22/198-08 Про стягнення вартості недостачі вантажу - 17.09.2008 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", м.Кривий Ріг Дніпропетровської області

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22 травня 2008 року у справі № 22/198-08

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", м.Кривий Ріг Дніпропетровської області

до Державного підприємства "Придніпровська залізниця", м.Дніпропетровськ,

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Відкрите акціонерне товариство "Запоріжсталь", м.Запоріжжя

про стягнення 27086,40 грн., -

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22 травня 2008 року у справі № 22/198-08 (суддя Пуппо Л.Д.) в задоволенні позову ВАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" до ДП "Придніпровська залізниця" про стягнення вартості недостачі вантажу відмовлено.

При прийнятті рішення господарський суд виходив із обґрунтованості позовних вимог та необхідності покладення відповідальності за недостачу вантажу на залізницю, проте в задоволенні позову відмовлено у зв’язку з пропуском позивачем встановленого ст.136 Статуту залізниць України шестимісячного строку пред’явлення позову до залізниці.

Не погодившись з рішенням суду позивач –ВАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі та доповненнях позивач зазначає, що ним не був пропущений строк позовної давності, оскільки він почався із дня одержання відповіді на претензію від залізниці –14 листопада 2007 року і спливав лише 14 травня 2008 року. Позивач вказує про необхідність застосування до спірних відносин положень господарського кодексу України щодо обчислення строків позовної давності, а також зазначає, що він звертався з претензією до постачальника, а претензію до залізниці пред’явив лише після отримання 29 жовтня 2007 року телеграми від виробника продукції ВАТ "Запоріжсталь".

Відповідач –ДП "Придніпровська залізниця" проти апеляційної скарги заперечує, рішення суду вважає законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін. При цьому зазначає про пропуск позивачем встановленого п.п.136, 134 Статуту залізниць строку пред’явлення позову до залізниць.

Третя особа –ВАТ "Запоріжсталь", у поданому відзиві зазначає про доведеність факту втрати вантажу під час перевезення, що підтверджується комерційним актом та свідчить про наявність підстав покладення відповідальності на залізницю.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до залізничної накладної № 47075768 від 22 квітня 2007 року /а.с.8/ вантажовідправником ВАТ "Запоріжсталь" відвантажено на адресу позивача ВАТ "Інгулецький ГЗК" прокат чорного металу (сталь листова) в напіввагоні ПВ № 67389007. Вагон з вантажем 26 квітня 2007 року прибув на станцію призначення Інгулець Придніпровської залізниці, при комісійній видачі вантажу з перевіркою кількості місць було виявлено недостачу проти документу однієї пачки прокату чорних металів: у накладній значиться дев’ять пачок прокату, в дійсності ж було видано вісім пачок.

При видачі вагону складений комерційний акт від 27 квітня 2007 року БМ № 722456/21 /а.с13/, який було складено в доповнення до акту станції Апостолово Придніпровської залізниці від 23 квітня 2007 року № 75 про виявлення недостачі однієї пачки проти документа та акту загальної форми станції Інгулець від 26 квітня 2007 року № 672 про прибуття вантажу з недостачею одного місця. При комісійній видачі вантажу отримувачу встановлено недостачу вантажу в кількості 6600 кг.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частинами 1, 2, 3 статті 909 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу, одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно зі статтею 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).Частинами 1, 2 статті 924 Цивільного кодексу України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачу, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажів у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталося не з його вини.

Згідно зі ст.2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 року № 457 (457-98-п) Статут залізниць України (далі Статут) визначає обов’язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.Статтею 6 Статуту встановлено, що накладна –основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов’язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони-одержувача.

Відповідно до ч.2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.129 Статуту залізниць обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складаються станціями залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення, в тому числі невідповідності маси вантажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

Відповідно до ст.111 Статуту залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, коли вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.

Відповідно п.2 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 28 травня 2002 року № 334, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2002 за № 567/6855 (z0567-02) , комерційни акти складаються для засвідчення таких обставин:- невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах;- у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; - псування, пошкодження вантажу, багажу чи вантажобагажу;- повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу чи вантажобагажу.

При цьому, як встановлено частиною 1 пункту 4 Правил складання актів, комерційні акти складаються на вантаж, що перебуває у дорозі –у день виявлення обставин, що підлягають оформленню комерційним актом. У разі неможливості скласти комерційні акти в указаний термін вони складаються не пізніше наступної доби.

Відповідно до комерційного акту від 27 квітня 2007 року БМ № 722456/21 у вагоні ПВ № 67389007 при комісійній видачі вантажу встановлено при перевірки кількості місць недостача проти документа однієї пачки прокату чорних металів: за документами значиться 9 пачок, в дійсності видано 8пачки укладені впоперек вагону на дерев’яні підкладки в 1 ярус щільно друг до друга, місця для пачки, якої не вистачає, немає, сліди завантаження цієї пачки відсутні; недостача проти документів –68 листів вагою 6600 кг. Проте, як вбачається із комерційного акту, недостача пачки прокату у вагоні ПВ № 67389007 була виявлена і оформлена актом загальної форми ст.Апостолово Придніпровської залізниці від 23 квітня 2007 року № 75, а комерційний акт складено лише 27 квітня 2007 року, що свідчить про порушення залізницею п.4 Правил складання актів.

З урахуванням вищевказаних обставин, комерційний акт від 27 квітня 2007 року БМ № 722456/21 не може слугувати доказом звільнення залізниці від відповідальності за недостачу вантажу, у зв’язку з чим судова колегія вважає вірним висновок господарського суду про те, що відповідальність за нестачу повинна бути покладена на перевізника.

Згідно ст.113 Статуту залізниць за незбереження (втрату, недостачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Як встановлено ст.114 Статуту, залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: за втрату чи недостачу –у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (а саме за ціною вантажовідправника).

Разом з цим, відповідно до ст.136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту.

Статтею 134 Статуту залізниць України передбачено, що претензії до залізниць про недостачу можуть бути заявлені протягом шести місяців, який обчислюється з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу.

Відповідно до п.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Комерційний акт складений 27 квітня 2007 року, з позовом позивач звернувся 16 квітня 2008 року, тобто з пропуском позовної давності (який закінчився 27 жовтня 2007 року), про що відповідач зазначив і просив застосувати позовну давність /а.с.47/.

З урахуванням зазначеного судова колегія вважає вірним висновок господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог у зв’язку зі спливом строку позовної давності.

При цьому судовою колегією відхиляються викладені позивачем в апеляційній скарзі заперечення з посиланням на ст. 315 ГК України щодо необхідності обрахування шестимісячного строку позовної давності з дня отримання від залізниці відповіді на претензію.

Цивільний кодекс України (435-15) , який є основним актом цивільного законодавства, регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. У тому числі цей Кодекс поширюється на господарські відносини, що мають вказані ознаки.

Частиною 2 статті 9 ЦК України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Отже, у даному випадку підлягають застосуванню правила, встановлені Статутом залізниць України, положення якого містять спеціальні норми.

Стаття 136 Статуту встановлює, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст.134 Статуту, зокрема, з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову, а саме –дати складання комерційного акта.

Звертаючись до суду з даним позовом, ВАТ "Інгулецький ГЗК" цей строк пропустило, що є підставою для відмови в позові відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України.

У зв’язку з викладеним, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду повністю відповідає вимогам законодавства і підлягає залишенню без змін.Керуючись ст.ст. 103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22 травня 2008 року у справі № 22/198-08 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" –без задоволення.