2-29/11461-2007 Про стягнення коштів - 15.09.2008 Прийняття

представник позивача - Харахади Ісеін Імерович, довіреність № 14/01-02 від 04.01.08 - Відкрите акціонерне товариство "Сімбудтранссервіс";

представник відповідача - Бурлак Володимир Миколайович, довіреність № 12 від 01.11.07 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій для батьків з дітьми "Блакитна хвиля";

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для батьків з дітьми "Блакитна хвиля" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Башилашвілі О.І.) від 16 липня 2008 року у справі №2-29/11461-2007

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Сімбудтранссервіс" (вул. Монтажна, 8, с.ГРЕС, Сімферополь,95493)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для батьків з дітьми "Блакитна хвиля" (вул. Морська, 2,Саки,96500)

про стягнення 1185622,62 грн.

Відкрите акціонерне товариство "Сімбудтранссервіс" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для батьків з дітьми "Блакитна хвиля" про стягнення матеріальної шкоди у сумі 535622,65грн. –понесених витрат, 500000,00грн. не отриманий прибуток, 150000,00грн. моральної шкоди.

В процесі розгляду справи, позивач змінив предмет позову та просив суд стягнути з відповідача за рахунок відшкодування витрат на будівництво і експлуатацію бази відпочинку "Мрія" у сумі 474408,00грн., недоотриманий прибуток у розмірі 607500,00грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди 150000,00грн. та судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неправомірно здійснив знесення власності позивача, у зв’язку з чим позивачу нанесенні збитки, що складаються з фактичних витрат на організацію бази відпочинку "Мрія" в сумі 474408,00грн. Також позивач посилався на те, що його працівників не пускали на територію бази відпочинку, що призвело до неотримання доходу від надання путівок та додаткових витрат для придбання путівок для працівників позивача, внаслідок чого позивач вважає, що йому спричиненні збитки у сумі 607500,00грн.

Крім того, позивач посилався на те, що своїми діями відповідач спричинив йому моральну шкоду, яка виражається в зниженні престижу позивача та підриві довіри до його діяльності, у зв’язку з чим позивач оцінює таку моральну шкоду в сумі 150000,00грн.

Відповідач у відзиві на позов, проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що спірне майно було прибрано з території санаторію на підставі рішення господарського суду, а також, що договір на підставі якого позивач користувався земельною ділянкою визнаний в судовому порядку недійсним.

Провадження у справі зупинялось у зв’язку з призначенням у справі судово-бухгалтерської експертизи відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, після проведення якої провадження у справі було поновлено.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2008 року (суддя Башилашвілі О.І.) позов задоволено частково.

З відповідача на користь позивача стягнуто збитки у сумі 474408,00грн. та недоотриманий прибуток у сумі 607500,00грн., 10819,08грн. - державного мита та 107,67грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також 938,40грн. - витрат на проведення повідомлення експертизи № 538 від 08.05.2008.

В частині стягнення моральної шкоди у сумі 150000грн. - в позові відмовлено.

Не погодившись з вказаним судовим актом, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду скасувати, в позові відмовити.

Заявник апеляційної скарги вважає, що господарським судом не з'ясовані обставини справи, які суд врахував встановленими, а висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки господарським судом порушені норми матеріального права.

Також відповідачем було заявлене клопотання, в якому він просив викликати у судове засідання експерта для надання мотивованого висновку стосовно доводів апеляційної скарги щодо питань бухгалтерського обліку.

Відповідно до вимог частин 1 і 3 статті 31 Господарського процесуального кодексу України судовому процесі може брати участь судовий експерт. Судовий експерт зобов'язаний за ухвалою господарського суду з'явитись на його виклик і дати мотивований висновок щодо поставлених йому питань. Висновок робиться у письмовій формі.

Проте, судова колегія не вбачає необхідності викликати експерта для дачі висновку, оскільки матеріалів справи достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд встановив наступне.

05.05.2001, між сторонами у справі укладено договір про тимчасове користування землею (том 1, а.с. 27-28).

