37/84 Про стягнення збитків за договором купівлі-продажу нафтопродуктів - 02.09.2008 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтотранссервіс" звернулосьз позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "З КОМ" про стягнення з відповідача 43826,16 грн. збитків від недостачі.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.02.2008 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія".

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.04.2008 р. в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що позивач не надав суду належних доказів, які є підставою для покладення на вантажовідправника відповідальності за втрату, псування, пошкодження або нестачу вантажу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтотранссервіс", не погоджуючись з прийнятим рішенням, подало до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не розглянуто як доказ наявний в матеріалах справи акт про технічний стан вагона, складений 07.12.2007 р., а також акт експертизи № В-905 від 07.12.2007 р.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з’явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача та третьої особи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

10.05.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтотранссервіс" (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" (третьою особою) укладено договір № 3Н-0000377/41 купівлі-продажу нафтопродуктів.

Відповідно до п. 1.2. договору від 10.05.2007 р., об’єм і асортимент товару погоджується відповідними додатковими угодами, які є невід’ємною частиною цього договору.

30.11.2007 р. між тими ж сторонами було укладено додаткову угоду № 11, відповідно до умов якої Товариство з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" зобов’язується передати у власність, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтотранссервіс" – прийняти та оплатити нафтопродукти на суму 1 298 400,00 грн.

01.12.2007 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтотранссервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" складено акт приймання-передачі № ЗН-ЦВ00142, відповідно до якого позивач прийняв нафтопродуктів на суму 1205856,54 грн.

Позивач свої зобов’язання виконав належним чином та перерахував на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" обумовлену суму у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 1082к від 30.11.2007 р. та № 1081 від 30.11.2007 р. (копії містяться в матеріалах справи).

07.03.2007 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "З КОМ" уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю "Цукрове виробниче об’єднання" договір № 07/03/07-5, предметом якого є надання послуг з приймання, відправлення та переадресації вантажу замовника по станціям, які визначені останнім в письмових заявках.

На підставі заявки Товариства з обмеженою відповідальністю "Цукрове виробниче об’єднання" № 29 від 29.11.2007 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "З КОМ" здійснювало переадресацію вантажу, за реквізитами та на адресу вантажоодержувачів, які вказані в заявці.

Тобто, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "З КОМ" надавало послуги щодо переадресації вантажу, в тому числі і цистерни з нафтопродуктами № 72662042, яка була переадресована Товариству з обмеженою відповідальністю "Нафтотранссервіс".

На виконання договору № 07/03/07-5 від 07.03.2007 р. та замовлення № 29 від 29.11.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "З КОМ" та Донецькою залізницею в порядку переадресації укладено договір перевезення за залізничною накладною № 50303477, згідно якої Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "З КОМ" є вантажовідправником, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтотранссервіс" – вантажоодержувачем.

06.12.2007 року вантаж було видано позивачу залізницею без перевірки маси вантажу.

З матеріалів справи вбачається, що 07.12.2007 р. на вимогу вантажоодержувача була проведена експертиза вантажу експертами Херсонської торгово-промислової палати за участю працівників позивача на предмет його маси; за результатами даної експертизи була встановлена нестача вантажу в кількості та вартості, що складає суму позову.

Позивач вважає, що нестача виникла з вини вантажовідправника, в зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Відповідно до ст. 306 Господарського кодексу України, що також підтверджується положеннями ст. 908 Цивільного кодексу України, загальні умови перевезення визначаються цими кодексами, законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (п. 2 ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (коносамента) або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів регламентуються Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457 (457-98-п) .

Відповідно до ст. 5 Статуту залізниць України, наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644 (z0861-00) затверджено Правила оформлення перевізних документів.

Як встановлено п. 1.2 Правил оформлення перевізних документів, накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.

Згідно ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників і одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами.

Це положення підтверджується ст. 129 Статуту залізниць, відповідно до якої, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, складеними станціями залізниць.

Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у транспортних документах.

Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 р. № 334 (z0565-02) затверджені Правила складання актів.

Згідно ст. 1 вищезазначених Правил при перевезеннях у залежності від обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача, пасажира, складаються комерційні акти та акти загальної форми (додаток 6 до Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Мінтрансу від 25.02.99 № 113 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15.03.99 за № 165/3458 (z0165-99) ). Комерційні акти складаються для засвідчення таких обставин:

невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах;

у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;

псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;

повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що посилання позивача на акт про технічний стан вагона (контейнера) від 07.12.2007 р. як на підставу для матеріальної відповідальності Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "З КОМ" є необгрунтованим, виходячи з наступного.

