16/64 Про визнання частково недійсним рішення міської ради та про визнання права володіння та користування будівлею - 30.10.2008 Прийняття

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право володіння та користування нежитловою будівлею площею 974,4 кв.м. у місті Ніжині по вул. Шевченка, 97 на умовах договору оренди нежитлових приміщень № 31 від 12.03.2003 на строк до 12.03.2013.

До прийняття рішення по справі, позивач змінив предмет позову, доповнивши його вимогою про визнання недійсним рішення відповідача від 20.03.2008 № 150 "Про продовження та не продовження договорів оренди" в частині пункту 2 та підпункту 2.1, яким вирішено не продовжувати договір оренди з позивачем та передати приміщення в оперативне управління управлінню житлово-комунального господарства та будівництва для переобладнання в дошкільний навчальний заклад.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 26.06.2008 позов задоволено частково, визнано право СПД-ФО ОСОБА_1 на користування нежитловою будівлею, площею 974,4 кв.м. у місті Ніжині по вул. Шевченка, 97 на умовах договору оренди нежитлових приміщень № 31 від 12.03.2003 на строк до 12.03.2013, в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить його скасувати частково та прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити позивачу у визнанні права на користування спірним майном. Відповідач вважає, що рішення підлягає скасуванню з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими та неправильного застосування норм процесуального права.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Представник третьої особи у судовому засіданні повністю підтримав вимоги апеляційної скарги відповідача.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, встановив наступне:

12.03.2003 між позивачем як орендарем та Міністерством оборони України в особі начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління як орендодавцем укладено договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 974,4 м2, будівля інв. № 1/206, розташованого за адресою: м. Ніжин, Чернігівської області, вул. Шевченка, 97 в/м № 1, що знаходиться на балансі Конотопської КЕЧ району, вартість якого згідно експертної оцінки становить 32 400 грн. з ПДВ.

Відповідно до п. 2.3 договору зазначене нерухоме майно орендодавець передає для торгівельно-розважального комплексу.

Пунктом 10.1 договору встановлено, що договір діє з 12.03.2003 строком на п'ять років і відповідно до п. 10.6 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

06.03.2003 був складений акт прийому-передачі зазначеного приміщення орендарю.

Згідно з актом технічного стану дитячого садка 1/206 від 06.03.2003 комісія зробила висновок, що будівля знаходиться в незадовільному стані та потребує капітального ремонту.

Як вбачається із акту інвентаризації об'єкту оренди в будинку дитячого садку інв. № 206 м. Ніжин по вул. Шевченко, 97, складеного за участю орендодавця та орендаря, в орендованому приміщенні були наявні лише стіни та земляна підлога у незадовільному стані, решта майна (двері, вікна, дерев'яна підлога, труби опалення та водопостачання, електрообладнання, сантехобладнання) - відсутня.

Рішеннями Виконавчого комітету Ніжинської міськради № 224 від 10.04.2003, № 698 від 20.11.2003 було надано орендодавцю дозвіл на переобладнання будівлі дитячого садка по вул. Шевченка, 97 під торгівельно-розважальний комплекс.

08.12.2003 був складений акт державної технічної комісії про готовність до експлуатації першої черги торгівельно-розважального центру, який був затверджений рішенням виконкому № 781 від 18.12.2003.

13.05.2005 Ніжинською міською радою було прийнято рішення "Про прийняття в комунальну власність м. Ніжина від Конотопської квартирно-експлуатаційної частини району житлових будинків та споруд з внутрішніми та зовнішніми системами забезпечення", а 16.10.2006 був складений акт прийняття-передачі військового майна військових містечок № 1, 2, 10, 11, 13, 17, 21, 25, 27, 31.

24.12.2006 між виконкомом Ніжинської міської ради та приватним підприємцем ОСОБА_1. був укладений договір про внесення змін до договору оренди від 12.03.2003 № 31, яким, зокрема, було замінено орендодавця Міністерство оборони на виконком Ніжинської міської ради.

Пунктом 4 зазначеного договору від 24.12.2006 визначено термін дії договору до 12.03.2008 для розміщення торговельно-розважального комплексу.

Згідно аудиторського висновку від 18.06.2007, складеного ПП "Аудиторська фірма "ВЕСТА", сума витрат на поліпшення орендованого майна, понесена Приватним підприємцем ОСОБА_1. складає 229 398,51 грн. без ПДВ.