Відповідно до умов цього договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій для батьків з дітьми "Блакитна хвиля" передало Відкритому акціонерному товариству "Сімбудтранссервіс" земельну ділянку загальною площею 5000кв.м., розташовану на території санаторію "Блакитна хвиля" для будівництва будиночків для відпочиваючих.

Відповідно до пункту 2.1 договору, у разі розірвання у зв’язку з закінченням строку дії договору, або при достроковому його розірванні за його ініціативою будь-якої із сторін, санаторій відшкодовує підприємству витрати по благоустрою земельної ділянки, а також витрати понесенні підприємством у зв’язку з виробничо-необхідними поліпшеннями на земельній ділянці (водопровід, каналізація, душеві та інше).

На підставі цього договору, позивач здійснив будівництво 22 повнозбірних щитових спальних будиночків літнього типу заводського виготовлення 2-х типів розмірів: на 3 і на 4 спальних місця, власними силами та за власні кошти.

Факт будівництва позивачем 22 повнозбірних щитових спальних будиночка літнього типу, господарським способом та за власні кошти, підтверджується наявним в матеріалах справи висновком судово-бухгалтерської експертизи № 70, проведеної Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститутом обліку та аудиту" (том 1, а.с.62-82 - далі висновок експерта), та не заперечується відповідачем. Але відповідач посилається на те, що кількість цих будиночків значно менше.

Відповідно до пункту 1.2 договору про тимчасове користування землею від 05.05.2001, позивач використовує будиночки (16 повнозбірних будиночків літнього типу 2-х типів розмірів: на 3 і 4 спальних місця) для організації відпочинку співробітників і їх оздоровлення.

Однак, як вказує позивач, фактично, вказаний пункт договору виконувався лише протягом 2 років, оскільки з 2003 року працівників Відкритого акціонерного товариства "Сімбудтранссервіс" не пускали на територію санаторію, внаслідок чого позивач не отримував дохід від реалізації путівок на відпочинок, та витрачав додаткові кошти на придбання путівок для своїх працівників.

Позивач посилається на те, що вказаними діями відповідач спричинив йому також моральну шкоду, яка полягає в зниженні його престижу, підриву довіри до його діяльності, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 150000,00грн.

Судова колегія вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, обґрунтовуючи своє рішення господарський суд вказав, що відповідач, за договором від 05.05.2001 передав позивачу земельну ділянку, на якій останній побудував літні будиночки для організації відпочинку своїх співробітників (база відпочинку "Мрія") але, з 2003 року, відповідач, нібито чинить позивачу перешкоди у користуванні будиночками за призначенням і не допускає його до будиночків, у зв'язку з чим той з 2003 року не мав можливості одержувати доходи від реалізації путівок для відпочинку і затрачував додаткові кошти на придбання путівок для своїх працівників в інших місцях, а в травні 2007 року, позивачем вказані будиночки були неправомірно знесені.

Далі господарським судом було зроблено висновок про те, що діями відповідача порушені цивільні права позивача і відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, відповідач повинен відшкодувати позивачу реальні збитки і недоотриманий дохід.

Посилаючись на висновок судово-бухгалтерської експертизи №70, проведеної 12.11.2007 Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут обліку і аудиту", суд визначив недоотриманий позивачем дохід за період з 2003-2005 роки у розмірі 607500грн., а реальний збиток від зносу будиночків, що складається з вартості будиночків, витрат на їх будівництво, їх експлуатаційні витрати, витрати по впорядкуванню земельної ділянки, вартості матеріальних цінностей, що знаходилися в будиночках, визначив у розмірі 474404,80грн.

Посилаючись на статтю 22 Цивільного кодексу України і пункт 1 статті 225 Господарського кодексу України, що передбачають відшкодування винним господарюючим суб'єктом витрат, пов'язаних із знищенням або пошкодженням майна, а також на статтю 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, господарський суд врахував встановленим факт знищення і пошкодження відповідачем майна позивача тоді як це не відповідає дійсності.

