Законів України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" (1076-14) ; обраний ним спосіб захисту інтересів позивача не відповідає способам, визначеним законодавством.

Окрім того, Ічнянська районна рада, керуючись п. 19 ч. 1, ст. 43, ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та враховуючи подання Ічнянського районного і військового комісаріату від 27.09.2006 р., рішенням від 27.09.2006 р. надала згоду на прийняття до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міста Ічнянського району приміщення і районної призової дільниці (приміщення райвійськкомату), розташованого за адресою м. Ічня, вул. Трудова, 2-А з господарськими будівлями (автогараж, склад). Оскільки нерухоме майно в м. Ічня по вул. Трудова, 2-А перебуває у власності територіальних громад, позивач не має законних підстав вимагати укладання з ним договору оренду цього майна.

За таких обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають. З наведеного вище вбачається, що також не підлягає задоволенню вимога апелянта про припинення провадження у справі.

Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно і всебічно з’ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі, судовою колегією не встановлено.