20.03.2008 виконкомом Ніжинської міської ради прийнято рішення № 150 "Про продовження та непродовження договорів оренди".

Спірними пунктами 2 та 2.1 вказаного рішення передбачено, що у зв'язку з невиконанням умов договору оренди від 12.03.2003 № 31, закінченням строку його дії вирішено не продовжувати договір оренди з позивачем та передати приміщення в оперативне управління управлінню житлово-комунального господарства та будівництва для переобладнання в дошкільний навчальний заклад.

Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним рішення відповідача, оскільки, хоча відповідач і не надав жодного доказу невиконання умов договору оренди, однак прийняття даного рішення обумовив також закінченням строку дії договору, а останнє є правом виконкому здійснювати власне волевиявлення, що не суперечить чинному законодавству.

Після прийняття оспорюваного рішення відповідач склав супровідний лист від 25.03.2008 № 3-12/341, який, як він зазначає, відправив рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення. Як на докази направлення та вручення рішення про непродовження строку дії договору оренди відповідач посилається на копію фіскального чеку УДППЗ "Укрпошта" від 27.03.2008 № 0031 та копію повідомлення про вручення поштового відправлення.

Однак, надані відповідачем докази не доводять факту направлення саме спірного рішення та отримання його в місячний строк після закінчення дії договору оренди, оскільки відповідно до п. 78 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 № 1155 (1155-2002-п) перелік документів, які направляються поштою, можливо вказати лише при складанні опису вкладення, а відповідач цього не зробив.

Пунктом 121 Правил встановлено, що під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення (поштового переказу) з повідомленням про вручення працівник об'єкта поштового зв'язку на підставі пред'явленого документа зазначає на бланку повідомлення про вручення прізвище, ім'я, по батькові особи, якій вручено реєстроване поштове відправлення (поштовий переказ). На бланку повідомлення про вручення внутрішнього та міжнародного поштового відправлення з позначкою "Вручити особисто" адресат (одержувач) також ставить свій підпис.

Як вбачається з поштового повідомлення рекомендований лист направлявся без позначки "Вручити особисто", отже особистий підпис одержувача, яким є позивач, в даному випадку не передбачений.

Наказом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 12.05.2006 211 затверджено Порядок пересилання поштових відправлень, відповідно до п.3.5.3.2. якого повідомлення про вручення доставляються адресатові на домашню адресу, службову адресу, до запитання чи з використанням абонементної скриньки. Рекомендоване повідомлення про вручення вручається адресатові під розписку в ф. 8.

Із відповіді начальника центру поштового зв'язку № 2 та книги ф.8 слідує, що листоноша не вручила рекомендованого листа особистоОСОБА_1., а в книзі розписалася сама.

Отже, надані відповідачем документи, які стосуються поштового відправлення можуть свідчити лише про наміри направити позивачу рекомендованого листа, однак не можуть в повній мірі доводити факту повідомлення орендаря про непродовження строку дії договору оренди.

Із копії книги прийому громадян третьою особою вбачається, що питання розірвання договору та звільнення приміщення обговорювалось з ОСОБА_1. лише 24.04.2008, тобто більш, ніж через місяць після закінчення строку дії договору оренди.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Оскільки відповідач в порушення ст.ст. 33, 34 ГПК України не довів належними та допустимими доказами факту повідомлення орендаря про непродовження терміну дії договору оренди № 31 від 12.03.2003, тому договір вважається продовженим на тих самих умовах і на той самий термін, у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно задовольнив позов в частині визнання права позивача на користування спірним приміщенням.

Відповідно до ст. 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особ ою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Так як договором оренди приміщення № 31 від 12.03.2003 не передбачено виникнення права володіння приміщенням, а визначено, що майно передається в строкове платне користування, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог в частині визнання за позивачем права володіння спірним приміщенням.

Відповідно до ст. 49 ГПК України державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу розподілено судом першої інстанції між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки статтею 44 ГПК України до складу судових витрат віднесені не будь-які витрати на правову допомогу, а виключно витрати на оплату послуг адвоката, тому оплата правової допомоги позивачем в розмірі 7000 грн. відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягає.

За таких обставин, апеляційна скарга Виконавчого комітету Ніжинської міської ради не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.06.2008 у справі № 16/64 не підлягає скасуванню.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ніжинської міської ради залишити без задоволення, рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.06.2008 у справі № 16/64- без змін.