Стягуючи з відповідача вартість окремих матеріальних цінностей (що входять у суму 474408,00грн. визначену судом як реальні збитки і визначену до стягнення), господарський суд не врахував, що велика частина матеріальних цінностей, за які стягнута компенсаційна вартість знаходиться в цілісності і збереженні, не знищено і не пошкоджено, що виключає застосування до відповідача матеріальної відповідальності передбаченої статтями 22, 1166 Цивільного кодексу України і пункту 1 статті 225 Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції порахував встановленим факт розкрадання (привласнення) відповідачем певної частини матеріальних цінностей, які нібито знаходились в демонтованих відповідачем пересувних будиночках, (що входять у суму 474408,00грн.) і керуючись статтею 1160 Цивільного кодексу України стягнув з відповідача їх вартість проте, даний висновок суду, на думку судової колегії не відповідає обставинам справи, що виключає застосування даної норми матеріального права.

Згідно заяви позивача до матеріальних цінностей, які відповідач, нібито привласнив, і за які суд стягнув з нього компенсаційні виплати, відносяться: 22 газових плити вартістю 4400грн., холодильники у кількості 17 штук вартістю 7581,03грн., телевізори у кількості 13 штук вартістю 1162грн., ліжка у кількості 62 штуки вартістю 9300грн., меблі на суму 4747,55грн., білизна, матраци, посуд на загальну суму 10075,55грн., а також інше малоцінне майно всього, на загальну суму 44111,71грн.

Суд, порахувавши доведеним факт привласнення даних матеріальних цінностей не врахував, що бухгалтерські документи що підтвердили б факт недостачі даних цінностей позивачем так і не були надані.

Не врахував господарський суд і того, що сторонам до теперішнього часу не відомо, що знаходиться в демонтованих відповідачем будиночках оскільки, в травні 2007 року, відповідачем вказані будиночки були перевезені на суміжну з санаторієм територію за адресою: вул. Морська 1, місто Саки, навіть їх не розкриваючи.

Судова колегія також звертає увагу на той факт, що у зв'язку з незаконним звинуваченням в привласненні матеріальних цінностей, які нібито знаходились у будиночках, відповідач звернувся до Сакської міжрайонної прокуратури з заявою про проведення перевірки стосовно розкрадання будиночків позивача, що знаходились на території відповідача. В ході проведення прокуратурою перевірки позивач відмовив прокуратурі в наданні бухгалтерської документації, підтверджуючої недостачу вищеперелічених матеріальних цінностей пояснюючи це тим, що до прокуратури він із заявою не звертався.

За результатами проведеної перевірки постановою Сакської міжрайонної прокуратури від 14.12.2007 року було відмовлено у порушенні кримінальної справи.

Відповідач, не погодившись з прийнятим прокуратурою рішенням про відмову у порушенні кримінальної справи, оскаржив його. За наслідками розгляду скарги за фактом розкрадання вищезгаданих цінностей позивача, Сакською міжрайонною прокуратурою 18.01.2008 була порушена кримінальна справа відповідно до частини 3 статті 185 Кримінального кодексу України. Вказана постанова існує в матеріалах справи (том 3, а.с. 95).

У зв'язку з тим, що розслідування у кримінальній справі не закінчено до теперішнього часу, відповідач звернувся до суду з клопотанням про припинення розгляду господарської справи, проте, в задоволенні клопотання, господарським судом було необґрунтовано відмовлено, що на думку судової колегії свідчить про порушення господарським судом норм процесуального права.

Також, господарським судом було стягнуто на користь позивача недоотриманий дохід у сумі 607500грн., за, не допуск співробітників позивача на базу відпочинку з 2003 по 2006 роки.

Однак, приймаючи дане рішення суд не врахував відсутність вини відповідача, в нібито, що мало місце порушення господарського зобов'язання що, відповідно до статті 224 Господарського кодексу України є обов'язковою умовою відповідальності.

