Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Галушко Н.А.

суддів Краєвської М.В.

Орищин Г.В.

отримавши апеляційну скаргу Державного лісопромислового підприємства "Прикарпатліс", м.Івано-Франківськ №123-ДЛП від 29.05.2008р.

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.05.2008р.

у справі №6/6

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України (далі РВ ФДМУ) по Івано-Франківській області, м.Івано-Франківськ

до відповідача 1 Державного лісопромислового підприємства "Прикарпатліс", м.Івано-Франківськ

відповідача 2 ТзОВ "Прінт", м.Івано-Франківськ

третя особа на стороні відповідача: Міністерство промислової політики України, м.Київ.

про визнання недійсним договору оренди та звільнення приміщень

За участю представників сторін:

від позивача – Гайдай В.В.-нач. юр. відділу

від відповідача 1 –Чабанюк І.Д. –дмректор; Василишин М.В. –ю/к.

від відповідача 2 –Василишин М.В. –представник

Права та обов’язки представникам сторін відповідно до ст. 22 ГПК України роз’яснено.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 12.05.2008р. у справі №6/6 (суддя Грица Ю.І.) задоволено позовні вимоги РВ ФДМУ по Івано-Франківській області, м.Івано-Франківськ: визнано недійсними додаток №2, додаток №3 від 25.12.2003р. та додаткову угоду від 01.08.2006р. до договору оренди №04-ДЛП від 19.01.2003р., укладені між ДЛП "Прикарпатліс", м.Івано-Франківськ та ТзОВ "Прінт" та припинено дію договору оренди №04-ДЛП від 19.01.2003р. на майбутнє; зобов"язано ТзОВ "Прінт", м.Івано-Франківськ звільнити займанні приміщення площею 144, 5кв.м. в адмінбудинку ДЛП "Прикарпатліс", м.Івано-Франківськ за адресою: вул. Василіянок, 48 в м.Івано-Франківську; стягнено з ТзОВ "Прінт",м.Івано-Франківськ в дохід Державного бюджету міста Івано-Франківська 85,00грн. державного мита; 59,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнено з ДЛП "Прикарпатліс", м.Івано-Франківськ в дохід Державного бюджету міста Івано-Франківська 85,00 грн. державного мита та 59,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

ДЛП "Прикарпатліс", м.Івано-Франківськ подано апеляційну скаргу №123-ДЛП від 29.05.2008р. на вищевказане рішення, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким визнати дійсним договір оренди державного майна №04-ДЛП від 01.11.2003р. із змінами від 25.12.2003р. та 01.08.2006р., посилаючись на те, що рішення суду є необґрунтованим, таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, прийнято з порушенням норм матеріального права. Зокрема, скаржник вважає, що вносячи зміни до договору оренди щодо терміну дії договору оренди, площі та збільшення орендної плати, діяв в межах своєї компетенції, передбаченої положеннями Статуту підприємства, затвердженого Мінпромполітики України і зареєстрованого Івано-Франківським міськвиконкомом, ст. 5, 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також згідно умов договору оренди нерухомого державного майна №04-ДЛП від 01.11.2003р.; внесені додатковою угодою від 25.12.2003р. зміни по терміну дії договору погоджені з розпорядником майна Мінпромполітики України та були прийняті до вступу в дію Господарського кодексу України (436-15) та інструктивного листа РВ ФДМУ по Івано-Франківській області; господарським судом не взято до уваги, що Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) не передбачено обов"язку підприємства-орендодавця узгоджувати розмір орендної плати з Фондом державного майна України, якщо розмір орендованої площі не перевищує 200кв.м.

РВ ФДМУ по Івано-Франківській області у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду просить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

ТзОВ "Прінт", м.Івано-Франківськ у приєднанні до апеляційної скарги просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким визнати дійсним договір оренди державного майна №04-ДЛП від 01.11.2003р. із змінами від 25.12.2003р. та 01.08.2006р.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд апеляційної інстанції встановив наступне:

У відповідності до договору оренди нерухомого майна № 04-ДЛП від 19.01.2003р. (а.с.5-8), Державного лісопромислового підприємства "Прикарпатліс"- відповідач -1 передав, а орендар - ТзОВ "Прінт"прийняв у строкове платне користування нерухоме майно (об"єкт оренди), що знаходиться на балансі відповідача-1 (балансоутримувача). Об"єктом оренди є нежитлове приміщення корисною площею 82.7 кв. м в адмінбудинку державного лісопромислового підприємства "Прикарпатліс" за адресою: вул. Василіянок, 48 в м.Івано-Франківську (п.1.1 договору).

Згідно п. 10.1. договору, останній укладений терміном з 19.01.2003р. до 31.12.2003р., що було погоджено з Мінпромполітики України.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих же умовах, які були передбачені договором ( п.10.6 договору).

Додатком до договору №2 продовжено термін дії договору до 31.12.2005р. та додатком №3 від 25.12.2003р. збільшено предмет договору оренди на 40,3 кв.м, розмір орендної плати та продовжено дію договору до 31.12.2008р. (а.с.13,14). Додатковою угодою від 01.08.2006р. збільшено розмір орендної плати та продовжено дію договору до 31.12.2008р. (а.с.15).

