7/126-3407 Про визнання недійсним договору про надання юридичних послуг та стягнення помилково сплачених коштів з врахуванням індексу інфляції - 26.11.2008 Прийняття

про визнання недійсним договору про надання юридичних послуг від 01.01.05р. та стягнення 22029 грн. помилково сплачених коштів з врахуванням індексу інфляції, 1180,71 грн. трьох відсотків річних від простроченої суми

за участю представників

від позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3 -представники (дов. у справі);

від відповідача -не з'явився (належно повідомлений).

Причини відкладення розгляду справи викладено в ухвалі суду від 01.10.08р.

Права та обов'язки згідно ст. 22 ГПК України роз'яснено, заяв про відвід суддів не поступало.

Сторони належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи, докази чого знаходяться в матеріалах справи.

Заявлено клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 18.06.2008р. у справі №7/126-3407 (суддяОСОБА_4) частково задоволено позов ТзОВ "Торгова група "АРС-Кераміка""до СПД ОСОБА_1та визнано недійсним з моменту вчинення договір про надання юридичних послуг від 01.01.05р., укладений між ТзОВ "Торгова група "АРС-Кераміка""та СПД ОСОБА_1Стягнено з відповідача на користь позивача 17000 грн. суми одержаної по договору від 01.01.05р., а в частині стягнення 5209,71 грн. відмовлено.

Рішення суду в частині задоволених позовних вимог мотивоване ст.ст. 173- 175 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 15, 16, 174, ч.ч.1-3, 5 ст. 203, ст. 207, 216, 236, 509, 837, 839 Цивільного кодексу України, на підставі яких місцевим господарським судом зроблено висновок про недійсність договору про надання юридичних послуг від 01.01.05р., оскільки такий не відповідає вимогам закону.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 4029 грн. інфляційних та 1180,71 грн. річних суд першої інстанції, враховуючи приписи ст. 625 ЦК України, констатував, що в даному випадку предметом спору не є порушення боржником грошового зобов'язання.

З підстав, зазначених в апеляційній скарзі, СПД ОСОБА_1оскаржує рішення суду, як прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, наполягаючи на тому, що судом неправомірно прийнято до розгляду позов ТзОВ "Торгова група "АРС-Кераміка"", який не оплачений державним митом в повному обсязі, та порушено вимоги ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України, оскільки розгляд справи 19.06.08р. відбувся за відсутності в суду доказів належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Також апелянт стверджує, що в оскаржуваному рішенні суду не вказано, яка з вимог, передбачених ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, не додержана сторонами при укладенні договору про надання юридичних послуг від 01.01.05р., у зв'язку із чим даний договір визнанний нечинним.

Враховуючи вищевикладене, апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

ТзОВ "Торгова група "АРС-Кераміка""у своєму відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення суду законним і обґрунтованим та не погоджується з доводами апелянта, звертаючи увагу суду на те, що договір від 01.01.05р. між позивачем та відповідачем не укладався і первинні документи в підтвердження його виконання зі сторони відповідача відсутні.

Заслухавши представників позивача, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, судом встановлено наступне:

ТзОВ "Торгова група "АРС-Кераміка""подало позов про визнання недійсним договору на надання юридичних послуг від 01.01.05р., який уточнено на підставі ст. 22 ГПК України вимогою про стягнення з СПД ОСОБА_1на користь позивача 22029 грн. помилково сплачених коштів з урахуванням індексу інфляції, 1180,71 грн. трьох процентів річних від простроченої суми.

Ухвалою суду від 02.08.07р. порушено провадження у справі №7/126-3407, а ухвалою суду від 10.09.07р. у цій справі прийнято до розгляду заяву позивача від 07.09.07р. про збільшення позовних вимог.

Апелянт же стверджує, що суд першої інстанції безпідставно порушив провадження у даній справі, так як, на його думку, позовна заява та заява про збільшення позовних вимог ТзОВ "Торгова група "АРС-Кераміка""підлягають поверненню з підстав відсутності доказів сплати державного мита по них у встановленому розміру.

Згідно п.3 ч.1 ст. 57 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розміру.

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі (п.4 ч.1 ст. 63 ГПК України).

Порядок та розміри сплати державного мита при подані позову до суду визначено Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито"від 21.01.93р. №7-93 (7-93) .

Враховуючи наведене вище, судова колегія вважає безпідставними твердження апелянта про необхідність повернення позову ТзОВ "Торгова група "АРС-Кераміка""без розгляду, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивачем надано суду першої інстанції докази сплати держаного мита, а саме: квитанцію від 01.08.07р. на суму 85 грн. та платіжне доручення №3846 від 05.09.07р. на суму 138 грн., а згідно додаткового рішення господарського суду Тернопільської області від 14.07.08р. у справі №7/126-3407 з ТзОВ "Торгова група "АРС-Кераміка""стягнено в доход Державного бюджету України 9,09 грн. державного мита.

Крім цього, зазначена підстава не є в силу ст. 104 ГПК України такою, яка тягне скасування оскаржуваного рішення суду.