Стягуючи недоотриманий дохід у сумі 607500грн., господарський суд, послався на висновок судово-бухгалтерської експертизи №70, проведеної 12.11.2007 Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут обліку і аудиту", згідно висновків якої недоотриманий дохід визначався експертом з нібито не отриманого позивачем доходу за договором від 30.05.2003 між позивачем і російським підприємством - ЗАПКО "САМАТ", згідно якого позивач передає будиночки в користування ЗАПКО "САМАТ" а ті, у свою чергу, оздоровлюють тільки працівників товариства за оплату з розрахунку за одне койко - місце 50грн. на добу. Загальна сума договору за 2003-2005 роки склала 607500грн.

Однак, господарський суд не врахував, що стаття 224 Господарського кодексу України передбачає відшкодування збитків тільки з тих учасників господарських відносин, які винні в порушенні господарського зобов'язання . В даному випадку сам факт порушення зобов'язання і перешкоди в допуску на земельну ділянку зі сторони відповідача, позивачем не доказані.

Крім того, судова колегія звертає увагу на той факт, що експертний висновок, на який послався господарський суд, був зроблений товариством з обмеженою відповідальністю, а не державною установою судових експертиз.

Судова колегія не погоджується також з висновками суду першої інстанції стосовно стягнення з відповідача витрат позивача по монтажу, ремонту і експлуатації "бази відпочинку", вартості будматеріалів списаних на базу відпочинку за 2001-2002 роки на суму 7544грн. і 28827,93грн., витрати на роботу автокранів у сумі 17623,61грн. і 16215,20грн., витрати по благоустрою земельної ділянки (дані суми входять у суму 474408,00грн., визначену судом як реальні збитки і визначену до стягнення).

Так, обґрунтувавши своє рішення суд, як на правову підставу послався на пункт 2.4 договору від 05.05.2001 про тимчасове землекористування, укладеного між сторонами, згідно якого, при розірванні договору за ініціативою будь-якої із сторін, або при закінченні терміну дії договору, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу всі витрати по благоустрою земельної ділянки, а так само витрати, понесені у зв'язку з виробничо-необхідними поліпшеннями на земельній ділянці (водопровід, каналізація, душові і т.п.).

Посилаючись на вказаний пункт договору, господарський суд не врахував, що він припускає до відшкодування витрати тільки по благоустрою земельної ділянки, але ніяк не витрати по монтажу пересувних будиночків, їх ремонт, обслуговування і експлуатацію.

Крім того, господарський суд не звернув увагу на те, що пунктами 2.4, 5.1 договору, передбачено відшкодування тільки тих витрат по благоустрою земельної ділянки на проведення яких був дозвіл відповідача.

Однак, судом стягнуті витрати на благоустрій земельної ділянки, дозвіл на проведення якого, відповідач не давав (планування щебенем, укладання тротуарної плитки, установка забору і інше).

Як на правові підстави для стягнення вказаної суми, суд послався на статті 22, 1160 Цивільного кодексу України, що передбачають майнову відповідальність за майнову шкоду, заподіяну неправомірними діями особи, що її заподіяла.

Посилаючись на вказані норми матеріального права, суд в своєму рішенні вказав, що зайнявшись демонтажем літніх будиночків відповідач діяв неправомірно і своїми діями заподіяв позивачу збиток, що складається з витрат по монтажу, ремонту і експлуатації літніх будиночків, а так само витрат по благоустрою земельної ділянки.

Проте, з даним висновком суду, апеляційна інстанція погодитись не може, оскільки рішення про звільнення земельної ділянки від літніх будиночків позивача і їх демонтажі було прийнято господарським судом 14.06.2006 у справі № 2-8/4669.1-2006 з видачею відповідних наказів. (том 1 а.с.97-99).

Згідно статті 124 Конституції України, рішення суду є обов'язковим до виконання на всій території України.

На підставі висловленого, апеляційна інстанція не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог Відкритого акціонерного товариства "Сімбудтранссервіс".

Таким чином, з вищевикладеного слідує, що господарським судом були неповно з'ясовані обставини, які мають значення для справи, а також порушені норми матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для скасування рішення господарського суду.