Власник майна –регіональне відділення ФДМУ по Івано-Франківській області стверджує, що продовжений договір оренди не відповідає вимогам ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 287 Господарського кодексу України та нормам Цивільного кодексу України (435-15) , п. 17 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, а тому, звернувся з позовною заявою про визнання такого договору недійсним і така вимога задоволена судом першої інстанції.

Судова колегія, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, з огляду на наступне:

У зв'язку з набранням чинності Цивільним та Господарським кодексами України (436-15) 01.01.2004р. державні підприємства втратили право бути орендодавцями державного нерухомого майна, крім єдиного винятку, передбаченого Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) від 24.06.2004р., яким встановлено право підприємства бути орендодавцем нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв.м.

Згідно п. 2 ст. 73 ГК України орган державної влади, до сфери управління якого входить державне підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 ГК України орендодавцями щодо державного та комунального майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.

Спірні правовідносини виникли з укладеного 19.01.2003р. договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, та додатковів №2, №3 від 25.12.2003р. та додаткової угоди від 01.08.2006р., предметом якого є нежитлове приміщення, площею 82,7 кв.м в адмінбудинку ДЛПП "Прикарпатліс" за адресою: вул. Василіянок, 48 в м.Івано-Франківську.

Оскільки ДЛП "Прикарпатліс" входить до сфери управління Міністерства промислової політики України, яке є його засновником і здійснювало функції щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, даний договір оренди укладено з дозволу Міністерства (№10/4-3-147 від 28.09.2001р., а в подальшому також дозвіл № 10/7-3-199 від 30.01.2007р.).

Однак, в матеріалах справи відсутні докази надання Міністерством промислової політики України дозволу на збільшення розміру орендованої площі та продовження строку дії договору оренди №04-ДЛП від 19.01.2003р., проведеної додатком №2, додатком №3 від 25.12.2003р. та додатковою угодою до договору від 01.08.2006р.

Згідно ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України.

Судом встановлено, що розмір орендної плати визначено відповідачем-1 у відповідності з Методикою розрахунку та порядку використання орендної плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. за № 786 (786-95-п) , відповідно до умов договору та додаткових угод до нього.

Згідно пункту 2 вищезазначеної Методики, у разі коли орендодавцем цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (філії, цеху, дільниці) державного підприємства, а також нерухомого майна (будинку, споруди, приміщення) є державне підприємство, організація, розмір орендної плати погоджується з органом, визначеним в абзаці другому статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

За змістом наведених норм узгодження з Фондом державного майна України укладення договору оренди майна площею до 200 кв.м. не вимагається, проте, визначення розміру орендної плати відбувається за обов"язковим погодженням з Фондом державного майна України.

Відповідачем-1 орендна плата за договором оренди з позивачем не погоджена. Посилання ДЛПП "Прикарпатліс" на звернення до позивача з листами щодо затвердження вартості орендної плати, визначеної додатковою угодою від 01.08.2006р. не береться судом до уваги, оскільки останні залишені без задоволення, тому відсутні підстави вважати погодженим з РВ ФДМУ по Івано-Франківській області розмір орендної плати.

Окрім того, позивач листом № 08/311 від 24.02.2004р. (а.с.22) повідомив ДЛП "Прикарпатліс" про зміни в чинному законодавстві, та вказав на заборону пролонгації договорів оренди.

Відповідно до ч.2. ст. 203 ЦК України, особа, що вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України, недодержання в момент вчинення правочину стороною вказаних вимог є підставою недійсності такого правочину.

Відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною зазначених вимог є, згідно ст. 215 ЦК України, підставою до його недійсності.

Таким чином, пролонгований відповідачами договір оренди не відповідає вимогам ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 287 ГК України, а тому правомірно визнаний судом недійсним.

Твердження скаржника про те, що додаток №3 від 25.12.2003р., яким продовжено дію договору оренди №04-ДЛП терміном до 31.12.2008р. було підписано до набрання чинності Господарським кодексом (436-15) , а отже його положення не можуть поширюватися на правовідносини, які склалися до 01.01.2004р. не заслуговують на уваги, оскільки, як правильно встановлено оскаржуваним рішенням, згідно п.2 ч.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України (436-15) до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України (436-15) , зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Слід зазначити також, що як вбачається із довідки РВ ФДМУ по Івано-Франківській області від 28.07.2006р. "Про перевірку дотримання чинного законодавства при передачі в оренду державного майна, яке перебуває на балансі державного лісопромислового підприємства "Прикарпатліс" станом на 01.06.2006р. ДЛПП "Прикарпатліс" здається в оренду загалом 2049,13 кв.м площі нежитлових приміщень, які перебувають у нього на балансі.

Відповідно до ст..33 ГПК України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст..34 ГПК України (1798-12) господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Скаржником належними та допустимими доказами не підтверджено вимог, викладених в апеляційній скарзі та неправомірність заявлених позовних вимог.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення господарського суду Івано-Франківської області прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.05.2008р. у справі №6/6 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу направити у господарський суд Івано-Франківської області.