Також не заслуговують на увагу доводи апелянта про порушення судом першої інстанції ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України, який, на думку апелянта, не повідомив відповідача про час та місце розгляду справи, адже таке порушення норм процесуального права судом не мало місце, оскільки в матеріалах справи наявні докази того, що ухвала суду від 11.06.08р., якою призначено розгляд справи №7/126-3407 на 18.06.08р., була розіслана сторонам 12.06.08р., про що свідчить штамп канцелярії суду про відправку цієї ухвали на її звороті та повернене поштовим відділенням зв'язку повідомлення про вручення поштового відправлення СПД ОСОБА_1

Згідно ст. 87 ГПК України рішення та ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь в судовому процесі, третім особам не пізніше п'яти днів після їх прийняття або вручаються їм під розписку, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. №75, зокрема п.3.5.10, судові документи, які підлягають відправленню, передаються до служби діловодства, реєструються і в той же або наступного дня відправляються за призначенням.

Відправка чи передача адресатові судових документів без їх реєстрації у службі діловодства забороняється.

Не допускається залишення у справі судового документа без відмітки про його відправку.

На звороті у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа, який залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена (абз.4 п.3.5.11 вказаної Інструкції).

Тобто, ухвали суду про відкладення розгляду справи розсилаються без повідомлення про вручення.

Крім того, апелянт наполягає на тому, що кошти в сумі 17000 грн. правомірно отримані нею за надання юридичних послуг згідно договору про надання юридичних послуг від 01.01.05р., підписаного між СПД ОСОБА_1та ТзОВ "Торгова група "АРС-Кераміка"".

Згідно умов вказаного вище договору, термін дії якого встановлений до 28.02.2005р., ТзОВ "Торгова група "АРС-Кераміка""доручає, а СПД ОСОБА_1бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах передбачених договором, зокрема, оплата послуг складає 17000 грн. та здійснюються протягом 3-х місяців з моменту закінчення терміну дії договору.

Суд першої інстанції дав невірну правову характеристику цього договору, як договору підряду, оскільки в даному випадку сторони домовились про надання послуг (пр авового характеру), що регулюються ст. 901 ЦК України.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст. 901 ЦК України).

Обов'язки виконавця (відповідача) по договору визначені в пункті 2.

Крім акту виконаних робіт, відповідачем не надано будь-яких інших доказів в підтвердження факту надання послуг правового характеру.

Платіжним дорученням №414 від 05.05.06р. позивач перерахував відповідачу 17000 грн. як оплату за юридичні послуги відповідно до договору від 01.01.05р., отримання яких апелянтом не заперечується.

Однак, позивач стверджує про те, що договір про надання юридичних послуг від 01.01.05р., який він просить визнати недійсним, та акт здавання-приймання виконаних робіт від 28.02.05р. керівником ТзОВ "Торгова група "АРС-Кераміка""не підписувались і в письмовій формі такий договір взагалі не існує, а у позивача наявні лише копії вказаних документів, які отриманні ним при розгляді справи №13/14-296 за позовом СПД ОСОБА_1до ТзОВ "Торгова група "АРС-Кераміка""про стягнення 8363,34 грн. суми боргу з врахуванням індексу інфляції та річних по договору від 01.09.03р.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду (ч.ч.1, 3 ст. 36 ГПК України).

Як вбачається зі справи, оригінали спірного договору та акту виконаних робіт не було надано сторонами ні на вимогу як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції, а в матеріалах справи наявна лише завірена у відповідності до ст. 36 ГПК України копія договору про надання юридичних послуг від 01.01.05р. та акту здавання-приймання виконаних робіт від 28.02.05р. наданих відповідачем.

Судова колегія також звертає увагу на те, що зазначений акт, який згідно спірного договору не є підставою розрахунків між сторонами, не можна вважати належним та допустимим доказом надання послуг у розумінні ст. 34 ГПК України, оскільки у ньому не зафіксовано зміст та обсяг робіт фактично виконаних СПД ОСОБА_1на виконання договору від 01.01.05р., зокрема, не визначено конкретного переліку юридичних послуг, наданих останньою, що передбачено ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"від 16.07.99р. №996-XIV.

Будь-які інші первинні документи, які б підтверджували виконання спірного договору відповідачем у справі відсутні, як уже відзначалось вище.

Заява грОСОБА_5, про те, що останній, перебуваючи протягом 2004-2005 року перебував на посаді заступника директора ТзОВ "Торгова група "АРС-Кераміка"", стверджує, що СПД ОСОБА_1надавала юридичні послуги позивачу згідно договору від 01.01.05р., подана апелянтом в підтвердження своїх доводів, не приймається судом до уваги, оскільки згідно наказу про прийняття на роботу №4к від 03.03.04р. грОСОБА_5 прийнято на посаду директора магазину (м.Золочів), що належить позивачу, та звільнено з займаної посади з 01.08.05р. (наказ №29/1К від 01.08.05р.), тому гр.ОСОБА_5 не може володіти інформацією, щодо здіснення господарської діяльності позивача.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203 ЦК України).

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З огляду на вищенаведенні норми права та фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, який визнав недійсним спірний договір з моменту його укладення, як такий, що не відповідає вимогам закону, та відмовив в задоволенні позову в частині стягнення 4029 грн. інфляційних та 1180,71 грн. річних, оскільки в даному спорі приписи ст. 625 ЦК України не підлягають застосуванню.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 103, 105 ГПК України,

Львівський апеляційний господарський суд

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Тернопільської області від 18.06.2008р. у цій справі -без змін.