Як встановлено ч. 2 ст. 1 Правил складання актів, у необхідних випадках можуть складатися акти про технічний стан вагона або контейнера.

Згідно ст. 15 Правил складання актів, у разі витікання, псування або підмочення вантажу внаслідок технічної несправності вагона (контейнера), крім комерційного акта, складається акт про технічний стан вагона (контейнера).

Акт про технічний стан вагона (контейнера) складається в день виявлення несправності вагона (контейнера) і не пізніше дня складання комерційного акта.

Про виявлену несправність і складений акт про технічний стан вагона (контейнера) зазначається в комерційному акті.

Перший примірник акта про технічний стан вагона (контейнера) додається до першого примірника комерційного акта, другий залишається на станції.

Проаналізувавши вищевикладені пункти Правил складання актів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що акт про технічний стан вагона є окремим документом та складається окремо від комерційного акта.

Отже, позивач повинен був скласти і комерційний акт, і акт про технічний стан вагона (контейнера).

Відповідно до п. 16 Правил складання актів, у разі відмови начальника станції від складання комерційного акта (акта загальної форми) або оформлення акта з порушенням цих Правил одержувач має право до вивезення вантажу зі станції, а при вивантаженні на місцях незагального користування - протягом 24 годин з моменту прийняття від залізниці вагона (контейнера) з вантажем подати про це письмову скаргу начальнику Дирекції залізничних перевезень (далі - Дирекція) безпосередньо або через начальника станції. При поданні скарги через начальника станції або безпосередньо начальнику Дирекції одержувачу видається розписка про прийняття скарги.

Як вірно зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, позивач, всупереч п. 16 Правил складання актів, письмову скаргу не подав.

Посилання позивача на акт експертизи № В-905 від 07.12.2007 р. не є правомірним, з огляду на наступне.

Згідно п.п. 4.1.3.19, 4.1.3.20, 4.1.3.21 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженої наказом Держнафтогазпрому, Міністерства економіки, Міністерства транспорту, Держстандарту, Держкомстату України від 2 квітня 1998 р. № 81/38/101/235/122 (z0685-99) , на всі нафтопродукти, що надійшли, складається "Акт приймання нафтопродуктів за кількістю" за формою № 5-НП. При цьому в разі приймання нафтопродукту, що надійшов в одній цистерні, заповнюється п. 12.1, при прийманні кількох цистерн заповнюється п. 12.2. Акт складається у двох примірниках, а за виявлення нестачі і необхідності пред'явлення претензії постачальнику - у трьох примірниках.

У разі виявлення нестачі нафти або нафтопродуктів з вини вантажовідправника, матеріально відповідальна особа припиняє приймання продукції і негайно повідомляє керівника підприємства. При цьому матеріально відповідальна особа повинна забезпечити зберігання одержаної продукції, а також вжити заходів, що унеможливлюють погіршення її якості. Одночасно з припиненням приймання одержувач зобов'язаний викликати представника виготовлювача (відправника) для участі у прийманні продукції і складанні двостороннього акта. Керівник підприємства повинен призначити комісію з осіб, представників громадськості, які затверджені наказом по підприємству та рішенням профкому для виконання робіт з приймання нафтопродуктів.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач, в порушення вищевказаних положень інструкції не надав суду доказів складання акту приймання нафтопродуктів за кількістю, а також не надав суду доказів повідомлення вантажовідправника про необхідність його участі у прийманні продукції і складанні двостороннього акта.

Отже, позивач прийняв вантаж без участі представників вантажовідправників та належного повідомлення вантажовідправника про нестачу, а тому результати проведення експертизи не є тим доказом, який підтверджує, що позивачем було отримано нафтопродуктів менше ніж зазначено в залізничній накладній.

Судом першої інстанції обґрунтовано визнано неправомірним посилання позивача на претензію від 07.12.2007 р. як на доказ виклику представника вантажовідправника для участі у прийманні продукції і складанні двостороннього акта, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, дана претензія була надіслана вже після проведення приймання вантажу та отримана відповідачем лише 20.12.2007 р., тобто дана претензія не є належним повідомленням вантажовідправника про нестачу.

Підстави виникнення прав та обов’язків визначені у ст. 11 Цивільного кодексу України. Проте, в матеріалах справи відсутній будь-який договір між позивачем та відповідачем, на підставі якого позивач має право вимагати стягнення збитків від недостачі.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини позову, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими.

Доказів, які підтверджують підстави виникнення обов’язків відповідача перед позивачем щодо сплати суми збитків від недостачі, позивач не надав.

Позивач належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.